5. 3. Економічна думка в Німеччині першої половини XIX ст.

Економічна думка в Німеччині першої половини XIX ст.

Індустріальна революція в Європі починається наприкінці ХVІІІ ст. Початок її руху по континентальних державах істотно різниться. Вона відстає у Франції і Голландії від Англії, а в Німеччині її перші кроки відбу-

лись у середині XIX століття. Німеччина на початку XIX ст. складалася з 300 дрібних і найдрібніших держав. Крім того, у неї входили до півтори тисячі напівсамостійних князівств, в яких панували общинні відносини в селі і яким притаманні були риси економічного становища дореволюційної Німеччини. У Вестфа-
лії пло­щею 1200 кв. миль розмістилися 52 держави, у Швабії на одну державу припадало 8 кв. миль.

Генріх Гейне говорив, що в негоду деякі німецькі держави можна було унести у вигляді бруду на чоботах.

У селі панували общинні відносини на основі натурального господарства: «¼ткали, пряли, шили, шевцювали і, звичайно, пекли хліб і забивали худобу у власному господарстві», — пише В. Зомбарт. Гільдійські відносини панували в містах. Більшість робітників мали клаптик землі, дрібну худобу, хату, город. 12,6 % усіх ткацьких верстатів, що виготовляли вовняну пряжу, 86 % всіх верстатів, що виготовляли полотнину, також належали селянам. Ще 1846 року текстильна промисловість не користувалась ткацькими верстатами.

Відому роль у становленні ринкових відносин відіграла поразка Пруссії від Наполеона. Це був важливий поштовх для Німеччини у відході від архаїки середньовіччя, коли «вся Німеччина спала свинцевим сном». Революція 1789—1794 рр. відбила­ся дрібними бризками на німецькій ситуації, — свідчить Г. Гей­не. Поразка породила націоналізм, ненависть до французів. Починає відроджуватися тевтонський дух (це саме явище — біологічний нарцисизм — спостерігався й у 1914, 1941 роках), але поразка Наполеона якоюсь мірою змінює ставлення німців до французів.

Пруссія 1800 р. підтримувала свої мануфактури. Перемога Наполеона обумовила наплив французьких товарів у завойованих місцевостях.

На початку 1806 р. завойовники вимагають пропускати всі французькі товари на території, зайняті наполеонівською армією. 1813 року прусська промисловість позбулася своїх французьких конкурентів, а значить, з’являється нове ставлення до французів — від ненависті до симпатії (перемога союзників під Лейпцигом).

Характерна риса Німеччини початку XIX ст. — панування бюрократії за абсолютних монархій. Абсолютні монархії породжують неминучість регламентації всіх сторін політичного, соціального й економічного життя держави з неодмінним зловживанням владою. Саме бюрократія провадить реформи початку XIX ст. Це відбилось і на земельній реформі та реформі конституційного устрою.

В основу земельної реформи покладено вимогу створення найбільш сприятливих умов для реалізації аграрної технологічної революції. Досвід Англії говорить про перевагу великого господарства. Цю ідею й реалізувала Німеччина, але своїм особливим способом. На основі переділу общинних земель були створені великі поміщицькі (юнкерські) господарства та господарства економічно сильних селян. Юридичне підґрунтя становив принцип осілості. К. Родбертус-Ягецов констатує: «¼зі знищенням общинних порядків сільські робітники не одержали осілості або, живучі в найманих приміщеннях, позбавилися вигону і разом з тим можливості тримати корів, свиней, гусей. Раніше в селах був звичай, що батько сімейства, який не мав осілості, міг виганяти одну корову на загальні пасовища і зганяти гусей та свиней для спільного пасіння. Після скасування общинних порядків вони опинились у безвихідному становищі»[1]. Зубожіння створює дешевий ринок праці. Усі державні повин­ності і тяготи були покладені на селянство. Попит на внутрішньому ринку був мізерний. Відомий економіст Г. Ф. Кнапп писав: «Занепад фізичних сил, тупий вираз і грубі риси обличчя — всього цього може не помітити лише той, хто не звик ні до чого іншого».

Панувала майже поголовна неписьменність. Юнкери-поміщи-ки (тевтонські лицарі) отримували викупні платежі. Завдяки реформі вони і великі селяни дістали можливість інвестувати у своє господарство як передові технології, так і реорганізацію господарської структури. Різко зріс експорт зерна в Англію і його переробка на спирт та шнапс, біля чверті всієї виробленої продукції йшло на експорт. Юнкери — опора прусського уряду, і, як наслідок, процвітає їхнє всевладдя.

