5.2. Оцінка корпоративних цінних паперів
5.2. Оцінка корпоративних цінних паперів
Акціонерне товариство емітує цінні папери для формування свого капіталу. Даючи оцінку емітованих цінних паперів, варто розрізняти дві дуже важливі категорії:
ціну (курс) цінного папера, що обертається на ринку капіталів, виражену в грошових одиницях;
ціну капіталу, виражену у процентах, що визначає, скільки коштує для акціонерного товариства залучений з ринку капітал.
У даному розділі ми аналізуємо формування цін, тобто курсів, корпоративних фінансових інструментів на фінансовому ринку. Визначаються такі категорії:
номінальна (загальна) ціна (Face Value);
балансова вартість (Book Value);
ринкова поточна ціна (курс) (Market Price);
базисна, фундаментальна, внутрішня ціна (Intristic Value).
Номінальна ціна зазначається на цінному папері. Корпораційна облігація в США і Канаді звичайно номінована в 1000 дол. Акції можуть бути номіновані за відносно низькою ціною: 25-центові,
однодоларові, а також за більш високою ціною — 10 дол., 25 дол.
і т. п. У США корпорації можуть випускати акції без зазначення номіналу. Для інвестора номінальна вартість звичайної акції не має значення, оскільки величина дивіденду на акції від номіналу не залежить.
У балансі визначається сумарна вартість акціонерного капіталу, що також називається власним капіталом акціонерів, або чистими активами. До неї входять:
сума випущених звичайних акцій за номіналом;
додатковий капітал (суми, отримані під час розміщення акцій за рахунок їх продажу вище номіналу);
нерозподілений прибуток.
Викуплені з обігу акції віднімаються від суми акціонерного капіталу.
Балансова вартість однієї акції визначається діленням акціонерного капіталу на кількість акцій, що перебувають в обігу. Акції корпорацій з високими економічними результатами котируються на ринку капіталів за ціною, вищою від балансової вартості.
Ринкова, або поточна, ціна (курс) акції визначається на фінансовому ринку через попит і пропонування. Вона постійно коливається, навіть у межах одного ділового дня.
Для фінансового аналітика особливий інтерес має визначення фундаментальної, внутрішньої, ціни акції та її зіставлення з ринковою. Деякі автори фундаментальну ціну називають істинною, справжньою ціною. Вона визначається як приведена (сьогоднішня) вартість цінного папера. Універсальна формула фундаментальної ціни довгострокового фінансового активу (або портфеля) — формула дисконтування всіх майбутніх грошових потоків, що принесе цінний папір або портфель цінних паперів:
,
де Pi(p) — ціна акції i або портфеля цінних паперів p.
На підставі цієї формули розроблені специфічні варіанти цін з урахуванням особливостей кожного фінансового інструмента (див. підрозд. 5.3 і 5.4).
Фундаментальна, внутрішня, ціна не збігається з ринковою. Це означає, що курс певного цінного папера, наприклад акції, або завищений, або занижений. Завдання фінансових аналітиків полягає у виявленні недооцінки або переоцінки ціни акції. В американській літературі зазначається, що можливість точно оцінювати фінансові активи є дуже важливою проблемою, оскільки фінансові рішення, прийняті менеджерами корпорації, повинні враховувати рух внутрішньої ціни.
Оператори на ринку капіталів зазвичай користуються такими неписаними правилами:
продавай акцію, якщо її ринкова вартість вища фундаментальної (внутрішньої). У даному випадку її вартість завищена;
купуй акцію, якщо її ринкова вартість нижча внутрішньої. У даному разі вартість акції занижена.
Інвестора цікавить приведена вартість майбутніх доходів. Первісна ціна, за якою він купив цінний папір, його мало цікавить. Головним питанням для нього є зіставлення очікуваного майбутнього доходу з доходами від інших фінансових інструментів і вибір найприбутковіших.
У ринковій економіці, з численними продавцями і покупцями та низькими витратами інформації, ціни на ідентичні товари і послуги мають тенденцію до зближення, тобто діє закон єдиної
ціни. Він привнесений у практику міжнародними арбітражерами, що керуються у своїй діяльності принципом «купуй дешевше — продавай дорожче». Арбітраж (Arbitrage) — це купівля фінансового активу на одному ринку з негайним його продажем на іншому й одержання доходу на різниці цін. Оскільки такі угоди укладаються постійно, ціни на різних ринках зближуються. На фінансових ринках здійснюються також процентні арбітражні операції. Фінансові інституції можуть позичати на одному з ринків фінансові фонди за низькими ставками, а продавати їх на інших за високими. У результаті процентний арбітраж сприяє вирівнюванню процентних ставок.