5. 2. Франція 1789—1871 рр. Жан Батист Сей

Франція 1789—1871 рр. Жан Батист Сей

Школа фізіократів відобразила ситуацію у Франції періоду, коли старий порядок історії країни підходив до свого завершення як у технічному, економічному, соціальному, політичному, так і особливо в технологічному плані. У цікавому документі, що з’явився 1783 року, автор пише: «Комерція завжди користувалася заступництвом наших королів, як найважливіша справа в державі ¼нині ж важке становище комерсанта кидається у вічі навіть на перший погляд. Розчарування прийшло на зміну змаганню, млявість — активності, збідніння — могутності»[1] (тут — підґрунтя появи вчення соціалістів К. А. Сен-Сімона і Ш. Фур’є).

Анонімний автор наводить цифру про банкрутство більш як 500 великих фірм у найбільших містах Франції за останні 8 років.

Як зазначалося раніше, сільське господарство в більшості про­вінцій країни було в жалюгідному стані. Нагадаємо, що у 1788 та 1789 рр. у Франції був неврожай, і це тоді, коли особливою ефективністю сільське господарство там не відзначалося. Ф. Бродель пише, що 1200 р. одне посіяне зерно приносило три зерна, урожай між 1300 і 1500 рр. — 4,3 зерна, між 1500 і 1820 рр. — 6,3 зерна[2].

Неврожай 1788—1789 рр. був не менш важливою причиною повалення королівського устрою. Аграрна технологічна революція потребувала умов для своєї реалізації. Революція 1789—1793 рр. створила підвалини для розвитку фермерства. Абсо­лютизм, підтримуючи промислові мануфактури в їхній боротьбі з конкурентами Англії, Нідерландів, Бельгії, регулював хлібний ринок. Дешевий хліб — мала зарплата найманих робітників, низькі витрати, високий прибуток. Тому ввезення у Францію дешевого хліба і вивезення його з Франції заборонялося. Рево­люція відкинула цю заборону. Щоправда, у період континен­тальної блокади Англії на короткий час старе становище від­новилося. Але Тільзітський мир скасував континентальну еко­номічну політику Наполеона Бонапарта, яка принесла чимало гірких результатів промисловій революції, яка і так почалася значно пізніше, ніж в Англії та й у переможеній Прусії.

Індустріальна революція — плід складних і пізніх перетворень у техніці, економіці, у суспільстві та сільському господарстві, яке ставало на наукову (біологічну) революційну основу. У сільському господарстві — перший ступінь розвитку промисловості. Сільське господарство — першооснова зростання міського населення, яке треба кормити, одягати, поїти (склянка вина для французького робітника входить як елемент до прожиткового мінімуму). Нарешті, сільське населення — величезний або вузький ринок залежно від доходів. І ця умова у перші два десятиріччя після революції 1789 р. з’явилася, хоч матеріальне становище населення Франції було гіршим, аніж в Англії.

Чисельність населення Англії з 1789 р. становила 8 млн осіб, а у Франції — 26 млн, однак валовий дохід націй був рівним. Народ Франції 1789 р. стає злиденним. У першій половині XIX ст. населення Франції зросло на 30 %, а в Англії — на 100 %[3].

Робоча сила Франції була однією з найдешевших в Європі, що не створювало сприятливих умов для її заміни машинами.

Якщо в Англії міста-монстри поглинали зростаючий ринок робочої сили, то у Франції ці умови були менш привабливими.
А чисельність населення зростала, хоч і повільнішими темпами, ніж раніше, і це створювало підстави для соціальних потрясінь.
У цьому причина революцій 1830 і 1848 рр.

Жан Батист Сей, трубадур підприємництва і нагромадження капіталу, ущипливо кваліфікував ситуацію: «Похвально нагромаджувати гроші, а не плодити дітей»[4].

Але вихід населення із села до міста тривав. Індустріальна технологічна революція в континентальній Європі починається в перші два десятиліття XIX ст. Навіть в Англії увага економістів була зосереджена на хлібних законах, на їх відбитті на економічній ситуації, не кажучи вже про Францію, що переживала важкі регресивні процеси.

