5. 8. Аналіз розповсюдження дистанційного навчання в світі

1.      Поліпшення якості навчання10.

2.      Потреба учнів у вдосконаленні знань/умінь.

3.      Переваги нових педагогічних технологій.

4.  Зростаючий попит на нову форму навчання.

5.  Отримання доходів.

6.      Можливість постійної взаємодії педагогів і учнів.

7.      Необхідність   виживання   в   інформаційному   сус­
пільстві.

8.      Можливість скорочення витрат на реорганізацію освіти.

9.      Наказ міністерства.

10. Зменшення штату адміністративного персоналу.

Згідно результатам аналізу, тільки 2% респондентів вва­жають, що ДН дешевше розробляти порівняно з традиційним навчанням. З другого боку, 35% респондентів вважають, що ДН дешевше поставляти порівняно з традиційним навчан­ням. Автори монографії, виходячи з власного досвіду, вважа­ють, що розробка ДН є дуже трудомістким процесом, в якому задіяні викладачі, методисти, дизайнери, адміністратори. Успіх проведення ДН залежить, передовсім, від того, наскільки в розробленому процесі ДН були враховані основні переваги такої форми навчання. Поставка ДН багато в чому визначається розвитком інформаційно-комунікаційної структури освітньої організації і відповідною підготовкою професорсько-викладацького складу.

В процесі ДН важливий не тільки зміст самого ресурсу, але і можливості, що надаються для його підтримки. За наслідками аналізу 89% ресурсів, що надаються для ДН, підтримуються постійно (тобто особистий контакт студента і

викладача не є обов'язковим), 8% вимагають особистого кон­такту, і лише 3% не мають жодної підтримки. З другого боку, 86% ресурсів мають часові обмеження (підтримка здійснюється не цілодобово 7 днів на тиждень) і лише 14% ма­ють підтримку 24 години 7 днів на тиждень.

Дистанційне навчання, як нова форма навчання, все упев-неніше входить в систему освіти багатьох країн світу. Внаслідок того, що розвиток технологій дистанційного на­вчання через глобальні комп'ютерні комунікації в країнах СНД і Заходу відбувався диференційовано, то має сенс розг­лянути окремо, як ці технології розвиваються в СНД, країнах Америки, Європи і Азії11.

США, Канада

США, Канада вважаються одними з світових лідерів в об­ласті дистанційної освіти. Значна кількість університетів, ко­леджів і навчальних центрів СІЛА і Канади успішно реалізують дистанційне навчання через Інтернет. Цьому сприяє та обстави­на, що всі вузи СІЛА і Канади і 85% національних шкіл мають доступ до Інтернету (за даними 1999 p.). Високий рівень комп'ютеризації населення (близько 50% сімей мають домашні комп'ютери, підключені до Інтернету), розвинені системи зв'яз­ку і телекомунікацій створюють надійний фундамент для дис­танційної освіти. Всі ці чинники прискорили розвиток в США і Канаді дистанційних технологій навчання. Сьогодні в цих країнах існують сотні тисяч дистанційних програм, їх пропону­ють, як міністерства освіти штатів і провінцій, так і окремі університети, коледжі і компанії (для підвищення кваліфікації своїх співробітників). Один тільки Independent Learning Centre (ILC) в провінції Онтаріо (Канада) організовує до 50 тисяч різних курсів щорічно. За даними Світового Банку тільки в США функ­ціонує понад 3 тисячі навчальних закладів, які спеціалізуються на професійному навчанні в діалоговому режимі. В 33 штатах США були створені віртуальні університети, 85% всіх місцевих коледжів пропонують дистанційні курси в режимі он-лайн.

Країни Європи

Піонером в області використовування дистанційної фор­ми навчання в Європі став Відкритий університет Велико­британії, який заснований в 1969 році, — навчальний заклад нового типу, світовий лідер в області дистанційної освіти. В 1996 році на семи його факультетах навчалося близько 215 тисяч чоловік. Навчання за програмами Відкритого університету Великобританії ведеться в 21 країні. Також у Великобританії розповсюдженням дистанційної освіти зай­мається Інститут освіти Лондонського університету, який за­безпечує високі стандарти навчання. Є також додипломні і пост-дипломні курси. Сьогодні дистанційна форма навчання практикується в багатьох країнах Європи, забезпечуючи от­римання освіти високого рівня. Так, наприклад, в Іспанії Національний університет дистанційної освіти, заснований Парламентом Іспанії в 1972 році, проводить ДН за програ­мою вищої освіти для всіх, хто з різних причин не може на­вчатися в традиційних університетах.

Свої особливості має дистанційна освіта в Німеччині. Во­на починалася з централізованої дистанційної підготовки фахівців вищої освіти, що планувалася заздалегідь. Приєднання східних земель дало можливість розширити ринок дистанційних послуг. Яскравим прикладом навчального закладу, що здійснює дистанційну підготовку фахівців, є Заочний університет міста Хаген (земля Північний Рейн-Вестфалія). Університет надає освітні по­слуги більше ніж 50 000 студентам на рік. Однак зауважи­мо, що диплом про вищу освіту одержують не більше 20% від контингенту тих, хто навчається, в результаті великого відсіву студентів, котрі не витримують високих вимог.

Урядами більшості Європейських країн були прийняті документи, які направлені на підтримку впровадження ІКТ в навчальні заклади країн з метою підготовки індивідуумів для життя в інформаційному суспільстві. Це сприяло роз­робці нових концепцій і підходів в області вивчення і вико­ристання ІКТ в різних сферах діяльності для всіх громадян. Можна виділити три головні напрями використання і впровадження ІКТ в країнах Європи: навчання викладачів з ви­користання ІКТ, розвиток і розповсюдження освітніх інфор­маційних ресурсів, розвиток технологічної інфраструктури.

