Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5. 8. Економічний погляди М. Г. Чернишевського

Економічний погляди М. Г. Чернишевського

Про те, що в політекономії є й національне обличчя, свідчить приклад Росії. Росія в першій половині XIX століття пережила нашестя Наполеона, яке потребувало від країни величезного напруження. Для ведення війни необхідні були гроші, солдати, гармати, рушниці. Фінансовий стан у Росії завжди був нестійким, і 1812 рік не був винятком. Якщо за всі війни Наполеона Франція втратила 1,1 млн осіб дієздатного віку, Росія в одній війні втратила 450 тис. осіб, в основ­ному селян — тих, хто обробляв землю, сіяв і збирав хліб в умовах ризикованого рільництва та вкрай низької агрокультури.

Земля була поміщицькою (сам цар — великий поміщик), деяка частина землі — общиною, на окраїні за Уралом, в Азії, на півночі Кавказу — державною і приватною, асоціаційною (власниками були козачі угруповання: кубанські, уральські, омські тощо). Об­щинне землекористування було характерно для центральної Росії, тут здійснювались постійні переділи через 6—8—10 років. Селянин не прагнув підвищувати природну родючість ґрунту внесенням органічних добрив, та їх було й не багато. Оскільки в основі переділу була «родинна душа», а чисельність сім’ї зростала, то переділ породив черезсмужжя. Тобто організовувати на маленьких смужках науково обґрунтовану для того часу сівозміну не було об’єктивних умов.

В основі агрокультури панувала трипільна система рільництва, з якою в Англії покінчили ще у ХVІ—ХVII ст. Поміщицькі господарства, на відміну від Англії, не були школою прогресивних технологій. Ці землі обробляли на умовах панщини (3 дні на тиждень) своїм інвентарем і тягловою силою кріпаки, але поля поміщицькі удобрювались, і врожайність на них була вище, ніж на общинних.

Аграрна технологічна революція тут затрималась на два століття як порівняти з Англією. Франція, Німеччина здійснили її також раніше.

Реформа 1861 р. не створила всіх умов для реалізації вимог нової технології — єдності промислового й аграрного. Саме у створенні умов для цього і полягало завдання виходу з того глухого кута, в якому опинилась країна. Офіцери-дворяни, певна частина солдатів, що у ході боїв пройшли по Європі, мали можливість порівняти ступінь сільськогосподарської культури Росії та її європейських сусідів. Ця ситуація почасти послужила поштовхом до грудневих подій 1825 р. Дані події непогано намалював маркіз де Кюстин у книзі «Миколаївська Росія» (дід і батько його були під час революції 1789—1794 рр. гільйотовані): «Треба жити у цій пустелі без спокою, у цій тюрмі без відгуку, яка називається Росією, аби відчути ясніше свободу, яку надають народам в інших країнах Європи, який би не був там приємний спосіб життя, кожний, познайомившись близько із царською Росією, буде радий жити у якій завгодно країні¼ Щоб жити в Росії, приховувати свої думки не досить. Треба вміти придурюватися. Перше корисно, друге необхідно»[1]. Про цю працю Герцен 1843 р. сказав: «Без усілякого сумніву, це — найцікавіша і найрозумніша книга, надрукована про Росію іноземцем».

Варто навести ще і такі висновки маркіза: у російського народу немає громадянської правосвідомості, вона замінена дисципліною, а також інстинктивною, звичною любов’ю до уряду. Це, до речі, можна сказати і про сьогоднішню Росію.

Якщо Франція й Німеччина йшли до революцій 1848 р. для того, щоб розчистили шлях промисловій буржуазії, то Росія була хліборобською, на низьких ступенях технології, з общинною кріпосницькою організацією, оплутаною архаїчним світоглядом, політикою тупого абсолютизму, невіглаством народу. У цих умовах створює свою концепцію М. Г. Чернишевський, людина оригінального розуму, ерудит, котрий знав європейську політичну й економічну дійсність, письменник, публіцист, революціонер.

Чернишевський говорить, що Сен-Сімон побачив тяжке становище найчисленнішого й найбіднішого народу і відгукнувся на таку ситуацію, намагаючись знайти вихід з цього становища. Сам Чернишевський усвідомлював, що найбіднішим, найнещаснішим народом у Росії було селянство, тому і виступає як селянський соціаліст. Але він не аграрій і не сумнівається, що майбутнє за індустріалізмом як більш прогресивним, ефективним виробництвом. Та це попереду. Це майбутнє. У нинішній же ситуації слід спробувати знайти спосіб, який би запобіг зануренню бідняків у нове, більш тяжке становище, яке несе індустріалізм з його ринковими відносинами.

Він пише про Сен-Сімона: «Повсюди навколо себе він бачив жорстку боротьбу: боротьбу представників між собою за збут товару, боротьбу робітників між собою за одержання роботи, боротьбу фабриканта з робітником за розмір плати, боротьбу бідняка проти машини, яка віднімає в нього роботу і шматок хліба; ця війна називається конкуренцією, і нас запевняють, що вона приносить більше користі, аніж шкоди; дуже може бути; але страждання, нею завдані, незмірно великі, тому що вони знищують усіх найслабших у кожному званні, у кожному промислі. У кого більше капіталу, той багатіє, і всі інші розорюються; із самої свободи виникає монополія мільйонерів, котрі забирають собі все; землі обтяжені податками; ремісники, самі колишні хазяї, замінюються найманими робітниками; дух спекуляції спонукає суспільство до відчайдушних ризиків, які закінчуються комерційними кризами… Ринки завалені товарами, що не знаходять попиту, фабрики закриваються, і робіт­ники залишаються без хліба¼ Усі відкриття науки обертаються на засоби поневолення, і воно підсилюється самим прогресом»[2].

І це — про Європу, а до цього треба ще додати російські «подарунки».

Вихід із цього становища західні критики вбачають або в «індустріальному християнстві», «фаланстері», «банку обміну», «на­родних майстернях», але через державну просвітницьку допомогу. Чернишевський бачить вихід у збереженні общини. Община, яка збереглась у Росії, дасть їй шанс піти своїм особливим шляхом. Країна, на його думку, повинна стати величезною общиною.

Усі західноєвропейські держави, — зазначає Чернишевський, — страждають на одну хворобу, зцілення від якої досі залишається нерозгаданим завданням, — вони хворіють на нарцисизм, пролетаріатство. Росія не знає такої біди; вона убезпечена від неї своїм общинним облаштуванням. Кожний росіянин має рідну землю і права на її ділянку.



[1] Маркиз де Кюстин. Николаевская Россия. — М., 1990. — С. 237.

[2] Чернышевский М. Г. История экономических учений. — М., 1995. — Т. 9. — С. 130.