«Історики визнали, що з 1817 по 1851 рр. крива економічного циклу Кондратьєва йде вниз, ¼тобто ці три режими (Наполеон, 1830, 1848) характеризують постійне і навіть прогресуюче погір­шення економічного становища аж до глибокої кризи 1847—1848 рр., що стала класичним прикладом “кризи старого по­рядку”, яка сталася, так би мовити, з розвитку сільського госпо­дарства¼ Згодом, коли Франція стане промисловою державою, її підстерігатимуть інші кризи.

¼Роки 1750—1850 не однорідні, оскільки в політичному плані їх розділяло навпіл падіння старого порядку, а в економічному — перші кроки промислової революції»[5].

Індустріальну технологічну революцію у Франції можна розглянути на прикладі шовкоткацької та металургійної галузей промисловості.

Франція, в якій розкіш королівського двору і дворянства була притчею во язицех, тримала шовкоткацькі мануфактури в особливому становищі. У праці Ф. В. Потьомкіна «Промислова революція у Франції» наводяться такі дані, що ілюструють тенденції економіки цієї галузі: увезення в Англію, Німеччину та інші країни шовкових тканин 1769 року — 22 млн ліврів, 1783 р. — 16 млн ліврів; у Парижі відповідно — з 12 до 9 млн ліврів, у самій Франції з 12 до 8 млн ліврів (тяжке становище комерсантів видно наочно).

У 1789—1793 рр. революції галузь занепадає (масове збідніння народу, у тому числі дворянства і духовенства, яке потерпає від якобінського терору). Відбувається метушіння після перемоги якобінців у економічній політиці 1793 р. Держава встановлює ціни, уводить раціонування, спільний збір урожаю. Положення якобінців 1794 р. скасовує регламентацію. Прихід консула Наполеона для Леона — центра цієї галузі — дав великі замовлення, необхідні для зростання виробництва, що створює умови для появи машин (верстат Жаккарда, 1804 р.).

Далі — континентальна блокада імператора Наполеона Бонапарта: розрив англо-французьких, франко-прусських, франко-російських торговельно-промислових зв’язків (1806 р.). Потім Тільзітський мир — зняття блокади. Але зі зростанням попи-
ту підприємець вдався до заміни ручної праці з її низькою продуктивністю машиною — верстатом Жаккарда. Машинізм тріум­фував.

Цікава історія індустріальної технологічної революції в металургії, роль якої в машинізації ключова. Це — її важлива зброя.

Франція, на відміну від Англії, не має багатих запасів кам’я­ного вугілля і перш за все коксу. Через те він був дорогий і не міг витримувати конкуренції з англійським. Початок заміни деревного вугілля в металургії на кам’яне датується 1818 роком. А в Англії ще 1806 року з 229 домен тільки дві користувалися деревним вугіллям[6].

ВИРОБНИЦТВО ЧАВУНУ І ЗАЛІЗА У ФРАНЦІЇ [7]

Як бачимо, за зазначений період виробництво чавуну й заліза зросло більш як у 5 разів.

Індустріальна технологічна революція здобула свою базу, але гальмом в її поступі була економічна політика уряду того періоду. Ставлення уряду до промислової буржуазії було неоднозначне. Якщо землевласник у роки реставрації був також і власником металургійного заводу, він користувався перевагами як поміщик — політичними, залізничними, митним протекціонізмом. Саме через це Ф. Бастіа у своїх «Економічних софізмах» в’їдливо висміює систему протекціонізму, засновану на привілеях, створених державою. Гальмом «машинізму» була недорозвиненість внутрішнього транспорту. Про це той самий Бастіа пише кілька памфлетів.

До знакових історичних подій в Європі необхідно віднести дві революції: революцію у християнстві — утвердження протестантизму і революцію 1789 р. у Франції.