Результатом стало створення великої кількості центрів ДН в навчальних закладах і створення організації, що підтримує і сприяє впровадженню і розповсюдженню ДН в Європі (European DistanceEducation Net).

Країни Азії

Широкий і прискорений розвиток засобів ІКТ в країнах
Азії привів до створення Відкритих університетів в багатьох
країнах (Китай, Індія, Індонезія, Шрі-Ланка, Тайвань,
Таїланд, Пакистан), які пропонують програми дистанційно­
го навчання за різними спеціальностями для підтримки без­
перервної освіти. Як правило, ці університети надають
освітні послуги піироким верствам населення, включаючи і
людей з низьким рівнем доходів. Особливістю є те, що для
дистанційного навчання у Відкритих університетах країн
Азії дуже широко використовується кооперація різних за­
собів: телекомунікації, радіопередачі, розсилка CD і друко­
ваних матеріалів, кооперація дистанційних і очних занять в
навчальних центрах.                                               >

Країни колишнього Радянського Союзу

Що стосується країн колишнього Радянського Союзу, то останніми роками темпи розвитку дистанційної освіти різко зросли. Це було пов'язано, передовсім, з тим, що в багатьох країнах були розроблені і прийняті концепції створення і розвитку дистанційної освіти (Республіка Білорусь, Росія, Україна, Республіка Молдова, Литва і ін.), які передбачають розробку базових основ такої освіти.

Так, наприклад, для вищої освіти Республіки Молдови були розроблені нові стратегії, засновані на перспективних комп'ютерних технологіях навчання, які спрямовані на

В 2000 р. була прийнята нова стратегія розвитку системи освіти Литовської Республіки. Згідно цієї стратегії, сім па­раметрів освіти мають бути істотно змінені: (1) відносини між суспільством і освітою; (2) життя в школі; (3) зміст і ме­тоди освіти; (4) інфраструктура; (5) роль викладача і кваліфікація; (6) зв'язок між наукою і освітою; (7) уп­равління і фінансування ІКТ. ДН в Литві широко поширено і підтримується, як Міністерством освіти і науки країни, так і різними міжнародними проектами. Країна має декілька центрів, які активно пропагують і впроваджують ДН в систему освіти. Лідером серед них є Центр ДН Каунась­кого Технологічного Університету12.

Для Росії з її величезними територіями і нерівномірною густиною населення розвиток технологій дистанційного на­вчання — стратегічний напрям вирішення освітніх завдань держави. Характерними особливостями становлення і роз­витку дистанційної освіти в Росії є (http://cippe.edu-ua.net/):

- глибока і всестороння наукова розробка проблеми: робо­
ти   російских   вчених   В.П.Зінченка,   В.П.Колмогорова,
Г.М.Татурчука, Е.Г.Ськібіцького, А.В.Хуторського і інших
лягли в основу нормативних документів і федеральних про­
грам, присвячених дистанційній освіті і забезпечили високу
якість їх розробки13;

-   комплексний підхід до формування територіальних і
корпоративних мереж дистанційної освіти і розробка їх
інфраструктури. В 1996 р. при Міністерстві освіти Росії був
створений Центр інформаційно-аналітичного забезпечення
дистанційної освіти. Центр є головною організацією з питань

12       Towards  a  Knowiedgebased  Economy Lithuania  Country  Readiness
Assessment Report, 2003.

13     3 теоретичними аспектами і новими розробками в області дистанційної
освіти     можна     ознайомитися     на     сайті     групи     МАХАОН     —
www.machaon.ru/distant

формування мережі дистанційної освіти і координатором за­гальних дій навчальних закладів і організацій в цьому на­прямі (http://catalog.unicor.ru/);

- реальна інтеграція дистанційної освіти Росії в міжнарод­ний освітній простір. В 1992 р. була створена корпорація «Університетська мережа знань» (www.unikor.as.ru). Сьо­годні членами корпорації є більше 150 університетів і 50 інститутів Російської Академії Наук. Корпорація офіційно представляє Росію в міжнародних мережевих організаціях — Транс-Европейській асоціації наукових і освітніх мереж (TER-ENA) і мережевій асоціації країн Західної і Центральної Євро­пи (CEENet http://ceenet.nask.org.pl/).

В Росії є декілька десятків освітніх установ, які в певній мірі реалізують технології дистанційного навчання. До та­ких належать, передовсім: Московський енергетичний інститут, Московський державний авіаційний техно­логічний університет (проводиться дистанційна підготовка абітурієнтів для вступу до університету з числа школярів, котрі проживають у віддалених районах Росії), Московський державний індустріальний університет (ДН використо­вується як експеримент для навчання співробітників кримінально-виконавчої системи МВС Росії і осуджених ви­правних колоній). Активно впроваджуються технології ДН в Московському державному університеті електроніки і мате­матики, в Московському державному університеті імені М.І. Ломоносова, Московському державному авіаційному інсти­туті, Московському державному інституті електронного ма­шинобудування, Московському державному університеті економіки, інформатики і статистики, Челябінському дер­жавному технічному університеті, державному авіаційному університеті Самари, Томській державній академії управля­ючих систем і радіоелектроніки, Уральському державному технічному університеті, Санкт-Петербурзькому державно­му технічному університеті і ряді інших університетів.

Що стосується республік Середньої Азії (Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан), то в цілому доступ до ІКТ в освітніх структурах цих країн залишається поки що на до­сить низькому рівні.