5. 1. Економічна концепція Д. Рікардо
Економічна концепція Д. Рікардо
Через сорок років після виходу «Дослідження про природу і причини багатства народів» А. Сміта з’являється твір Д. Рікардо «Початок політичної економії та оподаткування». Праця привернула до себе увагу на тривалий час. Її положення використовували автори як ліберальних, так і соціалістичних доктрин; їх можна знайти у працях багатьох соціалістів як в Англії, так і у Франції, Німеччині. Так, К. Маркса небезпідставно називають учнем Д. Рікардо. Теорія порівняльних витрат Рікардо виступає як обґрунтування конкурентного поділу праці в умовах глобалізації економічних процесів. Багато в чому він випередив свій час.
За сорок років після виходу «Дослідження про природу і причини багатства народів» Англія переживала знакові історичні процеси. Це перш за все індустріальна технологічна революція, яка відбувалася в умовах успіхів аграрної технологічної революції.
У сільському господарстві було запроваджено травопільну систему землеробства з використанням різних культур (турнепс, буряк тощо). Але збереглася значна частка незораних земель. Тут оптимальна взаємодія факторів виробництва націлена на ефективність виробництва.
Разом з тим чисельність населення зростала. Мальтус на цій підставі формулює свій «закон народонаселення», зміст якого полягає в тому, що зростання чисельності населення випереджає зростання продовольчих ресурсів (1798 р.).
Війна проти Наполеона Бонапарта та континентальна блокада також негативно вплинули на хлібний ринок Англії. Ціна на хліб протягом майже всього ХVIІ ст. становила 60 шилінгів за квартер, 1798 р. зростає до 92 шилінгів, а 1801 р. — до 177 шилінгів (це вплив блокади), у 1810–1815 рр. вона становила 106 шилінгів.
Проблема дешевого хліба могла бути вирішена або інтенсифікацією сільського господарства, або ввезенням хліба з Польщі, Росії, Американського континенту (а це величезні транспортні витрати).
Зростання цін на хліб вело до підвищення заробітної плати, а це для промислових капіталістів означало зростання витрат виробництва. Та для землеробів це приносило величезні доходи, і вони намагалися через парламент законсервувати ситуацію в хлібному законодавстві. Хлібні закони — той наріжний камінь політичного життя Англії в епоху, коли Рікардо створює свою економічну концепцію.
Війна вимагала колосальних зусиль від країни. «Національний борг набув величезних розмірів, і проценти, що виплачувалися за цим богом в три місяці, становили таку велику суму, що одне лише приймання грошей породжує на тиждень найгострішу потребу в обігових коштах[1].
Гігантський державний борг і його покриття неминуче мали породити знецінення фунта стерлінгів.
Економічна криза, що розпочалася 1815 року, порушила проблему стабільності національної валюти за наявності паперового грошового й вексельного обігу, і на цій основі неминучою була поява нової теорії грошей.
Англія стає промисловою майстернею світу. Тут з’являється і запроваджується нове джерело енергії — паровий двигун, нові транспортні засоби — залізничний на основі паровоза і морське судноплавство — пароплав! Тут виробляють найдешевші рейки, найсучаснішу для того часу сільськогосподарську техніку. Індустріальна технологічна революція неоднозначна за своїми соціальними наслідками. З одного боку, вона руйнує старий гільдійський порядок промисловості, породжуючи безробіття, знищує гільдійські соціальні відносини між працівником і працедавцем, прирікаючи на злидні найманих працівників і їхні сім’ї (праця жінок і дітей, страшенні умови праці, довгий робочий день, жебрацьке житло і їжа), а з другого боку, вона збільшує зайнятість у галузях, що працюють на машинізацію (зростає видобуток кам’яного вугілля, швидко розвивається металургія, розширюється сфера послуг). Але в період трансформації гільдійської стадії промисловості в машинну перше перевершує друге. Це — муки народження цього етапу людської цивілізації.
