5.2. Методологія прогнозування та макроекономічного планування
5.2. Методологія прогнозування та макроекономічного планування
Сутність методології. Для проведення прогнозування та планування має забезпечуватись єдина методологія.
Методологія в загальному — це сукупність методів та прийомів дослідження, які застосовуються в будь-якій науці з урахуванням специфіки об'єкта її пізнання. Вона є органічною частиною економічної науки управління суспільним виробництвом.
Методологія прогнозування та планування — це сукупність методів, прийомів і принципів, які дають можливість сформувати шляхи й методи забезпечення пропорційного збалансованого розвитку народного господарства на основі пізнання об'єктивних економічних законів, закономірностей розвитку суспільного виробництва, тенденцій і перспектив технічного прогресу, а також розкриває та характеризує логіку соціально-економічного планування, виходячи з настанов соціаль-но-економічної політики на даному етапі розвитку.
З допомогою методології вивчаються процеси, які відбуваються в народному господарстві та суспільному житті, проводиться відображення цих процесів у відповідних показниках, виявляються недоліки та резерви в певних ланках економіки, прогресивні явища в розвитку суспільства.
Використання економічних законів. Процес прогнозування та макроекономічного планування базується на використанні економічних законів, оскільки в найзагальнішому вигляді економічний закон — це відбиття зв'язків між економічними процесами та явищами. До економічних законів, які використовуються в прогнозуванні та плануванні, слід віднести закон планомірної організації та розвитку суспільного виробництва, закон пропорційного розвитку економіки, закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон неухильного зростання продуктивності суспільної праці, закон економії часу, закон грошового обігу, закон нагромадження, закон співвідношення індивідуальної та суспільної вартості, закон зростання потреб та ін., урахування яких сприяє досягненню економічної та соціальної ефективності.
Закон планомірної організації та розвитку суспільного виробництва визначає в прогнозах і планах напрями соціально орієнтованої економіки та повноцінного задоволення потреб суспільства і його членів.
Закон пропорційного розвитку виробництва передбачає в народногосподарському плані виявлення й дотримання необхідних пропорцій (кількісних співвідношень) у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання матеріальних благ, темпах розвитку різних галузей і регіонів.
Закон пропорційного розвитку економіки вимагає дотримання основних вимог — погодженого розподілу суспільної праці по галузях і сферах виробництва, дотримання стійкої відповідності структури виробництва структурі попиту.
Планомірність та пропорційність — це оптимальні співвідношення між структурними частинами економіки. Планомірна пропорційність необхідна не тільки в економіці, а й у соціальній сфері (між національним доходом і суспільними фондами споживання населення, трудовими ресурсами та кількістю робочих місць, кількістю населення та наявністю житлового фонду). Таким чином, закон пропорційного розвитку економіки вимагає встановлення й дотримання оптимальних пропорцій для ефективного функціонування макроекономіки.
Закон вартості й пов'язані з ним грошові відносини використовуються при організації господарського розрахунку, встановленні цін і тарифів, плануванні фінансів, кредитів, грошового обігу, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, заробітної плати, фондів стимулювання. Суть цього закону полягає в тому, що обмін товарів здійснюється на основі їх суспільної вартості, тобто відповідно до суспільно необхідних витрат праці на їх виробництво. Він виступає як регулятор товарного виробництва (розширення або скорочення), розподільник засобів виробництва та робочої сили, регулятор виробничих відносин і розвитку продуктивних сил, фактор розшарування товаровиробників, стимулятор росту продуктивності праці. Таким чином, закон вартості економічними методами анулює неефективні господарства.
Закон попиту і пропозиції виражає нерозривний зв'язок між попитом, пропозицією та ціною. Попит — це грошовий вияв потреби. Пропозиція — це результат виробництва, яке приймає форму товару та його поставки на ринок. Іншими словами, пропозиція — це сума ринкових цін товарів. Закон попиту фіксує залежність попиту від ціни. Чим вища ціна — тим менша купівельна спроможність. Пропозиція залежить від зміни ціни. Чим вища ціна — тим вигідніше виробляти товар, тим більше товарів буде поступати на ринок. Ціна, при якій попит і пропозиція збігаються, називається ціною рівноваги (кількість товарів, що поступає на ринок, дорівнює кількості куплених товарів). При більш високій ціні виникає надлишок пропозиції над попитом, посилюється конкуренція продавців, у результаті чого ціна знижується. В умовах, коли ціна нижча від ціни рівноваги й попит перевищує пропозицію, виникає конкуренція покупців, яка викликає підвищення цін. У результаті вільної конкуренції ринок і ціни прагнуть до рівноваги. Для прогнозування попиту та пропозиції необхідно враховувати об'єктивні та суб'єктивні фактори: рівень доходів населення, місткість ринку, наявність споріднених товарів і ціни на них, смаки, переваги, традиції та культуру народу даної країни, природно-кліматичні умови.
Закон неухильного зростання продуктивності суспільної праці виражає залежність між витратами праці в суспільному виробництві й ефективністю цих витрат; у результаті економічного розвитку витрати суспільної праці постійно збільшують корисний ефект, створюють дедалі більшу кількість матеріальних благ за одиницю робочого часу. Цей закон реалізується в плануванні продуктивності праці, в установленні пропорцій, розподілі та використанні трудових ресурсів. Для підвищення продуктивності праці необхідно постійно вдосконалювати виробництво, тобто запроваджувати нові технології та устаткування, поліпшувати умови праці, підвищувати кваліфікацію працівників.
Закон нагромадження використовується в плануванні розподілу національного доходу на доходи споживання та нагромадження.
