Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.6. Інструменти управління емоціями у профілактиці й запобіганні конфліктам

4.6. Інструменти управління емоціями у профілактиці й запобіганні конфліктам

Способи опанування емоціями

Емоції здатні переповнювати свідомість і змушувати нас діяти іраціонально. Мистецтво управління емоціями полягає в умінні направляти їх у потрібне русло, що забезпечує адекватну реакцію людини в складних ситуаціях [28, 31].

Існує декілька способів оволодіння сильними емоціями. До них відносяться такі:

розрядка емоцій — вивільнення надмірних почуттів безпечним шляхом, що не зачіпає інших, наприклад, у спортивних іграх чи під час пробіжки. Як уважають фахівці, велика частина гніву накопичується у м’язах плечей, у верхній частині рук і в пальцях. Тому деякі розряджають свої емоції, вичавлюючи сухий рушник, ламаючи олівці і подібними способами;

можливість поділитися почуттями — іноді потрібно просто виговоритися друзям;

розслаблення і самоконцентрація;

рятування від емоцій за допомогою проектування та знищення їх. Розслабтеся, уявіть, що ви випромінюєте гнів, яким охоплені, і проектуйте його на екрані. Потім уявіть, що ви берете променеву гармату і стріляєте в нього. Це дає вихід прагненню до насильницьких дій. Із кожним влученням ваше роздратування слабшає і, зрештою, зникає;

звільнення від гніву за рахунок зменшення зросту людини, що викликає цей гнів. Уявіть собі, що людина, яка викликає ваш гнів, набагато нижча за вас на зріст. Поговоріть із нею подумки, уявляючи її такою, яка робить щось таке, що вас дратує. Під час такої розмови зменшуйте зріст цієї людини, а голос її нехай стає усе слабкішим. Незабаром вона здасться вам жалюгідною, а себе ви відчуєте набагато сильнішим і спокійнішим.

Стосовно хворобливих емоцій інших необхідно дотримуватися таких рекомендацій [9].

Із повагою ставтеся до вираження почуттів інших людей. Нерідко люди відчувають сильні труднощі під час вираження своїх почуттів словами. Не перебивайте їх, не робіть передчасних висновків і не давайте передчасних порад.

Наберіться терпіння, коли хтось переживає бурхливу емоційну реакцію. Важливо вміти не ображатися на нього й не піддаватися власним емоціям.

Не піддавайтеся спокусі помститися. Якщо у вас виникає бажання помститися, знайте, що це одна із найнебезпечніших емоцій, із якими вам найважче буде впоратися.

Уникайте докорів — вони анітрохи не допоможуть у вирішенні конфліктних питань.

Асертивна поведінка

Більшість людей надають перевагу конфліктним зіткненням перед мирними стосунками та взаєморозумінням. Досягти згоди допоможе знання особливостей поведінки людини з погляду асертивності.

Спосіб поведінки, названий асертивним, передбачає, що людина знає, чого вона хоче й чого не хоче (принаймні, у даній конкретній ситуації) і може це чітко сформулювати без страху, непев­ності, напруги, іронії, сарказму та інших форм агресії [31]. Людина, що поводиться асертивно, не діє на шкоду кому-небудь, поважає права інших людей, але при цьому не дозволяє принижу­вати свою гідність. Бажаної мети вона досягає, не заподіюючи шкоди іншим. Вона домагається свого, не маніпулюючи опонентами та не викликаючи почуття провини чи яким-небудь іншим способом із розряду прийомів емоційного шантажу. Ця людина вміє схилити інших допомогти їй чи викликати люб’язне ставлення до себе; не замикається в собі, коли їй відмовляють у тому, на що вона і не мала права розраховувати. У разі зіткнення інтересів асертивна людина здатна домовитися і знайти компромісне рішення, яке задовольнить обидві сторони.

Крім асертивного варіанту поведінки, людина може виявляти в конфлікті пасивність чи агресивність.

За пасивної поведінки людина дозволяє собою маніпулювати, не наполягає на своєму, хоча згодом шкодує про це. Маніпулювання — це специфічне поводження з ким-небудь, яке полягає в умінні домагатися від навколишніх протилежного до того, чого вони хочуть. Маніпулювання може здійснюватися різними способами, зокрема, за допомогою лестощів, тиску, демонстрації власних страждань [31].

Маніпулювання протилежне формам чіткої, однозначної, відкритої поведінки і є протилежністю до асертивних дій.

Агресивна поведінка пов’язана з твердістю, різким проявом своїх негативних емоцій і недоброзичливістю стосовно протилеж­ної сторони.

Асертивна поведінка передбачає чітке й лаконічне роз’яс­нення своїх вимог і власної поведінки, сприяючи запобіганню конфліктних відносин між людьми.