Множаться фабрики, що виробляють товари для бідних: дешевий одяг, взуття, будівельні матеріали. На досить високому рівні індустріалізація працює на добробут народу, але ще потрібні зусилля всіх факторів виробництва, зростання доходів класів. Унаслідок цього загострюється проблема розподілу багатства, яка в Рікардо стає центральним. Якщо у фізіократів і Сміта предметом дослідження було виробництво, то в Рікардо — розподіл, але на підставі виробництва. Є доходи факторів виробництва, однак головне питання — або фактори виробництва в гармонії реалізації їхніх інтересів, або вони мають антагоністичні засади. Звідси різні соціальні висновки, тут — вододіл концепції. Д. Рікардо став тією знаковою постаттю, яка поклала початок марксизму і теорії соціалістичного реформістського «радикального» напрямку.
Оскільки хлібне питання на той час було одним з найбільш животрепетних, то перші праці Д. Рікардо зачіпають проблеми хлібних законів, які дебатувалися в парламенті. Основна праця «Початок політичної економії та оподаткування» з’явилася 1817 року. Її методологічна особливість — абстрактний метод. Сам автор був банкіром і великим землевласником, тобто практиком, але водночас і геніальним теоретиком. Сучасники говорили, що він створює враження, начебто впав з Місяця.
Головне питання: у чому джерела багатства? Відповідь фізіократів — це природа і праця від Бога; Сміт стверджує: праця і природа. Рікардо дає однозначну відповідь — праця. Вона єдиний творець вартості. Проте пізніше він припускає, що другим джерелом може бути час (колись пустеля Сахара була житницею. Потепління на Землі вносить багато змін у проблему її цінності).
Час — проблема хлібних законів — накладає свій відбиток на розвідки Рікардо. На чільне місце свого дослідження він ставить проблему земельної ренти — доходу земельних власників (лендлордів). Закон земельної ренти, на його думку, визначає закон прибутку і закон заробітної плати.
«Потім велике питання про ренту, заробітну плату і прибуток має бути пояснене тими пропорціями, в яких увесь продукт розподіляється між землевласником, капіталістами і робітниками, які не перебувають у необхідному зв’язку з вченням про цінність, — зазначав Рікардо.
Його сучасник Мальтус, котрий написав книгу про земельну ренту, вбачав у земельній ренті так само, як і фізіократи, природний результат відомої, наданої Богом землі якості, котра дає землі силу прокормити більше людей, ніж потрібно для її обробітку.
Оскільки чисельність населення зростає швидше, ніж продовольчі ресурси, то, на думку Мальтуса, породжуються злидні, зменшується тривалість життя, тому треба регулювати народжуваність. До речі, закони про бідних, ухвалені англійським парламентом, викликали різко негативну реакцію як середнього класу, так і аристократії. Але й Рікардо вкрай негативно поставився до благодійної діяльності держави: «Ці закони ведуть не до покращання становища бідних, а до погіршення становища і багатих, і бідних»[2]. Спираючись на вихідний засновок Мальтуса щодо неконтрольованого зростання чисельності населення, Рікардо стверджує, що перехід до менш родючих ділянок землі є об’єктивно невідворотним. Та оскільки вартість хліба, як і інших продуктів, визначається працею, то його вартість на гірших ділянках землі породжує різницю у вартості хліба, виробленого на кращих і середніх за родючістю та місцеположенням ділянках, яка привласнюється земельним власником.
Рента — це та частинка продукту землі, яка сплачується землевласнику за користування первісними і незруйнованими силами природи. Не тому хліб дорогий, що платиться земельна рента, а тому платиться земельна рента, бо хліб дорогий. Перехід до гірших ділянок відбувається не тому, що земельних ділянок для застосування капіталу немає, а тому що земля для рілля становила менше однієї третини загальної площі.
А проблема полягає в тому, що застосування капіталу не дає прибутку. На гірших ділянках він іде на заробітну плату. Підвищення вартості хліба автоматично викликає зростання заробітної плати. Рікардо вважав, що існує взаємозв’язок відповідності чисельності робітників потребам індустрії. І якщо збільшити заробітну плату, то збільшиться народжуваність, що цю відповідність порушує. Висновок: немає необхідності, аби всі були живі!
