5.1.2. Стратегічне планування в менеджменті
5.1.2. Стратегічне планування в менеджменті
Процес стратегічного планування є тією основою, на якій ґрунтуються всі управлінські функції. Стратегічне плануван-
ня ¾ це комплекс заходів, дій і рішень, спрямованих на розробку стратегії розвитку господарства для досягнення поставлених цілей. Воно передбачає організаційне стратегічне передбачення, адаптацію до зовнішнього економічного середовища, розподіл виробничих ресурсів, координацію внутрігосподарської виробничої структури.
Зв’язок стратегічного планування з виробничими витратами здійснюється через прибуток (дохід), оскільки однією з основних цілей стратегічного планування є забезпечення максимального прибутку в довгостроковому періоді. Процес стратегічного планування забезпечується завдяки: чітко розробленій системі управління; чітко визначеним конкретним цілям господарювання в кожен певний період часу; виділеним проблемам і розробкам щодо їх усунення; організації використання землі, трудових ресурсів, обладнання, будівель, машин та інших засобів виробництва з найвищою ефективністю; розробці системи оцінок роботи працівників; складанню системи реагування на можливі зміни умов виробництва.
Процес стратегічного планування може мати такі складові:
Визначення основної мети, заради якої започатковується виробництво. Як правило, це одержання прибутку, зростання матеріального добробуту, досягнення певного суспільного статусу, забезпечення зайнятості для себе і членів сім’ї (у малому бізнесі чи фермерському господарстві). Однак усі ці цілі можуть бути досягнуті лише завдяки ефективному веденню господарства та одержанню прибутку (доходу).
Розробка конкретних цілей господарювання за певними періодами часу, орієнтованими на досягнення основної мети господарювання.
Оцінка зовнішнього середовища. Це стосується передусім передбачення можливих змін цін на вироблену продукцію, банківських процентів за кредити, темпів інфляції, цін на промислові ресурси та інших чинників зовнішнього середовища, що мають безпосередній вплив на формування доходу в сільськогосподарському виробництві.
Оцінка сильних і слабких місць у діяльності менеджера, виявлення наявних можливостей для розвитку господарства і потенційних загроз та обмежень (так званий СВOT-аналіз). Це означає передусім оцінку наявних ресурсів: стану земельної площі (родючість
ґрунту, вміст поживних речовин у ньому, еродованість тощо), стану трудових ресурсів (майстерність і кваліфікація працівників), стану матеріально-технічної бази (машини, обладнання, устаткування, будівлі, споруди тощо), фінансового стану господарства. Поряд з цим необхідно визначити позицію господарства на тлі інших сільськогосподарських підприємств, оцінити його конкурентні можливості
(порівняльна врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби, продуктивність праці, собівартість продукції та її якість, показники економічної ефективності).
Аналіз наявних можливостей у діяльності господарства і непередбачених ситуацій з використанням інформації двох попередніх пунктів: впливу зовнішнього середовища та сильних і слаб-
ких місць діяльності. Так, використання значної кількості мінеральних добрив, гербіцидів та пестицидів дасть змогу підвищити врожайність сільськогосподарських культур. Однак нині споживачів хвилює вміст шкідливих для здоров’я речовин у продуктах харчування, й перевага віддається тим продуктам, які вироблені без використання хімічних препаратів. Тому підприємство, що застосовує мінеральні добрива та інші хімічні препарати, може програти в ринковій конкуренції тим виробникам, які використовують виключно органічні добрива, забезпечуючи таким чином вищу якість продукції та її екологічність. Виробник, що використовує органіку, можливо, одержуватиме нижчу урожайність сільськогосподарських культур, але завдяки підвищенню якості продукції він може мати більший ринок збуту і вищу ціну реалізації продукції за нижчих виробничих витрат.
Розробка альтернативного плану. Це найважливіший пункт у стратегічному плануванні. Менеджер повинен оцінити місце свого підприємства на ринку продукції, яку воно виробляє. Ця оцінка полягає передусім в аналізі можливостей впливу менеджера на рівень собівартості продукції та її ціни. Вона передбачає здійснення аналізу за такими напрямами:
зростання прибутку за рахунок зменшення кількості ресурсів, що використовуються у виробництві, в умовах, коли ціна на них залишається незмінною;
використання якісніших ресурсів в умовах, коли темпи підвищення ціни на них нижчі за темпи зростання прибутку, що надходить від їх використання;
оцінка можливостей розширення виробництва на базі наявних виробничих ресурсів, що дасть змогу знизити собівартість одиниці продукції, оскільки сума постійних виробничих витрат залишається незмінною, а на одиницю продукції їх припадає менше;
зміна маркетингової позиції та каналів реалізації продукції;
оцінка можливостей виходу на нові ринки.
Два останні напрями розробки альтернативного плану полягають у визначенні одного або кількох вузьких сегментів ринку,
які має зайняти підприємство. У ринковій економіці не можна орієнтуватися на весь можливий ринок для своєї продукції. Менеджер, що орієнтується на широкий ринок, може залишитися у програші порівняно з тим, якби він вибрав певний вузький сегмент ринку і зайняв його. Вибір того чи іншого сегмента ринку полягає у визначенні виду та якості продукції, яку планується виробляти, людей, для яких ця продукція вироблятиметься, каналу реалізації, тобто яким чином продукція продаватиметься і доставлятиметься до споживача.
Заключною стадією оцінки альтернативного плану є розробка бюджету, порівняльний аналіз планів за рівнем прибутковості та аналіз ефективності виробничих витрат.
Вибір стратегічного плану. На основі пункту 6 менеджер доходить висновку про впровадження в дію того чи іншого стратегічного плану. Якщо жоден з розроблених варіантів плану не підходить, необхідно повернутися до пункту 2 і розробити нову стратегію.
Отже, складаючи стратегічний план, менеджер шукає таку позицію, таке співвідношення між виробничими витратами й ціною на продукцію, які забезпечили б досягнення поставленої мети господарювання і найвищу ефективність виробництва.