5.2. Операційний аналіз на підприємстві

5.2. Операційний аналіз на підприємстві

 

В ринкових умовах господарювання широкого застосування одержав розрахунок кінцевих результатів діяльності підприємства за допомогою методу “Витрати – Обсяг – Прибуток”.

Фінансовий менеджер орієнтується на досягнення високого або постійно зростаючого прибутку від реалізації. Одержання бажаного результату залежить від трьох складових – витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації. Взаємозв’язок складових визначається в процесі операційного аналізу, який також називають аналізом “Витрати – Обсяг – Прибуток”, тим самим розкриваючи його сутність – дослідження залежності між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат.

Процес оптимізації структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку одержав у фінансовому аналізі назву левериджу. Розрізняють три його види: виробничий, фінансовий і виробничо-фінансовий. В прямому розумінні леверидж розуміють як важіль, при незначній зміні якого можна істотно змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства.

Аналіз “Витрати – Обсяг – Прибуток” відповідає на найважливіші питання, які стоять перед фінансистами підприємства на всіх основних етапах його грошового обігу (див. рис. 5.5).

 

Рис. 5.5. Грошовий обіг підприємства[1]

 

І етап:

Скільки готівки необхідно підприємству?

Як мобілізувати ці кошти?

До якого ступеня можна збільшувати фінансовий ризик, використовуючи ефект фінансового важеля?

ІІ етап:

Що важливіше для підприємства: висока рентабельність чи висока ліквідність?

Що дешевше: придбання чи оренда нерухомості?

Чи слід продавати продукцію нижче її собівартості?

Якої продукції виробляти більше: А чи В?

Як вплине на продукцію ефект зміни обсягу виробництва чи збуту?

ІІІ етап:

Яким повинен бути в наявності оптимальний рівень товару, щоб задовольнити клієнтів, але не залучати на це багато оборотних засобів?

Яка оптимальна величина короткострокового кредиту, одержаного підприємством, що дозволяє забезпечити і стимулювати продаж товару в розстрочку при одночасному зниженні імовірності виникнення безнадійних боргів і мінімізації коштів, що відволікаються дебіторською заборгованістю?

IV етап:

Яку частину прибутку розподіляти в якості дивідендів?

Як знизити суми податків?

Ключовими елементами операційного аналізу служать: операційний важіль, межа рентабельності і запас фінансової міцності підприємства.

Розглянемо поняття виробничого (господарського) важеля. Його дія проявляється в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації завжди призводить до більшої або меншої зміни прибутку. Цей ефект зумовлений різним ступенем впливу динаміки постійних та змінних витрат на формування фінансових результатів діяльності підприємства при зміні обсягу виробництва. Чим більшим є рівень постійних витрат, тим більшою є сила впливу операційного важеля. Визначаючи темп зменшення прибутку з кожним процентним зменшенням виручки, сила операційного важеля свідчить про рівень підприємницького ризику даного підприємства.

Дія фінансового важеля полягає в тому, що підприємство, використовуючи позикові кошти, змінює чисту рентабельність власних коштів та свої дивідендні можливості. Рівень ефективності фінансового важеля вказує на фінансовий ризик, пов’язаний з підприємством.

Таким чином, взаємозв’язок між прибутком і співвідношенням власного і позикового капіталу – це і є фінансовий леверидж. За В.В. Ковальовим фінансовий леверидж – потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу і структури власного і позикового капіталу.

Існує дві основні концепції ефекту фінансового важелю (левериджу). Західноєвропейські фінансисти визначають ефект фінансового важеля як збільшення величини чистої рентабельності власних коштів, яке виникло внаслідок використання кредиту. Американські вчені трактують ефект фінансового важеля як процентну зміну чистого прибутку на акцію, що виникла внаслідок процентної зміни прибутку до сплати відсотків за кредит та податку на прибуток (це називається нетто-результат експлуатації інвестицій - НРЕІ) :

 

(5.2)

 

Таким чином, підприємству, що користується кредитом, кожний процент зміни НРЕІ приносить більше відсотків зміни чистого прибутку на акцію, ніж підприємству, що користується лише власними коштами, але при цьому ризикує менше.