Рента не сплачується з гірших ділянок, оскільки саме вони визначають вартість, обумовлену затратами праці на вироблений продукт.
Як бачимо, тут залишається один крок до поняття граничної продуктивності праці в сільському господарстві і граничної ефективності первісного фактора виробництва — землі.
Має своє значення трактування ренти як плати «за користування первісними і незруйнованими силами природи». Рікардо застає той історичний відтинок часу, коли аграрна технологічна революція в Англії вже здійснювалась. «Мертвий пар» — оголена природа почала зникати, прийшло травосіяння, з’явилися культури, які відновлювали природну родючість ґрунтів, їхній порятунок від повсюдного зорювання.
З теорії ренти Рікардо робить песимістичні висновки. Оскільки рух капіталу з його збільшенням у країні веде до дедалі більшого залучення в обіг неродючих земель, то настане момент, коли економічне зростання припиниться. З цієї ж теорії соціалісти зробили висновок про необхідність націоналізації землі.
Теза Рікардо про перехід до використання гірших ділянок була піддана різкій критиці Кері. Освоєння орних земель в США йшло відмінним від Європи шляхом. Колоністи-фермери освоювали землі з вершин пагорбів з відходом у долини, тобто використовували спочатку гірші, менш родючі землі, а потім використання йшло від гірших до кращих, що були всередині континенту. А тому теорія ренти Рікардо не має загального характеру, що підтримує правоту критики історичної школи Німеччини про її висновки щодо національних, регіональних особливостей принципів економічної науки.
Рікардо не вважав ренту цінотвірним фактором, на відміну від прибутку і заробітної плати. Основу взаємозв’язків цих елементів Рікардо бачить у джерелах вартості продукту. Рікардо критикує положення Сміта про ці категорії. «Але Адам Сміт, який так правильно визначив корінне джерело мінової вартості, виявився непослідовним. Замість того, щоб суворо додержувати принципів, через які вартість предметів збільшується або зменшується залежно від збільшення або зменшення затраченої на них праці, він висунув іншу стандартну міру вартості… зважаючи на те, на більшу чи меншу кількість таких стандартних мір воно обмінюється»[3]. Однією зі стандартних мір він вважає хліб. Рікардо наголошує: «Праця є основою будь-якої вартості». Він визначає різницю між простою і складною працею. «Праця різної якості винагороджується по-різному». В останні роки життя він визнає, що вчення про вартість небездоганно. Рікардо розкриває джерело додаткового продукту. Що вища заробітна плата, то нижчий прибуток, і навпаки. «Прибуток буде високим або низьким відповідно до того, низька чи висока заробітна плата»[4]. Прибуток має одне джерело — вирахування з продукту праці. Праця, що створює вартість, включає і додаткову вартість, — висновує Д. Рікардо. У Маркса вчення про додаткову вартість — наріжний камінь його концепції, та його він узяв у Рікардо, хоча термінологію «додаткова вартість» зустрічаємо в Маркса, а не в Рікардо. Відоме положення К. Маркса у ІІІ томі «Капіталу» про витрати виробництва і середню норму прибутку теж раніше висував Рікардо: «…Фабрикант, який за загального підвищення заробітної плати має машину, що не збільшує витрат виробництва його товару, був би в особливо вигідному становищі, якби міг брати колишню ціну за свої товари; він, як ми вже бачили, буде змушений знизити ціну своїх товарів, оскільки у зворотному разі в його галузь промисловості буде приріст капіталу доти, доки його прибуток не впаде до загального рівня»[5]. І ще різкіше: «¼це невгамовне прагнення всіх капіталістів залишати менш прибутковим для більш прибуткового створює сильну тенденцію, призводить прибуток усіх до однієї норми»[6].