Правила асертивної поведінки та їх використання

Виділяють кілька правил асертивної поведінки [9], що полягають у тому, щоб:

чітко уявляти, чого ви хочете. Якщо людина до кінця не розібралася у власних мотивах, то, навіть якщо вона зуміла вербально висловити свою думку, із невербальних каналів протилеж­на сторона одержить інформацію на зразок: «Я почуваю себе безпорадним. Сам не знаю, чого хочу». У цьому випадку напрошується відповідь: «Якщо не знаєте, чого хочете, ідіть додому й подумайте, а нас не затримуйте»;

вимоги було сформульовано точно, ясно й коротко. Наприклад: «Обміняйте, будь ласка, ці черевики, бо вони тріснули через два дні після того, як я почав їх носити»;

пам’ятати правила мовного етикету, не забувати про такі слова, як «будь ласка», «будьте люб’язні» і т. п.;

уміти наполягати на своєму й домагатися від інших людей виконання справедливих вимог, не використовуючи прийоми маніпулювання.

Техніка «заїждженої платівки» — багаторазове спокійне повторення вимоги приводить до бажаного результату [9, с. 152—153]. Варто пам’ятати, що використання цього підходу обмежено такими умовами:

претензії повинні носити характер конкретних вимог, які відносно легко задовольняються;

даною технікою не слід користуватися, якщо для вас небажано, щоб опонент після такого діалогу почував себе переможеним;

якщо після 5—10 повторів результату не буде, не варто повторювати свої вимоги, тому що опонент, очевидно, їх не виконає;

використовувати цю техніку можна тільки у випадку впевненості у своїй правоті.

Потрібно вміти просити про послугу. При цьому невербальні прояви не повинні демонструвати опонентові, що ваше звернення до нього по допомогу — це, по суті, люб’язність із вашого боку;

Варто вміти відмовляти [9, с. 159—166]. Це вміння притаманне далеко не всім. У цьому випадку мова йде не про бюрократичну відмову, а про небажання виконати прохання, якщо воно суперечить, наприклад, вашим уявленням про моральність, або ж існують обставини, що не дозволяють його виконати. Можна використовувати такі види техніки відмови:

а) техніка простої асертивності (упевнена відмова без пояснення причин);

б) техніка емпатичної асертивності, коли у разі відмови виражається співчуття, повідомляються причини відмови, пом’якшуються небажані реакції.

Відмова у разі використання такої техніки повинна бути спокійною та чітко сформульованою.

Якщо критика в цілому несправедлива, але в ній є частка прав­ди, використовують техніку «відкритих дверей»: погоджуючись без страху з тією людиною, що критикує нас, ми рано чи пізно змусимо її замовчати.

Помилкові уявлення, здатні спонукати людину до конфлікт­ної поведінки

Психолог Альберт Елмес виділив 12 уявлень, досить поширених і досить безглуздих, які здатні спонукати людину до конфлікт­ної поведінки [68, 84]. Розглянемо деякі з них:

Усі повинні мене любити і схвалювати усе, що я роблю. Нерозумно засмучуватися з приводу того, що вас не всі люблять. Усім людям не можливо догодити. Більше того, намагаючись заслужити прихильність усіх навколишніх, можна втратити самостійність і впевненість у собі.

Деякі вчинки помилкові, і того, хто їх робить, повинно бути строго покарано. Однак перш ніж лаяти чи карати людину, варто обміркувати мотиви її поведінки. Для цього варто подивитися на вчинки людини з її точки зору, і тоді в багатьох випадках вони стануть зрозумілими. Якщо людина дійсно зробила щось погане, то потрібно зрозуміти, що це могло трапитися під впливом емоцій. У цьому випадку варто терпляче поставитися до цього вчинку і постаратися допомогти людині змінити її поведінку в потріб­ному напрямі.

Світ і все, що відбувається в ньому, повинно бути таким, щоб нам подобалося. Потрібно зрозуміти, що світ ніколи не буде відповідати нашим бажанням. Можна лише конструктивно змінити чи поліпшити становище, що виникло, чи заспокоїтися, якщо це можливо.

Для нас життєво важливим є те, що роблять інші. Треба докласти всіх зусиль, щоб воно робилося в потрібному нам напрямі. Такі погляди часто призводять до конфліктів. Варто пам’ятати, що життя й поведінка інших людей — це їхня особиста справа й у цілому не повинна вас стосуватися. Ми повинні прагнути до граничної терпимості.

Неможливо контролювати свої емоції — ми їх жертва. Насправді існує чимало способів управління власними емоціями.

Кожна проблема має єдине вирішення. Думати так нерозумно, тому що існує безліч альтернатив і потрібно зуміти їх побачити.

