Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.1. Поняття та види представництва в цивільному праві зарубіжних країн

5.1. Поняття та види представництва в цивільному праві зарубіжних країн

Інститут представництва існує і достатньо розвинений в усіх цивільно-правових системах. У країнах романо-герман­ської системи це інститут матеріального права. Норми про представництво розміщені у відповідних главах цивільних кодексів — ФЦК та НЦК.

Представництво тлумачиться як правовідносини, за яких одна особа (представник) вчиняє юридичні дії від імені іншої особи (яку представляють) та в її інтересах.

У країнах континентальної системи права інститут представництва має багато спільних рис з аналогічним інститутом у вітчизняному праві. Доктрина відрізняє представництво договірне (засноване на договорі доручення або якщо з обставин справи очевидно, що особа проявляє волю від імені особи, яку представляють(ФРН), і законне (представництво у зв’язку з батьківськими чи опікунськими правами, представництво органів юридичних осіб, виконавців заповіту тощо). Хоча такий розподіл не завжди чітко виділений у законодавстві. Представництво може ґрунтуватися на законі, адміністративному акті, рішенні суду, договорі, звичаї.

Представник зобов’язаний діяти особисто, виключно в межах наданих йому повноважень, звітувати перед особою, яку представляє, передати все отримане за угодами довірителю; угоди, які він укладає від імені особи, яку представляє, визначають права й обов’язки для останньої. Угоди, що виходять за межі повноважень представника, є обов’язковими лише за умови їх подальшого схвалення особою, яку представляють. Це схвалення може бути висловлене прямо або за замовчуванням (ФРН). Якщо такі угоди не схвалено, а представник не попередив третіх осіб про перевищення повноважень, то він особисто є зобов’язаним перед ними.

В юридичній літературі повноваження представника класифікують на універсальні, які дозволяють здійснювати будь-які права особи, яку представляють; генеральні, що дають право вчиняти всі можливі юридичні дії у певній сфері чи для ведення певного підприємства; спеціальні — для укладення однорідних угод; та разові — на укладення однієї угоди[1].

Водночас, у окремих країнах існують свої особливості. Зокрема, у Франції відносини представництва регулюються ФЦК, переважно, нормами, що стосуються договору доручення. На практиці ж повноваження представника розглядаються як односто­роння заява особи, яку представляють, і не пов’язуються обов’яз­ково з договором доручення.

За законодавством ФРН (НЦК) представництво вважається договірним не лише у випадках, коли представник виявляє волю в межах його офіційних повноважень, а й тоді, коли з обставин справи очевидно, що дії вчиняються від імені особи, яку представ­ляють. Повноваження можуть відображатися в заяві, яка надається або представнику, або третім особам без спеціальної форми, або висловлена у публікаціях (у такому випадку представник правомочний стосовно всіх третіх осіб).

Від відносин представництва у континентальному праві відріз­няють посередництво, метою якого є укладання угоди між зацікав­леними особами. Посередництво реалізується через посередницькі фірми, маклерів, брокерів тощо, які професійно займаються сприянням укладанню різноманітних угод комерсантами. Посередник відрізняється від представника, оскільки виступає незалежною особою стосовно обох сторін, а представник діє лише для однієї зі сторін і сам від її імені укладає угоду. Для посередництва в певних сферах діяльності (наприклад, щодо угод з цінними паперами на фондових біржах і т.ін.) необхідний спеціальний дозвіл уповноважених органів держави.

В англо-американському праві представництво регулюється нормами прецедентного права та судової практики. Поділу представництва на законне та договірне, пряме та непряме не існує. Сам термін «представництво» має ширше тлумачення, аніж у кон­тинентальному праві, і охоплює всі відносини між особами, в яких одна (агент) діє за іншу (принципала) і під її контролем, зокрема прямого й непрямого представництва, посередництва, комісії та ін. Відповідно комісіонери, торгові представники, комівояжери, брокери, капітани суден, адвокати та ін. розглядаються як агенти (представники).

         Одночасно з наданням агентові повноважень йому передається згода на вчинення ним усіх юридичних дій (угод), які вважаються допустимими для виконання даного повноваження, за винятком одержання платежів, на що необхідно мати прямий дозвіл (вказівку) у договорі.

Якщо обставини вимагають виняткових заходів для захисту інтересів принципала, допускається перевищення агентом своїх повноважень.

         У відносинах з третіми особами, в яких агент діє в інтересах принципала, він може виступати як від імені останнього, так і від власного імені. Він має право повідомити про існування принципала та його ім’я або повідомити про нього, не розкриваючи його імені, або ж укладати угоду від свого імені не розкриваючи факту існування принципала[2]. Укладені агентом угоди, незалежно від форми його участі в них і повідомлення чи не повідомлення третім особам про існування принципала, зумовлюють виникнення прав і обов’язків у останнього. Принципал у будь-якому разі має право звертатися до третіх осіб з вимогами, що випливають з укладених агентом угод. Треті особи в разі, коли агент повідомив їх про існування принципала, можуть звертатися з вимогою лише до принципала. Якщо під час укладання агентом угоди не повідом­лено про існування принципала, то треті особи можуть звертати свої вимоги за такими угодами як до принципала, так і до агента.

Відносини, аналогічні до законного представництва в країнах континентального права (представництво у зв’язку з батьківськими чи опікунськими правами, представництво органів юридичних осіб тощо), в англо-американській правовій системі врегульовуються, зокрема, за допомогою інституту довірчої власності (трасту).

Повноваження представників у договірних відносинах, як правило, ґрунтуються на довіреності, яка може бути простою письмовою або нотаріально посвідченою. В англо-американсь­кому праві остання може оформлятися так званим договором «за печаткою».



[1] Див.: Богатых Е. Гражданское и торговое право … — С. 96.

[2] Гражданское и торговое право капиталистических государств… — С. 100—101.