Перша повернула людину на землю, де земне життя наповнилося трудовим змістом і утвердженням доброчесності, прагненням до добробуту родини, що послужило поштовхом до намагання нагромадження запасів (капіталу), до земного, а не потой­бічного «раю». Римський землевласник-феодал не знав поняття заощадження — є земля, є раб, селяни; і лише протестант однією з важливих цілей уважає нагромадження: «¼капітали примножують нагромадженням», — говорить слідом за А. Смітом Ж. Б. Сей. Революція 1789 р. відкинула перешкоди економічні, політичні, правові. Свобода діяльності, недоторканність приватної власності відкрили шлях доброчесній людині, що нагромаджує. Ф. Бродель, аналізуючи поняття «заощадження», пише у своїй праці «Що таке Франція?»: «Повільне нагромадження, не тільки і не в основному багатств, а перш за все навиків, технічних рішень, відповідних способів мислення, таке саме повільне в ході традиційного зростання структурного перетворення між людиною і природою, між робітником і капіталом, капіталом і державою, підготувало умови промислової революції».

Індустріальна технологічна революція підготовлена багатьма факторами. У літературі, присвяченій Ж. Б. Сею, дається лаконічна характеристика: він — систематизатор А. Сміта. Справді, Ж. Б. Сей схиляється перед творцем класичної політекономії. Але відомо, що А. Сміт у своєму аналізі ринкових відносин останньої третини XVIIІ ст. дуалістичний. Він висуває кілька варіантів теорії вартості, два варіанти теорії трудової вартості. Він також не заперечує, що вартість залежить від рідкісності, корисності і що вона створюється трьома факторами виробництва. Сей має свій методологічний підхід в аналізі вартості — цінності. Той самий приклад, котрий у Сміта подається як відносини м’ясника, пивовара і булочника, у Сея — городник, пекар, чоботар — через обмін можуть задовольнити свої потреби. «З цього положення виходить той помилковий висновок, що обмін служить найголов­нішою основою виробництва багатств, тоді як він відіграє в цьому дещо другорядну роль»[8].

Ж. Б. Сей за основу бере багатство. Багатство — все те, що становить цінність. Цінність визначається корисністю (споживчою цінністю). Виробляти предмети, які мають якусь корисність, значить виробляти багатство, оскільки корисність предметів — це першооснова їхньої цінності, а цінність є багатство. Сей ствер­джує, що створюється не матерія, а корисність маси матеріалів,
з яких складається світ; вона не може бути ані зменшена, ані збільшена. Що більша корисність, то більша цінність, то більше багатство нації. Тому праця продуктивна й у виробництві, й у сфері послуг.

Так завдається удару по фізіократах, котрі стверджували, що джерело багатства — у сільськогосподарському виробництві. Так корегується А. Сміт, який уважав, що цінність не створює вартості, а значить, і багатства: «¼це і государ зі своїми чиновниками й офіцерами, а також сюди мають бути віднесені як деякі з найсерйозніших і поважних, так і деякі з легковажних професій: священики, музиканти, юристи, лікарі, письменники будь-якого напрямку, актори, паяци, музиканти, оперні співаки, танцівники тощо»[9].

Ж. Б. Сей виходить на сучасний підхід до нарахування національного доходу і в цьому його заслуга, яка визначила його місце в історії економічних концепцій.

Цей концептуальний підхід виводить його й на основний висновок, що панує в політекономії, — про три фактори виробництва: працю, капітал та землю. У А. Сміта, як відомо, ідея про три фактори виробництва не є вихідною, але вона також наявна. Сей же цю побічну, за Смітом, ідею робить визначальною. «Щоб отримати продукт, необхідна спільна діяльність, — говорить Сей, — ученого, який вивчає рух і закони природи, людини, яка, користуючись знаннями вченого, створює корисні продукти (хлібороб, мануфактурист, торгівець — це підприємець на свій страх і ризик), і третього, який діє за вказівкою двох перших, — працівника... Повсюди промисловість складається з теорії, її застосування і виконання. Тільки нація, що відзначається в цих потрійного роду операціях, може бути названа цілком промисловою нацією»[10].