Виборчий ценз також мав своєю основою «осілість» (володіння землею не менш як 10 років). У результаті у 30-х роках XIX ст. у всіх земських зборах з 584 депутатів 278 — дворяни, 124 — представники сільського населення (фермери) і 182 городянина.

Склад депутатів свідчить про те, що інтереси промислової буржуазії реалізувати було важко. Переважання сільського господарства над промисловістю, села над містом, дрібних форм виробництва над великими, дрібного самостійного виробника над безхазяйним пролетарем — такі найбільш характерні риси економічного становища дореволюційної Німеччини.

В економічному житті цього періоду певну позитивну роль відіграло утворення 1834 року Митного союзу. Якщо раніше кожна з німецьких держав охороняла свою «незалежність» і огороджувалась митними бар’єрами, але відкривала дорогу фритредерській політиці Англії, не сприяла національному відродженню, то з появою Митного союзу ситуація змінюється. Але на неї впливає позиція юнкерів-поміщиків, прихильників фритредерської і промислової буржуазії — прибічників протекціонізму.

У цих складних умовах розвивається економічна думка Німеч­чини першої половини XIX ст., в якій особливе місце посідає Ф. Ліст, автор «Національної системи політекономії» (1841). Історія моєї книжки, — пише він, — є історія половини мого життя або історія Німеччини з 1800 по 1840 роки. Уже в самій назві підкреслюється концептуальна основа цієї книжки — національна, а не космополітична політична економія. Сміт — англійський економіст, Сей — за загальні, властиві всім країнам, закони економічного життя, а Ліст виводить політекономію на національний ґрунт. Англійська політична економія проклала дорогу фрит­редерству — свободі міжнародної торгівлі і торговельної політики. Це відправна точка й у Ліста — міжнародна торгівля і торговельна політика, але висновки діаметрально протилежні. Ліст на цій основі обґрунтовує протекціонізм: «На нашу думку, та форма правління повинна бути визнана найкращою, яка більш за все відповідає генію і стану нації і особливо тому щаблю культури, на якому вона стоїть».

Отже, на передній план висувається форма правління в її теоретичному і практичному плані.

Ф. Ліст — один з основних авторів і творців Митного союзу 1819 року — уже міг узагальнити і досвід континентальної блокади, і потік англійських товарів, який ринув у роздрібнену Німеччину, і досвід Франції, котра захистила свій внутрішній ринок загороджувальними тарифами і зберегла можливість реа­лізації індустріальної технологічної революції. Усе це наочно свідчило, що свобода торгівлі, оспівана англійською політекономією, може мати тяжкі наслідки для країн з більш низьким рів­нем розвитку.

Після змушеного від’їзду в США Ліст мав можливість сам побачити, що дає дійсність США, на території яких здійснювалась як перша, так і друга політика на Півночі й на Півдні.

Боротьба за незалежність призвела до розриву з Англією, що створило умови для розвитку промисловості в колишніх колоніях, що, своєю чергою, вплинуло на рільництво та призвело до зростання цін на землю. Але оскільки після Паризького миру конституція штатів заважала виробленню загальної торгової системи і тим відкривала вільний доступ англійським фабрикантам, конкуренції яких не могли витримати тільки-но виниклі фабрики Північної Америки, то промислове процвітання країни зникло ще швидше, аніж виникло. «За порадою нових теоретиків, — говорив згодом один оратор у конгресі про цю кризу, — ми купували там, де можна було купити найдешевше, і наші ринки були сповнені чужими товарами. Наші мануфактуристи були розорені, наші купці збанкрутілі, і всі ці причини так шкідливо вплинули на рільництво, що настало загальне знеціню­вання землеволодіння, а з ним і банкрутство наших землевласників»[2]. Конгрес був у облозі петиціями від усіх штатів на користь заступницьких заходів для місцевої промисловості. Тарифи змінилися в 1789, 1804, 1828 роках. Останній захистив аме­риканських виробників від конкуренції англійців. У 1880-х роках захищатися вже потрібно було англійцям. Також їм же довелося захищатись і від німців.

