Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.2. Фактори трансформації соціально-трудових відносин

Будь-яка система соціально-трудових відносин є динамічною і зазнає певних змін через різні причини економічного, політичного, соціального, технологічного, культурного, релігійного характеру тощо. Водночас глибокі зміни, що постійно відбуваються в соці­ально-трудових відносинах, слід розглядати передусім у контексті трансформацій, які відбуваються в суспільному виробництві в ці­лому. Ці зміни є наслідком впливу таких факторів:

1.     розвитку продуктивних сил, нової структури та якості робочої сили;

2.     трансформації форм і методів організації виробництва;

3.     трансформації відносин власності;

4.     роздержавлення в соціально-економічній сфері та підвищення ролі соціального партнерства;

5.     піднесення якості життя й створення об'єктивних передумов демократизації, гуманізації відносин між „працею” та „капіталом”;

6.     глобалізації економіки.

Слід підкреслити, що фактори, які впливають на соціально-трудові відносини, діють не ізольовано, вони прямо чи опоседковано пов'язані між собою, а їхній зв'язок із соціально-трудовими відносинами є одночасно і складним, і суперечливим.

До основних факторів трансформації соціально-трудових відносин правомірно віднести зміни в структурі та якості робочої сили, у змісті праці, а також вичерпання можливостей зростання ефективності праці за рахунок фізичних можливостей людини. Саме ці фактори потребують нетрадиційних підходів до управління працею та вдосконалення соціально-трудових відно­син. При цьому завдання полягає в тому, щоб привести в дію ті можливості людини, які пов'язані з її майстерністю, освітою і професійною підготовкою, системою інтересів та їх розвитком.

Складовою технологічної революції, котра є каталізатором зміни характеру та змісту відносин у сфері праці, є еволюція форм і методів організації виробництва.

Важливою складовою розвит­ку сучасного виробництва є „колективізація” соціально-трудових відносин у рамках окремих фірм, інтенсифікація процесів переходу від „моделі контролю до моделі участі”.

У процесі формування соціально-трудових відносин на підприємствах будь-якого типу й організаційної форми виявляється певна єдність, оскільки соціально-трудові відносини завжди залежать від:

1.          основних характеристик соціально-трудових відносин;

2.          стратегії розвитку організації;

3.          системи робочих місць на підприємстві;

4.          кадрової політики організації;

5.          трудової поведінки.

Дослідження та всебічний аналіз відносин власності, що є базовими для будь-якої економічної системи, завжди були одними з найактуальніших для економічної теорії і господарської практики.

Якщо не повсюдне, то щонайширше визнання переваг приватної власності над державною не припинило дискусій із приводу того, які з відомих форм власності є найбільш ефективними і справедливими та яким за змістом має бути подальший розвиток відносин власності.

Трансформація відносин власності, що сталася на Заході в останні два-три десятиліття в ході приватизації державного сектора, не означає дифузії власності в розумінні більш рівномірного розподілу прав власності на капітал між громадянами та на управління ним, принаймні така дифузія не має значного впливу на зміну базисних економічних відносин. Водночас більш очевидною за наслідками, як свідчить світовий досвід, є трансформація відносин власності, пов'язана зі зростанням частки капіталу, що належить працівникам конкретної фірми, завдяки реалізації різних схем участі працівників у капіталі своїх компаній. З огляду на це дедалі актуальнішим стає дослідження перетворень приватної власності, пов'язаних з розвитком власності працівників, з оцінкою її соціальної та економічної ефективності.

У зарубіжній практиці значну роль у розвитку акціонерної власності працівників відіграє державна політика в цій галузі і, зокрема, прийняті законодавчі акти. З дією законодавства, що стимулює збільшення кількості працівників-акціонерів, органи державної влади пов'язують справедливий розподіл власності, підвищення мотивації до праці, поліпшення відносин між провідними соціальними партнерами. Чинні в багатьох країнах світу і передусім у США, Західній Європі законодавчі норми передбачають значні податкові пільги для всіх учасників викупу акціонерного капіталу, вимагають, щоб капітал, який викуповується, не розподілявся нерівномірно, і щоб процес викупу та розподілу акцій серед працівників відбувався в найкоротші терміни.

Зміни, що відбуваються в базисних економічних відносинах, не можуть не формувати нових тенденцій у розвитку сфери праці. Різноманітні системи участі працівників у капіталі можна розглядати як реальний засіб розширення контролю над капіталом корпорацій.

Позитивні аспекти поєднання в одній особі працівника та співвласника компанії правомірно пов'язувати з більш широким і справедливим розподілом власності, зростанням ефективності виробничого менеджменту, зростанням мотивації трудової діяльності, що має позитивно впливати на продуктивність праці та конкурентоспроможність продукції.

Ще один аргумент „за”, на думку багатьох учених і практиків, стосується того, що поєднання в доходах працівників заробітної плати та дивідендів забезпечує гнучкість системи компенсації за працю, дозволяє адекватно реагувати на змінювану економічної кон'юнктури.

Реформування відносин власності в Україні не супроводжувалося, з од­ного боку, створенням сприятливого підприємницького клімату, а, з іншого, - формуванням форм і методів організації праці та виробництва, що адекватні рівню розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Відомі випадки, коли закордонні партнери як попередню умову співпраці висували обов'язкову вимогу перебудови організації праці під час виробництва традиційних для підприємства товарів з тим, щоб колектив звик працювати за нових організаційних умов, і лише після такої адаптації можливим є спільний випуск досконалішої, високоякісної продукції.

Формування якісно нового організаційного рівня виробництва є особливо важливим в умовах відносної інертності технічної бази виробництва, недостатності фінансових ресурсів. Воно має сприяти вирішенню як суто економічних завдань, так і становленню нових відносин у сфері праці.

Вагомим фактором регулювання соціально-трудових відносини в сучасному світі є глобалізація економіки, що являє собою процес формування системи міжнародного поділу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили в умовах бурхливого росту світової торгівлі і потоків іноземних інвестицій, стрімких технологічних змін. Глобалізація економіки супроводжується ростом взаємозалежності національних фінансових ринків, збільшенням спекулятивних валютних потоків між державами і вторинними фінансовими ринками, станом платіжної і торговельної незбалансованості, що у сукупності різко обмежують можливість формування макроекономічної політики на національних рівнях.