Сей підкреслює «користь наук, які на перший погляд наче задовольняють тільки пусту цікавість»[11]. Це сказано 200 років тому! Людство, його еліта висувають як фактор виробництва науку тільки в другій половині ХХ ст. Показовий і такий висновок: народ, в якому науки ще мало розвинені, може, однак, дати широкий розвиток своєї промисловості, користуючись світлом науки від інших народів.

Але підприємцеві відводиться особливе місце. «Сучасна Англія завдячує своїми незліченними багатствами не стільки своїм ученим, хоч вона має багатьох видатних діячів цього роду, скільки чудовому таланту своїх підприємців у практичній справі виробництва і робітникам, що вміють добре і швидко виконувати свою роботу»[12].

Ж. Б. Сей висловлює ідею професійних знань, які є складником нагромадженого досвіду, такого необхідного для ефективності виробництва або торгівлі; до них він включає і знання управління. Сей не тільки і не стільки теоретик, він практик-підприємець, який посилено використовує англійський досвід організації як технічного, так і економічного менеджменту і мар­кетингу.

«Діяльність підприємця полягає в застосуванні надбаних знань до виробництва будь-якого продукту, придатного для нашого споживання¼ Це застосування однаково необхідне як у рільництві і мануфактурному виробництві, так і в торгівлі. Підприємець мусить бути людиною заможною, відомою своїм розумом, обачністю, любов’ю до ладу, чесністю, аби через ці свої якості він міг отримати капітали, котрих сам не має.

…Умілість обмежує кількість людей, які пропонують свою працю як підприємці. …Він посередник між усіма класами вироб­ників, а також між виробниками і споживачами. Він править справу виробництва, він центр будь-яких відносин, він дістає вигоду з того, що знають інші і чого вони не знають, з усіх випадкових умов виробництва»[13].

Так емоційно Ж. Б. Сей змальовує портрет нової історичної постаті — носія індустріальної технологічної революції — підприємця. Звичайно, це портрет англійського бізнесмена. Навчання в Англії, вивчення новітньої британської техніки (міжнародна Паризька виставка 1805 р.), на основі якої він відкриває свою тек­стильну фабрику, для роботи на якій робітники стажувалися на англійській фірмі. Нарешті — вивчення досвіду організації промисловості Англії за дорученням уряду і пропозиція очолити кафедру в Глазго, якою керував А. Сміт. Багато чого пов’язувало Сея з Англією (написав книжку «Про Англію та англійців» 1816 р.). Сей є автором популярного в Європі «Трактату з політичної економії», який уперше побачив світ 1803 р., а потім багато разів перевидавався, і капітального підручника «Повний курс політичної економії» (1830 р.).

Отже, на «Курсі політичної економії» події 1830 р. не позначилися, хоч до «Трактату» ним були внесені поправки, характерні для Франції після 1815 р., коли індустріальна технологічна революція почала свою ходу по Франції. «Тепер у Франції в один рік купують у 6 і 8 разів більше предметів, аніж купували в нещасне царювання Карла VІ. Тепер виробляється також у 6 або 8 разів більше продуктів, аніж колись»[14].

Але Франції ще далеко до промислових успіхів Англії. Складна й суперечлива тут ситуація, і Сей виступає з програмою розквіту генія французького народу. Шлях Франції — шлях ринкових відносин на засадах індустріальної революції, машинізму, де героєм дня виступає підприємець, але підприємець з доброчесною характеристикою. Він працелюбний, чесний, ощадливий. Нагромаджує капітал завдяки ощадливості. Він мануфактурист, хлібороб-фермер, торгівець.

Поєднання трьох факторів виробництва — капіталу, праці й землі в їх єдності — це кредо Ж. Б. Сея. До речі, найманий працівник має капітал — знання та досвід. Проблему збуту Сей висуває на одне з чільних місць і в бізнесі, і в теорії. Говорячи про значення політекономії, підкреслюється її важливість у справі управління державою і домашнім господарством. Сей говорить, що теорія обміну та збуту змінить усю політику світу. При цьому в освіті, пізнанні законів, що управляють людськими суспільствами, провідна роль належить середньому класу.