Перебороти помилкові уявлення, що провокують конфліктну поведінку, може допомогти знання гумористичних принципів, законів і правил, деякі з яких наведено нижче:

закон Мерфі: під тиском усе погіршується;

спостереження Етторе: сусідська черга завжди рухається швидше;

закон котячої безвихідності: як тільки кішка простяглася й почала засипати на ваших колінах, вам терміново знадобилося встати і йти;

закон Пітера: піклуйтеся про мух, а слони самі про себе подбають;

закон добровільної праці Зімергі: люди завжди згодні зробити роботу, коли необхідність у ній уже відпала;

принцип зустрічі знайомих: імовірність зустріти знайомих зростає, якщо ви йдете з персоною, знайомство з якою вам не хотілося б афішувати [65, 68].

Формування й розвиток корпоративної культури

Поняття корпоративної культури

Під корпоративною культурою розуміють систему цінностей і переконань, які поділяться всіма працівниками фірми, що визначає їхню поведінку й характер життєдіяльності організації. Це прийнята основною частиною колективу організації філософія та ідеологія управління, ціннісні орієнтації, вірування, чекання й норми, що лежать в основі відносин і взаємодії всередині організації та за її межами.

Роботу на сучасному підприємстві (в організації) варто розглядати як групову, а не індивідуальну. Тому основою життєдіяльності колективу є організаційна (тобто загальна, колективна, корпоративна) культура, яка визначає:

те, заради чого люди стали членами цієї організації;

те, як побудовано відносини між ними;

які норми та принципи діяльності організації вони поді-
ляють;

що, на їхню думку, добре і що погано [69].

Корпоративна культура надає людям почуття впевненості, гор­дості за свою фірму, а також сприяє стабілізації колективу.

Мета корпоративної культури полягає в забезпеченні високої прибутковості фірми за допомогою вдосконалення управління людськими ресурсами з метою забезпечення лояльності співробітників до керівника і прийнятих рішень, у вихованні у праців­ників ставлення до підприємства як до свого будинку, розвитку здатності у ділових і в особистих стосунках спиратися на вста­новлені норми поведінки, вирішувати будь-які проблеми без конфліктів, що приводить до максимізації ефективності виробничого менеджменту й до поліпшення діяльності підприємства в цілому.

Формуванню корпоративної культури сприяє дотримання таких принципів:

переконаність у правильності своїх дій;

прийняття усіма співробітниками етичних цінностей;

політика забезпечення зайнятості;

підвищення творчого характеру роботи;

різноманітне стимулювання праці;

участь працівників фірми (підприємства) у прийнятті рішень та ін. [67].

У спеціальній літературі виділяють два аспекти корпоративної культури — суб’єктивний та об’єктивний.

Суб’єктивний аспект — це обряди, ритуали, легенди, міфи, історії про організацію та її лідерів.

Об’єктивний аспект пов’язано з фізичним оточенням в організації: будинок, дизайн, меблі, устаткування, стоянки для автомашин тощо.

Усе це відбиває цінності, яких дотримується організація.

Корпоративну культуру розглядають [69, 87] на основі таких характеристик, як:

усвідомлення себе та свого місця в організації. В одних випадках цінують стримування співробітниками своїх емоцій, в інших — заохочується їх зовнішній прояв (відкритість). Іноді домінує індивідуалізм, іноді — спільна творчість;

комунікативна система та мова спілкування. У різних організаціях існує власний жаргон, абревіатури, жестикуляція, різні варіанти використання усної й письмової комунікації;

зовнішній вигляд, одяг, використання косметики, уніформи, охайність спецодягу і т. п., що відрізняються одне від одного в різних організаціях;

звички, традиції, наприклад, чим і як харчуються люди (приносять із собою, їдять у столових, кафетеріях, чи їдять разом керівники та працівники нижчого рівня і т. п.);

усвідомлення фактора часу, ставлення до нього, його використання (пунктуальність працівників, дотримання режиму праці і т. д.);

характер взаємин між людьми (за віком, статтю, рівнем влади, інтелекту, за способом розв’язання конфліктів);

особливості цінностей (як набір орієнтирів) і норми (як система очікувань): що люди цінують у своїй організації (положення, титули, зарплату, саму роботу і т. п.);

віра, оптимістичне ставлення до життя (віра у свої сили,
у керівництво, взаємодопомогу; ставлення до моралі й релігії);

процес самовдосконалення працівника, його навчання та пе­ренавчання (бездумне чи усвідомлене виконання роботи; процеду­ри інформованості, можливості підвищення кваліфікації й перенавчання);

трудова етика та мотивування (ставлення до роботи, відповідальність за її якість, чистота робочого місця, оцінка роботи, винагорода, просування по службі).