«Коли 1827 року послідовники принципу вільної торгівлі почали пригноблювати американських фабрикантів і захисників національної промисловості через тарифне питання, запросили мене висловитися з цього приводу»[3]. Тут на американському ґрун­ті і формується цільне вчення про національну систему політ-
економії. Європейське знання й американський досвід поєднались, і заявилась концепція стадій розвитку людської цивілізації Ф. Ліста.

«Процес, який здійснювався в Європі протягом віків, перед нашими очима тут переходить від дикого стану до пастушачого, а потім хліборобського і з цього останнього — до мануфактурної промисловості та торгівлі». Ф. Ліст наголошує, що єдиною умовою вирвати населення з первісного стану і цілковитого браку потреб є розвиток промисловості. Він зазначає: «Тут у США простий хлібороб намагається залучити у своє сусідство заводчиків і фабрикантів»[4].

А. Сміт у своєму дослідженні говорить про те, що є первісний стан, коли тільки праця була джерелом мінової цінності, а наступ­ною знаковою подією виступає поява приватної власності на
землю і капітал. Тоді рушійною силою, що визначає прогрес су-спільства, виступає інтерес індивіда, який реалізує також і інтереси суспільства.

Ф. Ліст між егоїстом-людиною і державою (суспільством) уводить націю: кожна людина — частина нації. Нація має свої особливості: рівень розвитку культури, геній, менталітет, політику, могутність. У націй є розбіжності, рівність націй можливі тільки на останній стадії, коли її досягнуть усі.

Політична економія є «¼такою наукою, яка, усвідомлюючи сучасні інтереси й особливе становище націй, навчає, яким чином кожна нація може підвестися на такий ступінь економічної культури, на якому союз її з іншими цивілізованими націями буде можливий завдяки свободі обміну можливим і корисним»[5].

Незалежність і могутність країни — це «дві ідеї, невіддільні від ідеї національності». Та для цього потрібна величезна територія, з відповідними багатствами, помірним кліматом, сприятливим для розвитку мануфактур. Це — Німеччина і США. Щоправда, до Німеччини, на думку Ліста, слід додати Голландію та Данію. Як бачимо, Ф. Ліст виступає і як теоретик-геополітик.

Ідея національності — відбиток реальної історичної атмосфери роздрібненої Німеччини. Її об’єднання вимагає національної ідеї. Молода промисловість Німеччини після 1813 р. під потужним натиском промисловості Англії повинна була захищатися, хоч у самій Англії існує заборона на ввезення хліба, в експорті якого був зацікавлений юнкер-поміщик.

Нації, котрі досягли переваги в мануфактурній торгівлі, мореплавстві, використовують ці успіхи для зміцнення політичного впливу і створюють інституції для його реалізації, закріплення монопольного становища у відсталих країнах.

«Сукупність цих інституцій (заборона ввезення і мита на нього, обмеження судноплавства, премії за вивезення і т. д.) називається митною системою. Під впливом більш ранніх успіхів інших націй, митних систем чужих країн і війн більш відсталі нації виявляються змушеними шукати в самих собі засобів для переходу від рільничого стану до мануфактурного; вони повинні обмежити торгівлю з передовими країнами за допомогою власної митної системи. Вона виявляється природним наслідком націй гарантувати міцність свого існування і прогресу або навіть свого переважного впливу, сприяє йому і не суперечить більш високій меті людства, майбутній всесвітній конфедерації»[6]. Такий прообраз Всесвітньої торговельної організації окреслений майже за півтора століття до її виникнення.

О. Бісмарк втілив ідеї Ліста, які для нього були компасом, в його політичній, соціальній та економічній діяльності на посаді канцлера Німеччини, коли за короткий час вона підноситься на небачену висоту промислового й аграрного розвитку.

Другим ключовим моментом теоретичної діяльності Ф. Ліста, тісно пов’язаним з національним, є його вчення про продуктивні сили. До продуктивних сил він включає свободу думки, совісті, преси, суд присяжних, публічність судових засідань, контроль адміністрації, парламентський уряд, тобто те, що сьогодні називається відкритим суспільством.

