5.1. Основні чинники появи туризму в епоху Просвітництва

Просвітництво - це, перш за все, ідейна течія в сус­пільному світогляді другої половини XVII - першої половини XIX століття. Просвітництво характеризується як епоха без­межної віри в людський розум та можливість перебудови сус­пільства на розумних, справедливих засадах, це епоха розквіту науки, культури та мистецтва.

Треба зазначити, що хронологічні межі епохи Просвітниц­тва були різними, залежно від країни:

-       в Англії — ХУІІ-ХУІІІ століття;

-       в Західній Європі — друга половина ХУІІ-ХУІІІ сто­ліття;

-       в Росії — друга половина XVIII — початок XIX сто­ліття (також і в країнах Східної Європи);

-       у Китаї, Японії — XIX і початок XX століття.

Просвітництво в Західній Європі було тісно пов'язане з Відродженням — добою, коли відбулася переоцінка цінностей, розквітло вільне мислення.

Становлення нового типу культури було пов'язане з поси­ленням ролі світських елементів, таких як філософія гуманіс­тичного спрямування, мистецтво, яке прославляє людину-творця, розвиваються точні та природничі науки. Саме ці складові утворювали культуру Просвітництва.

В межах нової культури змінювалася і мотивація подоро­жей, а також їх географія. Центрами „прочанства” людини Просвітництва стають місця зосередження пам'яток історії, культури та архітектури.

До цього періоду подорожі здійснювалися, переважно, з пев­ною прагматичною метою. У добу Просвітництва набуває по­пулярності подорож як приємне проведення вільного часу, в процесі якого можна насолоджуватись життям. Адже під час подорожі людина може дозволити собі відпочити від побутових проблем та турбот.

Помітну роль у зміні мотивації подорожей та їх географії відіграли деякі популярні в епоху Просвітництва літературні твори. З іменем Лоренса Стерна (1713-1768) пов'язують по­яву нового тлумачення подорожей та їх ролі в житті людини. Один із головних його романів - «Сентиментальна подорож до Франції та Італії». Вибір цих країн не випадковий. Саме сюди були направлені потоки мандрівників, які прагнули вкло­нитися «ідолам» нового часу. У деяких соціальних колах вва­жалося, що не бачити головних міст Італії та Франції було не­пристойно для освіченої людини.

Після Лоренса Стерна з'являлися численні дорожні нотатки та романи, які модно було використовувати як своє­рідні путівники. Закономірним результатом розвитку гума­ністичного світогляду було бажання людини пізнати себе і світ, звільнитися від існуючих забобонів відносно інших наро­дів і культур. Під час подорожі, зустрічаючись з людьми, знай­омлячись з різними звичаями і традиціями, мандрівник вчився взаєморозумінню, толерантності, повазі до представників інших культур.

Подорожі, подібні тим, про які йшлося в книгах популяр­них письменників, ставали розповсюдженою формою дозвілля вищих суспільних верств, зокрема аристократії.

У XVІІ - XVІІІ ст. світ був поділений на сфери впливу між певними купецькими об'єднаннями. Наприклад, торгові ме­режі індійських купців були розкинуті далеко за межами Індії, їх представники діяли в Ісфахані, Стамбулі, Астрахані і, навіть, у Москві. Найбільш розповсюдженими в світі були мережі італійців, голландців, англійців, вірмен, євреїв та португальців. Найвпливовішими і найбільшими з усіх пере­рахованих вище були торгові мережі вірмен та євреїв.

Вірменськими колоніями контролювались ринки Іраку і Османської імперії. Також їх колонії були майже в усіх райо­нах Індії, Росії, на Філіппінах, у Польщі, Німеччині. Наприкінці XVII ст. вийшла книга вір­менською мовою, написана Лукою Ванандеці: «Скарбниця мір, ваги, чисел і монет усього світу, або Пізнання всіх видів мір, ваги і мо­нет, що керують торгівлею всього світу, зібране трудами нікчемного паламаря Луки з Вананда, кош­том і повелінням пана Петроса, сина Хачатура з Джульфи». Ця книга містила дослідження світових ринків, а також порівняльний аналіз рівня життя в різних містах: Стамбулі, Відні, Москві, Астрахані, Новгороді, Манілі, Хайдарабаді, Багдаді, Смирні, Олександрії. Своєрідним перевалочним пунктом між Сходом і Заходом були колонії вірмен у Львові.

Найдавнішою торговою мережею, яка охоплювала майже всі християнські та мусульманські країни, була єврейська, що існувала ще за часів Римської імперії. У XVIII ст. сефарди, як стали називати єврейських купців, мали великий вплив на атлантичну торгівлю. В Центральній Європі побільшало єврейських мандрівних торгівців (ашкеназі); їх «зоряний час» настане у XIX ст. і буде асоціюватися з міжнародним успіхом Ротшильдів.

Підсумовуючи, визначимо основні чинники розвитку подо­рожей та появи туризму в епоху Просвітництва:

-         соціальна-науковий прогрес;

-         розвиток економіки;

-         зміни в мотивації подорожей;

-         освоєння географічного простору;

-         розвиток світової торгівлі;

-         як наслідок попередніх чинників - розвиток інфра­структури для подорожуючих.