Для аналізу корпоративної культури застосовують три основні аспекти [67]:

базові припущення, яких дотримуються члени організації у своїй поведінці та діях. Це пов’язано з баченням ними навколишнього середовища (групи, організації, суспільства) та змінних, які регулюють її (час, робота й ін.);

цінності (ціннісні орієнтації), яких дотримуються члени колективу. Цінності показують, яка поведінка вважається припустимою, а яка — ні;

символіка, за допомогою якої ціннісні орієнтації передаються співробітникам. Наприклад, у деяких фірмах є спеціальні документи, у яких описано ціннісні орієнтації. Велике значення мають усно передані легенди, історія створення й розвитку даної компанії, підприємства.

Під час аналізу корпоративної культури варто враховувати також проблеми зовнішньої адаптації й виживання, а також внутрішньої інтеграції. Процес зовнішньої адаптації й виживання пов’язано з пошуком організацією своєї ніші на ринку та пристосуванням до мінливого зовнішнього оточення. Внутрішню інте­грацію пов’язано з підтримкою ефективних стосунків між співробітниками.

Перехід до ринкових стосунків зумовив необхідність створення нової корпоративної культури підприємств і організацій як найважливішого елемента системи стратегічного управління персоналом, розв’язання й профілактики трудових конфліктів.

Основні методи формування й розвитку корпоративної культури

Основні методи підтримки корпоративної культури не зводяться тільки до наймання чи звільнення співробітників. До них належать також:

дії та оцінка менеджера — своїми діями та оцінкою менеджер показує працівникам, що є важливим і що від них очікується;

реакція керівника на критичні ситуації та організаційні прийоми. Наприклад, у випадку різкого скорочення попиту на вироб­лену продукцію керівник може вдатися або до скорочення працівників, або до скорочення робочого часу за тієї самої кількості зайнятих. Якщо людина — цінність для організації, швидше всього буде прийнято другий варіант;

моделювання ролей, навчання й тренування. Специфіка корпоративної культури засвоюється підлеглими через модем, за яким вони повинні виконувати свої ролі. Менеджер сам може демонструвати підлеглим належне ставлення до замовників, партнерів із бізнесу;

критерії визначення винагороди й статусів. Культура в організації пов’язується з системою нагород і привілеїв. Наприклад, надання кращого кабінету (секретаря, автомобіля) свідчить про більш високий статус працівника;

критерії приймання на роботу, просування та звільнення. Те, як керівник регулює кадрові питання, свідчить про його ставлення до своїх підлеглих;

організаційні символи та обрядовість. Обряди, символи й ритуали впливають на співробітників і на формування корпоративної культури.

Обряди — це стандартні, повторювані заходи в колективі, які проводяться у встановлений час із спеціального приводу для впливу на поведінку працівників (наприклад, ушанування «передовиків»).

Ритуали — (системи обрядів) і церемонії (наприклад, нагородження) також сприяють створенню високої корпоративної культури. Особливо цінують працівники святкування якоїсь події в неформальній обстановці.

Корпоративна культура не є чимось застиглим, стандартним, назавжди визначеним. Її зміна може передувати й визначати зміну поведінки працівників. Це відбувається, якщо існують безумовні докази переваги нових підходів. У цьому випадку від людей потрібне здобуття нових знань, навичок, більш високої компетенції.

Зміна корпоративної культури може впливати на зміну поведінки працівників. При цьому керівникові потрібно вміти домогтися прийняття нової корпоративної культури, нових цінностей і норм (якщо це не відбулося автоматично).

Перевіркою результативності цих змін є відхід лідера — провідника нової культури. Якщо зміни зберігаються, то можна говорити про наявність у колективі нової корпоративної культури.

Способи управління розвитком корпоративної культури полягають у:

оцінці зверху (зміна корпоративної культури керівником підприємства чи організації);

оцінці знизу — коли менеджерам необхідно простежувати все, що відбувається в організації, і поетапно впливати на зміни, що відбуваються.

Перший спосіб може бути реалізовано за допомогою публічних виступів (на зборах, на радіо, телебаченні, у заявах, публікаціях у газетах) із роз’ясненням установлюваних цінностей. Це буде свідчити про особисту зацікавленість керівника та підтримає ентузіазм працівників.

Другий спосіб пов’язано із щоденними діями менеджерів в організації відповідно до встановлюваних цінностей (ставлення до замовників, партнерів, конкурентів і т. п.).

Варто звернути увагу, що управління корпоративною культурою — тривалий процес, не схожий на швидкий ремонт несправностей, який вимагає значної напруги сил і творчої роботи всього керівного складу.