Багатства нації виступають вищим ступенем розвитку цивілізації, а саме вона розвиває моральні сили нації. Прагнення до постійного примноження інтелектуальних і моральних благ, до змагання і свободи є характерною рисою мануфактурного і торго­вого ладу, тимчасом як за нескладного рільничого режиму панує легкість розуму, фізична нерухливість, прив’язаність до старих ідей і звичок, до старих звичаїв і навиків, недостатність виховання, добробуту, свободи». Пам’ятаємо його репліку про те, що американський фермер радий сусідству фабриканта і заводчика.

Індустрія, за Лістом — це не тільки природний результат праці і заощаджень, а й творча соціальна сила індустріального капіталу і праці. Протекціонізм, за Лістом — це не охоронець внутрішнього ринку, захист національного виробника, це потужний фактор сприйняття нової культури в широкому змісті слова і перш за все індустріального виховання нації і виховання такого міського населення, котре є функціонером індустріального розвитку країни.

Цікавий також історичний факт: напередодні революції 1848 р. країна була на межі фінансового банкрутства. Король звертався до Ротшильда з проханням про позику, але Ротшильд виставив умову — позика має бути гарантована зібранням народних представників.

Промислова буржуазія, незважаючи на свою слабкість, уже являла певну політичну силу. (Хоч Карл Маркс уважав, що німецька буржуазія показала свою слабкість у революції 1848 року.)

Великий вплив на формування світогляду німців справило лютеранство — від свободи тлумачення Євангелія до свободи духовної. Якщо ідеї просвітників реалізувались у політичній і соціальній революції у Франції, і французи здобули політичну свободу, то в Німеччині відбулася духовна революція релігії і філософії: «Якщо у Франції у 1789 р. революція, — писав Генріх Гейне у своїй праці про історію, — відбулася матеріальна, то революція у Німеччині — духовна!» Ідея стає матеріальною силою, якщо вона оволодіває масою, — наголошує К. Маркс. Багатство нації полягає не в масі мінових цінностей, а взагалі у ступені розвитку виробничих сил, зокрема розумових і моральних. Як зазначалося раніше, національна ідея стала зброєю об’єднаної Німеччини. Об’єднання Німеччини мало відбуватися не тільки на індустріальному вихованні, а й на основі захисту національного виробництва. Отже, природним є теоретичний висновок про роль національної особливості. Сама концепція англійської економічної школи ґрунтується на підвалинах космополітичного лібералізму. Є загальні для всіх країн економічні закони, утім є й національні як похідні від конкретного середовища історичних умов формування національного об’єднання, традицій і звичаїв, правових і культурних норм, що діють у країні. Головний принцип — історичний підхід. Утвердження ролі історизму — одна з найваж­ливіших заслуг історичної школи Німеччини й одного з її осново­положників Ф. Ліста.

Історична школа була одним з найзначніших інтелектуальних надбань Німеччини XIX ст. Завдяки зусиллям науково-історичної школи і методу, що не мав собі рівних, на одному з етапів інтелектуальної історії минуле виявилося для сучасної людини відтвореним теперішнім з надзвичайною різноманітністю форм мислення. На емпіричному рівні це означає дослідження настільки ретельне, наскільки це можливо, конкретних взаємозв’язків між мисленням і його історичним контекстом, — зазначав Вільгельм Рошер. Оскільки ринкові відносини формувалися в умовах так званого прусського шляху розвитку капіталізму, то неминуче
занесення їх у перші ряди держави як регулятора і фактора їхнього розвитку.

Ф. Ліст писав: «Таким чином, національно-економічний шлях повинен сприяти добробуту, могутності і культурі Німеччини. На сутність націоналізму як засобу впливає індивідуалізм». У. Дж. Ешлі підкреслює, що проголошена школою А. Сміта роль приватного егоїзму в реалізації суспільного інтересу не є аксіомою. Конфлікт між дедуктивним і асоціативним методами абстрактних положень А. Сміта і Д. Рікардо не міг не породити смуту. 1848 року ще один німецький професор Бруно Гільдебранд у праці «Політична економія теперішнього і майбутнього» посів стосовно до Сміта й Рікардо критичну позицію. Історичній школі з її лютеранським світоглядом не може подобатися примітивний егоїзм, бо вона вшановує християнські заповіді. Заслуговують на увагу і їхні погляди на відносність природних законів, які відрізняються від хімічних або фізичних. Історична школа Німеччини пропонує свою форму реалізації висновків економічної теорії. Мистецтво державної людини полягає в тому, щоб застосовувати принципи до нових потреб, знаходити нові рішення для нових проблем.