Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.1. Виробництво та виробнича функція

Виробництво — це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.

Разом з тим, виробництво можна охарактеризува­ти і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний (бригадир — робітгіик, директор підприємства — начальник цеху, робітник — робітник тощо) або соціально-економіч­ний (власник — невласник, акціонер — акціонер, кредитор — позичальник тощо) характер. Наочно вироб­ництво як поєднання продуктивної системи та систе­ми відносин подано на рис.5.1.

Соціально-економічні відносини у виробництві ви­значаються насамперед пануючими відносинами влас­ності, їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу політичної економії (основ економічної теорії). У мікроекономіці соціально-економічні відносини не є предметом вивчення. Вона вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну поста­чати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ре­сурсів.

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначає­ться передусім технологією, що використовується у ньому (зазначимо, що саме під впливом технології формуються насамперед організаційно-виробничі від­носини). Технологія — це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів і послуг. Вона матеріалізується:

— у нових зразках обладнання;       — У нових методах виробництва;

— у новій організації праці;

— у підвищенні загальноосвітнього та професійно­го рівня підготовки працівників.

У реальному житті технологія постійно вдоскона­люється, що приводить до змін у виробничому проце­сі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що тех­нологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спрос­тить процес пізнання.

Якщо технологія залишається незмінною, то мож­на обгрунтовано припустити, що існує стійка залеж­ність між певною кількістю ресурсів, що використо­вується у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція.


Виробнича функція — це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально мож­ливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

де Q — обсяг виробництва; L — затрати праці; К — затрати капіталу; М — матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використо­вуваних ресурсів:


1. Існує межа для збільшення обсягів виробницт­ва, яке може досягатися зростанням затрат одного ре­сурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, К,  а зростає тільки

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кож­ного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів ви­робництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Короткотерміновий період — це період вироб­ництва, протягом якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені (найчастіше — капітал). Дов­готерміновий період — це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.

Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналі­зуючи залежність обсягів виробництва лише від кіль­кості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку — таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів ви­робництва (табл. 5.1).

Легко помітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різних співвідношеннях фак-


торів виробництва: 150 шт. при К = 300; L = 200  та при К = 200; L = 300; 210 шт. при К = 400; L = 200 та при К = 300; L = 300 тощо. Можна графічно пока­зати ті комбінації факторів виробництва, що дають однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива називається ізоквантою (рис. 5.2) .

Ізокванта — це крива, що відображає різні варі­анти комбінацій ресурсів, які можуть бути викорис­тані для виробництва заданого обсягу продукції. Ізо-кванти подібні до кривих байдужості. Так само, як криві байдужості відображають альтернативні варіан­ти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтерна­тивні варіанти комбінацій затрат ресурсів для вироб­ництва певного обсягу продукції.

Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпе­чать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації mi обсяг виробництва перевищить заданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. Так ми отримаємо карту ізоквант (рис.5.3).

Карта ізоквант — це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Як і криві байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна Ізокванта, розміщена на більшій відстані від


початку координат, відповідає більшому обсягу про­дукції. Ізокванти мають вигляд увігнутих кривих. Це означає, що скорочення затрат капіталу потребує збільшення затрат праці для збереження незмінного обсягу виробництва.