В міру одночасного зростання сили впливу операційного і фінансового важелів незначна зміна фізичного обсягу реалізації і виручки призводить до значної зміни чистого прибутку на акцію. Ця теза виражається у формулі спряженого ефекту операційного і фінансового важелів:

 

   (5.3)

 

Результати розрахунку по цій формулі вказують на рівень сукупного ризику, пов’язаного з підприємством, і відповідають на питання: на скільки відсотків змінюється чистий прибуток на акцію при зміні обсягу збуту (чи виручки від реалізації) на 1%.

Операційний аналіз – невід’ємна частина управлінського обліку. Його дані складають комерційну таємницю підприємства.

Такий операційний аналіз сприяє пошуку найбільш вигідних комбінацій між змінними витратами на одиницю продукції, постійними витратами, ціною та обсягом продажу. Тому цей аналіз є неможливим без розподілу витрат на постійні та змінні.

Змінні витрати (витрати на паливо, матеріали, комісійні продавцям) змінюються пропорційно обсягу виробництва.

Постійні витрати (видатки по оренді, амортизаційні відрахування, заробітна плата адміністративного персоналу) не змінюються чи змінюються в незначній мірі при зміні обсягу виробництва продукції.

Змішані витрати включають елементи як постійних, так і змінних витрат. Приклади змішаних витрат: оплата за електроенергію, заробітна плата продавців, яка складається з постійного окладу і комісійних з продажу.

На рис 5.6 показано три графіки поведінки сумарних змінних витрат в розрахунку на заданий обсяг виробництва. Кожний з цих графіків має свій власний кут нахилу до горизонтальної осі, який залежить від величини змінних витрат на одиницю продукції. Чим меншим є кут нахилу графіку витрат, тим вигідніше це для бізнесу: невеликі змінні витрати на одиницю продукції зв’язують менше оборотного капіталу і обіцяють більший прибуток.

 

 

Рис. 5.6. Поведінка змінних і постійних витрат

 

При сумуванні змінних і постійних витрат отримують повні витрати (рис. 5.7).

 

 

Рис. 5.7. Сумарні (повні) витрати фірми

 

Фінансовому менеджеру обов’язково слід пам’ятати про характер руху витрат (сумарних і на одиницю продукції) (табл. 5.1)

Таблиця 5.1

Вплив зміни обсягу виробництва (реалізації) продукції на змінні і умовно-постійні витрати

 

Графік для визначення точки беззбитковості має наступний вигляд (рис. 5.8)

 

 

Рис. 5.8. Графік беззбитковості на підприємстві

 

Для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами – це:

усвідомлення того, де, коли і в яких обсягах витрачаються ресурси підприємства;

прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси;

вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.

Управління витратами – це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.

Переваги ефективного управління витратами є наступними:

виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і, відповідно, цін;

наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продуктами інших виробників;

можливість застосування гнучкого ціноутворення;

надання об’єктивних даних для складання бюджету підприємства;

можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.

Для операційного аналізу виникає необхідність у диференціації витрат на змінні та постійні.

Існує три основні методи диференціації витрат:

метод максимальної і мінімальної точки;

графічний (статистичний) метод;

метод найменших квадратів.

Найкраще сутність вищеназваних методів викладено Є.С. Стояновою[2].

Механізм диференціації витрат за допомогою наведених вище методів розглянемо на прикладі.

 

Приклад

Підприємство випускає електроприлади. В процесі складання фінансового плану постала проблема диференціації витрат на силову електроенергію. Витрати підприємства на силову електроенергію в звітному році представлені в таблиці 5.2.

Таблиця 5.2

Витрати на силову електроенергію

І метод. Диференціація витрат методом максимальної і мінімальної точки

З даних таблиці обираємо два періоди: з найбільшим і найменшим обсягами виробництва. Це грудень і квітень (табл. 5.3).

Таблиця 5.3

Межі обсягів витрат підприємства на продукцію

 

Визначаємо ставку змінних витрат (це середні змінні витрати в собівартості одиниці продукції).

  (5.4)

 де Kmax – максимальний обсяг виробництва;

Kmin, % – мінімальний обсяг виробництва у % до максимального.

Визначаємо загальну суму постійних витрат:

 

ІІ метод. Графічний (статистичний) метод диференціації витрат

Лінія загальних витрат визначається рівнянням І ступеня:

,                                           (5.5.)

 де у – загальні витрати;

а – рівень постійних витрат;

b – ставка змінних витрат;

x – обсяг виробництва, фізичних одиниць.