«У середньому класі суспільства, подалі від сп’яніння владою, з одного боку, і від тяжкої праці бідняків — з другого, у тому класі суспільства, в якому статки нажиті чесною працею, в якому дозвілля не виключає звички до праці і в середовищі якого все частіше зустрічається дружнє спілкування людей, любов до читання і можливість розвивати свій розум подорожуванням, — саме в цьому класі суспільства, кажу я, і народжується просвіта. Звідси вона поширюється як на сильних світу сього, так і на простий народ»[15]. Незнання законів політекономії призводить до сумних результатів. І в реформах ХІХ—ХХ ст., «коли адміністрація вживає неправильних заходів, то їй мимоволі доводиться відступати, коли вона зустрічає на шляху непереборні перешкоди, яких не зуміла передбачити раніше».
І яка яскрава характеристика ситуації у Франції: «Подібно до ко­рабля, який пливе без компаса і ландкарт, за волею вітру і примхи лоцманів невідомо звідки і куди, Франція рухалася вперед навмання¼»[16].

В історії економічних учень відомий закон Сея, який виводиться з теорії збуту. Потреби людини — двигун виробництва. Цінність продуктів визначається їхньою корисністю. Виробляється корисність і реалізується в обміні. Обмінюються корисністю на підставі її цінності. Виробництво породжує свого споживача, покупця як у продажу, так і в купівлі. Гроші виступають тільки як посередники; слідом за А. Смітом у Ж. Б. Сея вони — колесо обігу.

За цією ознакою недовиробництва бути не може, а можливий тільки вияв диспропорцій. Тобто виробництво в окремих галузях недовиробило. Пропонування автоматично породжує попит — такий висновок Сея, так говорять його учні. Практично формулюється ідея рівноваги попиту і пропонування, яку обмірковують економісти кінця XIX ст. і все ХX століття.

І як підприємець, і як теоретик Сей розглядає індустріальну технологічну революцію — застосування машин. Вигода від застосування машин подвійна. Збільшується маса продуктів, зменшуються витрати виробництва. Примноження продукту викликає зниження ціни на нього. А це в інтересах споживача і насамперед найманих працівників. Очевидно, що кінець XIX ст. — епоха розквіту машинізму в Європі — обумовила і зростання життєвого рівня пролетаріату. Поява соціал-демокра­тичного реформізму має своїм підґрунтям підвищення життєвого рівня найманого працівника. Застосування машин на першому етапі породило лудитів. Але Сей доводить, що скорочення зайнятості в галузі, де застосовували машини, привело до збільшення зайнятості в інших суміжних галузях. Ідея мультиплікатора свого роду.

Ж. Б. Сей пішов з життя 1832 року. Події 1830 р. привели до влади найбагатшу верству буржуазії — фінансову аристократію. Революція 1789 р. не покінчила з усіма перешкодами на шляху індустріальної технологічної революції, функціонером якої виступала промислова буржуазія. Реставрація відродила окремі привілеї, передусім землевласникам, країна опинилась у рамках політики протекціонізму, який приховувався під гаслом захисту національного виробництва, а це перш за все інтереси землевласників і фінансової олігархії. Проблема зайнятості — проблема, породжена машинізмом. Уже Наполеон, коли примушував то копати, то засипати канави, казав: «Яке мені діло до результатів? Треба мати перед очима тільки одне: поширювати багатство серед робочих класів»[17].

Індустріальна технологічна революція з 1815 р. дістала відомого розвитку. Її соціальні наслідки — зростаюче безробіття. А з появою безробіття, тяжких умов праці з довгим робочим днем, працею дітей і жінок неминучим стало поширення ідей соціалізму та комунізму, які захоплюють Францію. У боротьбу з ними вступають економісти, які підтримують запровадження машин, нових форм організації праці.