Закон зростання потреб передбачає задоволення не тільки виявлених потреб, а й тих, які можуть виникнути в планованому або прогнозованому періоді. У міру суспільного прогресу розширюється коло потреб, змінюється їх структура. У складі матеріальних потреб змінюється співвідношення між потребами в продовольчих і непродовольчих товарах, зокрема товарах довгострокового користування.
Важливо зауважити, що визнання об'єктивних економічних законів не заперечує свободи у виборі планових рішень.
Принципи прогнозування і планування Прогноз та план як економічні дослідження повинні базуватися на певних методологічних принципах. Виділяють такі основні принципи розробки планів: науковість, тобто обгрунтування прогнозів і планів з урахуванням об'єктивних закономірностей соціально-економічного життя держави; принцип директивності; принцип оцінки сучасного стану розвитку економіки держави; орієнтування планів на більш повне задоволення потреб суспільства; принцип збалансованості; реальність, визначення пріоритетів у планах розвитку економіки; системний комплексний підхід у прогнозуванні та макроекономічному плануванні; принцип альтернативності можливих шляхів розвитку економіки; поєднання поточних і перспективних планів; поєднання галузевого, територіального та програмно-цільового планування; єдність відтворення, раціонального використання всіх видів природних ресурсів; погодженість суспільних, колективних і особистих інтересів; постійний аналіз і контроль їх виконання та інше.
Принцип науковості має забезпечити дотримання вимог економічних законів розвитку виробництва.
Принцип директивності передбачає обов'язковість виконання державного замовлення.
Принцип оцінки сучасного рівня розвитку економіки держави передбачає комплексне і глибоке вивчення розвитку економіки до початку планового періоду, рівному або більшому від перспективного.
Принцип орієнтації планів на більш повне задоволення потреб суспільства, виходячи з економічного закону підвищення потреб суспільства, узгодженого з ресурсами та потребами у засобах виробництва, необхідних для поточного виробничого процесу, його розширення, створення матеріальних резервів і страхових фондів.
Принцип збалансованості планів полягає в погодженості показників обсягів виробництва із суспільною потребою в продукції; грошових доходів населення, підприємств, організацій, відомств із їх витратами; наявності ресурсів із суспільною потребою в них та інших показників, які забезпечують пропорційність економіки.
Принцип реальності передбачає забезпечення плану матеріальними, трудовими, фінансовими й природними ресурсами та найефективніше їх використання, поєднання поточних і перспективних планів розвитку та постійне дотримання їх взаємозв'язку.
Принцип поєднання перспективного та поточного планування передбачає провідну роль перспективних планів, які являють собою програмні документи, що виражають генеральні напрями соціального, економічного та науково-технічного розвитку суспільства.
Принцип правильного визначення пріоритетів у планах розвитку народного господарства, галузі та регіонів, який забезпечує зростання виробництва за рахунок структурних змін у економіці, прискореного розвитку галузей, які забезпечують технічне переоснащення народного господарства, створення прогресивних видів продукції тощо.
Принцип єдності відтворення, раціонального використання й охорони всіх видів природних ресурсів, основою якого є сукупна еколого-економічна оцінка природних ресурсів з урахуванням їх якості, аналіз стану й прогноз відтворення, раціонального використання та їх охорони, можливість заміни первинної природної сировини вторинною в умовах економії ресурсів і впровадженні науково-технічного прогресу.
Принцип погодженості суспільних, колективних і особистих інтересів, в основі якого поєднання загальнодержавних інтересів з інтересами трудового колективу й окремого працівника щодо кінцевих результатів праці, що є рушійною силою розвитку виробничих відносин, впровадження нової техніки, підвищення якості продукції та кваліфікації працівників, зростання економіки, підвищення її ефективності.
Принцип постійного аналізу та контролю виконання планів полягає у своєчасному усуненні недоліків у господарській діяльності підприємств і здійсненні необхідних заходів для досягнення планових показників. Постійний контроль дає можливість вчасно виявити відхилення, упущення, диспропорції та оперативно використовувати резерви для прискорення темпів зростання виробництва у відстаючих галузях або підрозділах.
Сукупність цих принципів використовується для уточнення прогнозів і планів, економічної та демографічної ситуації в країні. Жоден з цих принципів окремо не може характеризувати методологію прогнозування та макроекономічного планування, але кожний з них відображає ту чи іншу суттєву його сторону.
Концепція економічного прогнозування та планування. Одним з основних методологічних завдань є необхідність розробки концепції економічного прогнозування та планування. Визначення поняття "концепція" означає "сприйняття". Це основна ідея будь-якої теорії, система поглядів на певне явище, а також спосіб їх розуміння, тлумачення та сприйняття. Концепція має бути розроблена для виконання двох важливих завдань: по-перше, формування цілісної системи економічного прогнозування та планування в Україні, по-друге — соціально-економічного розвитку на довго-, середньо- та короткостроковий період, що формується перед початком роботи над планом або прогнозом.
Концепція соціально-економічного розвитку включає загальне уявлення про стратегічні цілі та пріоритети, про економічну політику держави та її найважливіші напрями, про засоби реалізації визначених цілей. Концепція розглядається та затверджується Кабінетом Міністрів України. У ній дається визначення політики держави щодо найважливіших економічних процесів, які, імовірно, відбудуться в країні в майбутньому, і формується ставлення до них держави в особі законодавчої та виконавчої влади. Крім макроекономічних визначень, економічна політика включає також загальні напрями розвитку грошово-кредитної, бюджетної, податкової, цінової, зовнішньоекономічної, структурної, митної та антимонопольної політики.
Складовою частиною методології є методики, які являють собою сукупність конкретних методів і прийомів економічних, техніко-економічних, економіко-математичних розрахунків, необхідних для розробки окремих розділів і показників планів, їх координації та узгодження з ринком, аналізу виконання тощо.