Графічний (статистичний) метод грунтується на застосуванні кореляційного аналізу, хоча безпосередньо коефіцієнти кореляції не визначаються.

На графік наносяться всі дані про сукупні витрати підприємства, приблизно проводиться лінія загальних витрат: точка перетину з віссю витрат показує рівень постійних витрат.

В нашому прикладі це 1010 грн.

Тоді ставка змінних витрат складає:

При розрахунку сумарних витрат і виробництва використовують їх середньомісячні значення (рис. 5.9).

 

 

Рис. 5.9. Статистичний метод диференціації витрат

 

ІІІ метод. Диференціація витрат методом найменших квадратів

Цей метод є найбільш точним, тому що в ньому визначаються коефіцієнти a і b (рівень постійних витрат і ставка змінних витрат), а також застосовуються всі дані про сукупні витрати.

При операційному аналізі виробництва підприємствам необхідно пам’ятати наступне:

змінні і постійні витрати повинні визначатись з високою ретельністю;

постійні витрати залишаються незмінними в обмеженому діапазоні продаж;

змінні витрати на одиницю продукції не змінюються при зміні обсягів продаж;

передбачається, що реалізація здійснюється досить рівномірно.

Оскільки аналіз “Витрати – Обсяг – Прибуток” потребує розподілу витрат на змінні та постійні, при аналітичних розрахунках необхідно розрізняти перші витрати від других за допомогою проміжного результату діяльності підприємства. Цю величину називають валовою маржею, результатом від реалізації після відшкодування змінних витрат, сумою покриття або внеском. Головною метою підприємства є максимізація валової маржі, оскільки саме вона є межею покриття постійних витрат і формування прибутку.

Сила впливу операційного важеля розраховується відношенням валової маржі до прибутку і показує, скільки відсотків зміни прибутку приносить кожний відсоток зміни виручки.

Операційний аналіз також часто називають аналізом беззбитковості, оскільки він дозволяє розраховувати таку суму або кількість продаж, при яких надходження дорівнює витрачанню. Бізнес не несе збитків, але і не приносить прибутків. Точка беззбитковості – це та межа, яку підприємству слід перевищити, щоб вижити. Тому точку беззбитковості називають межею рентабельності. Чим вищою є межа рентабельності, тим складніше її перевищити. З низькою межею рентабельності легше переносити зменшення попиту, відмовитись від завищеної ціни реалізації. Зниження межі рентабельності можна досягти за рахунок збільшення валової маржі або скорочення постійних витрат.

Ідеальні умови для бізнесу – поєднання низьких постійних витрат з високою валовою маржею. Необхідно знаходити вдалий компроміс між постійними та змінними витратами.

Запас фінансової міцності показує, як виручка від реалізації віддаляється від межі рентабельності.

Всі величини, що беруть участь в розрахунках, очищені від ПДВ. Розрахунок починається з розподілу постійних та змінних витрат, тому що без цього неможливо розрахувати валову маржу. Співставивши її з сумою виручки, одержують коефіцієнт валової маржі (частку валової маржі у складі виручки від реалізації). Діленням постійних витрат на коефіцієнт валової маржі отримують поріг (межу) рентабельності. Перевищення фактичної виручки від реалізації над межею рентабельності складає запас фінансової міцності підприємства. Запланований прибуток розраховується множенням запасу фінансової міцності на коефіцієнт валової маржі.

На рис. 5.10 і 5.11 показано високий і низький рівні операційного важелю.

 

 

Рис. 5.10. Високий рівень операційного важеля

 

 

Рис. 5.11. Низький рівень операційного важеля

 

Для підприємства краща ситуація, коли рівень операційного важеля високий. Тоді підприємству легше перейти межу рентабельності і увійти в зону прибутків.

Таким чином, максимізація прибутку шляхом зміни частки змінних і постійних витрат, визначення точки беззбитковості і запасу фінансової міцності відкриває можливості підприємствам планувати на перспективу розміри зростання прибутку і заздалегідь приймати відповідні заходи щодо зміни в той чи інший бік величини змінних і постійних витрат.

Прогнозні розрахунки прибутку важливі не лише для самих підприємств та організацій, які виробляють і реалізують продукцію (послуги), але й для акціонерів, інвесторів, банків, пов’язаних з діяльністю даного підприємства. Тому планування оптимальної величини прибутку є важливим фактором успішної підприємницької діяльності підприємств і організацій в період становлення ринкової економіки.