Одним з них був Ф. Бастіа. «Галасливі звинувачення проти посередників (торгівців, фінансистів та ін.), узяті з книжок сен-сімоністів, фаланстерів та ікарійців, затоплюють журналістику і трибуну і серйозно загрожують свободі праці та взаємним стосун­кам»[18].

Ф. Бастіа, трибун свободи економічної діяльності, аналізує ситуацію, яка породжується прогресом, його вплив на становище найманих працівників. Їхнє становище різко погіршилося, кажуть соціалісти, дійсність підтверджує це, що відбивається в безробітті. Бастіа говорить, що державне втручання через суспільне споживання (будівництво доріг, палаців) непродуктивне, воно відволікає кошти від виробництва. Запровадження машин веде не тільки до зменшення зайнятості, а й до його зростання в галузях, що працюють на машинізацію. Застосування машин спричинюється до зменшення витрат, а значить, до зниження цін, що є вигідним перш за все і більш за все саме найманим працівникам. Кінець XIX ст. підтвердив провісний дар економіста Ф. Бастіа — добробут працівників індустріально розвинених країн різко зріс.

Французький соціаліст-романтик Ж. Ж. Сісмонді — один з теоретиків, що розкрили наявність негативних боків дії ринкових відносин в умовах панування капіталу, бачив вихід у поверненні економіки в русло гільдійських форм підприємницької діяльності. Він уважав, що про працівників мають піклуватися підприємці, а не суспільство. Бастіа ж виходить з засад, що між працею і капіталом існує взаємна зацікавленість, гармонія їхніх інтересів.

«Капіталісти й працівники! Я вважаю за можливе встановити такий закон: у міру того як примножуються капітали, безперечна частка, що належить їм у загальному результаті, зростає, а частка відносна знижується; відносна ж частка праці постійно зростає, а тим більше зростає і її частка безумовна»[19]. Це положення з часом блискуче підтвердилося.

Питома вага заробітної плати у витратах виробництва у ХХ ст. має ясно виражену тенденцію зростання і падіння процента, хоч підприємницький дохід зростає швидше, ніж заробітна плата.

«Капітал, — говорить Ф. Бастіа, — ґрунтується на трьох здібностях людини: вмінні передбачати, розуміти й утримуватися».

Уже Ж. Б. Сей розрізняв особисте і державне споживання, уважаючи, що воно лише тоді продуктивне, коли створює корисність. Ф. Бастіа говорить про приватне і суспільне споживання. З позицій зайнятості суспільне споживання не завжди відповідає вимогам ефективності його витрат. Воно може бути корисним, якщо розширює сферу послуг. Категорія «послуги» у Бастіа — база його поглядів на капіталістичне виробництво. «Суспільство являє собою сукупність послуг, які люди добровільно або з примусу надають один одному, тобто сукупність послуг суспільних або приватних»[20]. «Взаємовідносини людей ¼не можуть бути нічим, як взаємним обміном послуг, що все підіймається в цінності, і все зростає в корисності»[21]. «Будь-хто, хто погоджується дати капітал на певний термін, надає послугу. Отже, процент законний унаслідок принципу “послуга за послугу”»[22].

Головний інтерес людей — сприяти швидкому утворенню капіталів. Капітали можуть і ховатися, і знищуватися, що Ф. Бастіа бачив під час революції 1848 р., списуючи це на гарячність робочого класу. «Нехай же він, — говорить Бастіа, — усвідомлює, що капітал від самого початку працює на користь визволення людей від ярма невігластва, злиднів і деспотизму. Залякувати капітал — закріплювати потрійний ланцюг на руках людства».

Це написано після подій 1848 р., які виявилися вкрай негативними для французького соціалізму, сенсімоністів, Фур’є тощо. Варто наголосити, що подіям 1789 р. передували неврожаї 1788 та 1789 рр., а революції 1849 р. — неврожай 1847, 1848 рр. Тут знов видно роль аграрної технологічної революції. Незавершеність революції 1789—1794 рр., події 1815 р. були прологом революцій 1830 і 1848 рр.

