5.2. Господарські договори

Основною підставою виникнення господарсько-дого­вірних зобов’язань є господарський договір. Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів визначене в гл. 20 ГК.

Між тим самого поняття господарського договору у ГК бракує. В.С. Щербина визначає господарський договір як майнову угоду суб’єкта господарювання з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов’язання сторін у сфері господарської (комерційної) діяльності під час виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг[1].

Крім того, поняття господарського договору можна визначити виходячи зі змісту ст. 180 ГК, а саме: господарський договір є угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань як погоджених сторонами, так і тих, що беруться ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

При цьому треба мати на увазі, що хоч господарські договори за загальним правилом і укладаються відповідно до вимог, установлених ЦК, безпосереднє укладання господарських договорів повинно здійснюватись насамперед з урахуванням особливостей, передбачених ГК, а також іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Такий специфічний порядок укладання господарських договорів дозволяє вести мову про деякі характерні особливості, що уможливлюють відмежування господарських договорів від цивільно-правових.

По-перше, визначальна відмінність між цивільно-правовими і господарськими договорами полягає в неоднаковому застосуванні принципу свободи договору. Так, якщо відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору і виборі контрагента, то згідно з ч. 3. ст. 179 ГК укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

По-друге, сторони цивільно-правового договору (за браку заборони в ЦК) вправі відступити від положень ЦК і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони господарського договору також можуть відступити від положень ЦК, але вони не мають права відступити від положень ГК (наприклад, суб’єкти господарювання, що належать до державного сектору економіки і виконують зобов’язання, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету чи за кошти державного кредиту).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що беруться ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Укладаючи господарські договори, сторони можуть визначати зміст договору на підставі:

1) вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

2) зразкового договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання за укладення ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені зразковим договором, або доповнювати його зміст;

3) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

4) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти в разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарський договір уважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. Укладаючи господарський договір, сторони зобов’язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Строком чинності господарського договору є час, протягом якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на підставі цього договору. Закінчення строку чинності господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що трапилось під час дії договору.