Рікардо — економіст доби початкового етапу індустріальної технологічної революції, і це відбилось у його прагненні до «механізації», в якій вій вбачає засоби вияву тих негативних процесів, які проходили в ті часи. Це проблема зростання ефективності сільського господарства, проблема падіння економічного зростання. Так, Рікардо формулює залежність застосування великої кількості машин і вартості продукту. Відносні ціни товарів будуть підвищуватися з падінням заробітної плати і падати з підвищенням заробітної плати. Парадоксальний для свого часу висновок. Але в XX ст. питома вага заробітної плати у витратах виробництва становила майже половину, а ціна благ падала.
Ця теорія — про функціональні принципи людського в умовах поділу праці, спеціалізації та інтеграції професіональних груп і наступного підсилення зв’язків між людьми і тому має бути названа законом утворення зв’язків, ¼що необхідно для розуміння походження цивілізації і розвитку прогресу, зазначав Л. Мезес.
Використання праці — джерело багатства нації. Це набагато більше, аніж просто теорія. «Витягаючи всю можливу вигоду з благодіянь природи, люди досягають кращого розподілу з більшою економією в праці», — підсумовує Д. Рікардо.
Досліджуючи поділ праці, Рікардо створює теорію порівнянних витрат. Продуктивність праці залежить і від природних факторів. Вони мають значні розбіжності. Природна родючість, енергетичні сили природи, геополітичні характеристики, професійні відмінності від традицій, ментальні характеристики та ін. Тому ефективність їх використання у праці вимагає, щоб нація, регіон концентрували додаток праці на використанні цих особливостей, які породжують більш високу її ефективність.
Теорію Рікардо про капітал Бем-Баверк називає безбарвною (капітал — нагромаджена праця). «Капітал є та частина багатства країни, яка споживається у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сирих матеріалів, машин і тощо, необхідних, щоб привести в рух працю»[7]. Але капітал — фактор виробництва і він має функціонера-капіталіста, має особливий дохід — прибуток, але ця теза з’являється в Рікардо вже в кінці життя.
«У всіх країнах і в усі часи прибуток залежить від кількості праці, яка потрібна для постачання працівників предметами першої необхідності, на тій землі або з тим капіталом, які не дають ніякої ренти. Значить, результати нагромадження будуть різні в різних країнах залежно в основному від родючості землі. Якою б великою не була країна, земля якої не досить родюча і куди ввезення життєвих припасів заборонено, навіть помірне нагромадження капіталу буде супроводжуватися там значним зниженням норми прибутку і швидким підвищенням ренти». Цей висновок заслуговує на визнання його пророцким.
Набагато випередив свій час Д. Рікардо і в аналізі міжнародної торгівлі. Він показав, що від’ємне сальдо торговельного балансу призведе до неодмінного відпливу грошової маси, але в країні, куди підуть національні гроші, відбудеться неминуче падіння валютного курсу, що спричинить зворотний відплив «зайвих» грошей. Учений наголошує, що своєрідним барометром зміненої ситуації є вексельний курс. Його найменше коливання дає сигнал руху грошових мас.
Ця концепція була аксіомою протягом XIX ст., визначальною для міжнародної торгівлі.
В Англії у 1797 р. сталася велика паніка через різке зменшення готівки Англійського банку (з 300 до 200 млн ф. ст.), і коли було введено примусовий курс, який проіснував до 1821 р., банківський білет знецінився аж до 30 %, тому проблема стійкості фунта стала національним завданням. Рікардо — прихильник паперових грошей, але лише за умови забезпечення їх курсу. Засобом для цього, на думку Рікардо, є наявність золота в зливках. Будь-яке перевищення паперових грошей над масою золота в зливках погрожує падінням валютного курсу. Ця теоретична оцінка обіговості стала визначальною для всього XIX ст.
Рікардо — фритредер: «Багато і до діла писали у нас про вигоди, які дає країні свобода торгівлі, надаючи кожній людині можливість скористатися зі своїх талантів і свого капіталу, як їй здається найкраще, не будучи зв’язаною жодними труднощами. Я з задоволенням спостерігаю за просуванням цього великого принципу»[8]. Але на континенті цього захоплення не спостерігалося, оскільки в Німеччині дозрівали теоретичні засади протекціонізму.