Роки диктатури Наполеона Бонапарта з його політикою чинов­ницького військового регулювання економіки, після його усамітнення на острові Святої Єлени, відкрили шлюзи індустріалізації країни. Однак простору дій промислова буржуазія не дістала. Влада — як політична, так і економічна — опинилась у руках фінансової аристократії. Виборчий ценз установлював право вибору громадянам, які мали майно на 40 тисяч франків, а таких на кілька мільйонів виборців було лише 200 тис. осіб.

Тому боротьба проти фінансових магнатів повинна була неодмінно початися. До того ж становище промислового пролетаріату — дітища індустріальної технологічної революції — було справді критичним. Повстання ліонських ткачів 1832 р. під гаслом «або жити працюючи, або вмирати стоячи» свідчить про найглибшу кризу. Повстання було потоплено в крові, але його причини залишились і до 1848 р., підсилені черговими неврожаями 1847—1848 рр. (наслідок того, що умови реалізації аграрної технологічної революції не з’явилися). Усе це неминуче мало підірвати соціально-економічну та політичну ситуацію в країні. Невідворотно повинні були з’явитись і різного роду соціалістичні концепції (К. А. Сен-Сімон, Ж. Б. Фур’є, П. Ж. Прудон, Л. Блан, Л. О. Бланки, Е. Кабе). Як пише А. Токвіль, «¼сенсімоністи, фаланстери, іберійці здійняли дуже сильний галас, і їхні ідеї зустріли відгук у середовищі працівників. І тоді коли в лютому 1848 р. збройне повстання пролетарів Парижа скинуло ставлеників фінансової аристократії, політична влада опинилась у руках пролетарів, які не мали конкретної наукової програми своїх дій. Вони могли тільки проголосити ідею братства». Створення національних майстерень було верхом їхніх конкретних рішень. Народні майстерні Луї Блана утворюються державою за професіями. Пер­ший внесок капіталу, прибуток ділиться на частини.

Сен-Сімон з його ідеєю індустріального християнства, де су-
спільство, в якому треба працювати або головою, або руками, не давав відповіді на ту реальність, яку пізнавали пролетарі. Банкір і робітник не могли бути в одній зв’язці. Ідея Фур’є про фаланстери не могла бути втілена на кам’яній бруківці Парижа. Національні майстерні Блана (спочатку вони об’єднували 20 тис. парижан, потім їхня кількість за рахунок припливу з провінції досягла 100 тис.) нічим не відрізнялися від робітних домів Англії, в яких земляні громадські роботи становили їхній зміст. Це не могло породити ентузіазму та дістати позитивної оцінки суспільства. Як писав Маркс, «¼це був ганебний стовп соціалізму, ¼було волаючим протестом пролетаріату проти буржуазної промисловості, буржуазного кредиту і буржуазної республіки, — середній клас охарактеризував народні майстерні як державні пенсії за вигадану роботу». Це очевидний вирік соціалізму того часу. Пролетаріату треба було ще дозріти, а ситуація штучно створилася для дискредитації демократичної республіки.

Штучно створюється бюджетний дефіцит, створюються фінансові скрути. Уряд за вказівкою фінансової аристократії отримує кредит, проте його погашення здійснюється через закриття рахунків за книжками ощадної каси. Запроваджуються нові податки, один із яких — «податок на селянство», за котрим стягуються 45 су з кожного франка в державну казну. Селянин стає ворогом міста і перш за все промислового пролетаріату з його демократичною республікою. Кредит став зброєю проти робітничого класу. 16 квітня 1848 р. 100 тисяч чоловік стоять озброєні під гаслами: «геть комуністів, геть Луї Блана, Бланки, Кабе».

З 4 травня 1848 р. Франція стає буржуазною республікою. 31 травня скасовується загальне виборче право. Так французький соціалізм, до деякої міри запроваджений у практику першої половини XIX ст., в епоху початку індустріальної технологічної революції зазнав поразки. Раніше ці ідеї виявилися незатребуваними в Північних Штатах Америки.