Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.1. Законодавче регулювання страхової діяльності

В Україні законодавча база, яка регулює діяльність страхового ринку, почала створюватися з травня 1993 року коли був прийнятий Декрет “Про страхування”, який ґрунтувався в основному на нормативній базі колишнього Держстраху. До прийняття Декрету “Про страхування” цей вид фінансово-господарської діяльності регулювався в Україні Законом “Про господарські товариства”. Потрібно зазначити, що ця нормативна база мала ряд недоліків, які спонукали органи страхового нагляду, які були створені в Україні наприкінці 1993р., працювати над вдосконаленням законодавчої бази. В першу чергу було розроблено Закон України “Про страхування”, схвалений Верховною Радою України 7 березня 1996 р. Новий закон дав змогу суттєво підвищити у 1996 р. надійність страхового ринку в Україні і посилити контроль за його розвитком.
Зупинимося більш детально на головних моментах Закону України “Про страхування” в редакції від 4 жовтня 2001 р. Цим документом передбачено ряд принципових моментів, зокрема:
- мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя – 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України (1993-1996рр. статутний фонд складав 5 тис. доларів США, 1997-1999рр. - 100 тис. ЕКЮ та 500 тис. ЕКЮ тим страховим компаніям, які створені з участю іноземних осіб).
- впроваджено маржу платоспроможності 0,18 від суми страхових премії та 0,26 від виплат за попередні 12 місяців (ризикові види страхування); 0,05 від загальної величини резерву довгострокових зобов’язань ( страхування життя).
- розмежовано ліцензування щодо страхування життя та ризикових видів страхування;
- впроваджено поняття “технічних” (це резерви, що складаються з частин страхових платежів на випадок перебільшення середнього рівня страхових випадків) та “математичних”(це довгострокові зобов’язання, по страхуванню життя) резервів і вимоги про відповідність цим резервам обов’язків, прийнятих на себе страховими компаніями;
- встановлено порядок “заробленої” премії, в основу якого положено метод “однієї четвертої“ від одержаних премій;
- надано право Уповноваженому органу проводити санації, ліквідації і реорганізації страхових компаній;
- підвищено вимоги до ліцензування;
На сьогодні законодавчі документи які регулюють страхову діяльність в Україні можна розподілити наступним чином:
· Конституція України;
· Міжнародні підписані і ратифіковані угоди;
· Цивільний кодекс України;
· Закони України («Про страхування», «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тощо);
· постанови кабінету міністрів України;
· нормативні акти (інструкції, методики, положення, накази), котрі приймаються відомствами виконавчої влади чи спеціального назначеного органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю;
· правила страхування;
· договір страхування.
Законодавче регулювання страхової діяльності — це передусім боротьба країн за «моральну безпеку» громадян у своїх країнах.
Закон України «Про страхування» має п’ять основних розділів і 46 статей.
У першому розділі встановлюється основний термінологічний апарат (визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти, форми та види страхування, страхові ризики і випадки, страхова сума, страхове страхові платежі і тарифи, співстрахування, перестрахування, об'єднання страховиків, товариство взаємного страхування та посередницька діяльність).
Другий розділ регулює порядок проведення страхування (визначає вимоги до договорів та правил страхування, установлює обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації).
Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків (подасться фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, встановлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика).
Четвертий розділ формулює принципи державного нагляду за страховою діяльністю, (визначається орган, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю і встановлено його права та функції; порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку.
П’ятий розділ містить прикінцеві положення (формування статутного фонду, поступове збільшення норм платоспроможності страховиків, тощо).