5.2.3. Пам’ять у процесі праці

5.2.3. Пам’ять у процесі праці

Будь-яка трудова діяльність передбачає використання результатів попередньої діяльності, індивідуального досвіду працівників. Елементи досвіду закріплюються, зберігаються і відтворюються відповідно до вимог діяльності людини, утворюючи зміст пам’яті. Пам’ять є основою психічного життя людини і забезпечує її орієнтацію в навколишньому середовищі. Зберігання в пам’яті понять і уявлень є необхідною умовою мислення, яке ними оперує.

Пам’ять — це система складних психічних процесів, за допомогою яких людина накопичує і зберігає у свідомості інформацію та відтворює її залежно від потреби. Такими процесами пам’яті є запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування. Ці процеси тісно пов’язані між собою, формуються і виявляються в діяльності та залежать від неї.

Запам’ятовування — це процес закріплення нового шляхом пов’язування його з раніше набутим, внаслідок чого людина збагачу-
ється новими знаннями і формами поведінки. Ефективність запа­м’ятовування визначається метою, мотивами і способами діяльності.

Зберігання — більш-менш тривале утримання в пам’яті інформації, знань, досвіду.

Відтворення — це процес актуалізації закріпленого раніше матеріалу і використання його в діяльності.

Забування — це ослаблення зв’язків того чи іншого матеріалу з минулим досвідом, зумовлене невикористанням цього матеріалу в діяльності. Забування, як і запам’ятовування та відтворення, має вибірковий характер. Значущий матеріал, пов’язаний з потребами та інтересами людини, з метою її діяльності, забувається повільніше. Отже, зберігання матеріалу в пам’яті визначається ступенем його участі в діяльності особистості.

Оскільки пам’ять необхідна в усіх видах трудової діяльності, то форми її прояву надзвичайно різноманітні. Залежність характеристик пам’яті від особливостей діяльності, в якій здійснюються процеси запам’ятовування і відтворення, є загальною основою для виділення різних видів пам’яті. Окремі види пам’яті класифікуються відповідно до таких основних критеріїв:

● за характером психічної активності, яка є провідною у діяльності;

● за характером мети діяльності;

● за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу залежно від його ролі і місця в діяльності.

Так, за характером психічної активності в діяльності розрізняють: рухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам’ять.

Рухова пам’ять — це запам’ятовування, зберігання і відтворення різних рухів та їхніх систем. Вона служить основою для формування трудових навичок і забезпечує фізичну вправність людини в процесі праці.

Емоційна пам’ять — це пам’ять на почуття, які виступають сигналами до певних дій чи утримання від останніх.

Образна пам’ять — це пам’ять на уявлення, на зорові, слухові та інші враження, викликані дією подразників на органи чуттів.

Словесно-логічна пам’ять характеризується запам’ятовуван­ням, зберіганням і відтворенням думок, понять, суджень, умовиводів. Вирішальну роль в її функціонуванні відіграє друга сигнальна система.

Залежно від переважного розвитку того чи іншого каналу, за допомогою якого в нервовій системі відбувається сприймання, зберігання і відтворення інформації, окремі люди можуть бути наділені різними типами пам’яті: зоровою, слуховою, моторною. Врахування типу пам’яті при виборі людиною професії, змістовними характеристиками якої вона є, забезпечує високу ефективність праці і професіоналізм в майбутньому. Однак найчастіше у людей досить добре розвинуті всі канали надходження інформації, що дає підстави говорити про змішаний тип пам’яті.

Отже, у практичній діяльності важливо активізувати всі види пам’яті, що сприяє глибшому запам’ятовуванню матеріалу.

Залежно від мети діяльності виділяють мимовільну і довільну пам’ять. Мимовільна пам’ять характеризується тим, що людина за­пам’ятовує і відтворює матеріал, не ставлячи перед собою мету щось запам’ятати чи пригадати. Якщо людина свідомо ставить перед собою завдання запам’ятати і зберегти матеріал, то таке запам’ятову­вання називається довільним. Самі процеси запам’ятовування і від­творення виступають як спеціальні дії. У трудовій діяльності людина користується як мимовільною, так і довільною пам’яттю.

Залежно від тривалості часу, який проходить між запам’ято­вуванням і відтворенням, виділяють короткотривалу і довготривалу пам’ять.

Короткотривала пам’ять характеризується коротким (секунди, хвилини) зберіганням і негайним відтворенням матеріалу після одноразового його сприйняття.

Довготривала пам’ять характеризується тривалим зберіганням матеріалу після багаторазового його повторення і відтворення. Вона представлена всім обсягом знань, інформації, переживань, якими володіє людина.

Короткотривала і довготривала пам’ять розглядаються як дві ста­дії єдиного процесу. Завдяки короткотривалій пам’яті особливо значуща для досягнення майбутніх цілей інформація проникає в довготривалу пам’ять. У довготривалій пам’яті міститься інформація, яка має не тактичне, а стратегічне значення для особливо важливих цілей діяльності людини. Довготривале запам’ятовування як продукт попередньої діяльності виступає умовою ефективної майбутньої
діяльності.

Виконання працівником конкретних дій і операцій обслуговується мнемічними процесами, які характеризуються як оперативна пам’ять.

Запам’ятовування, зберігання і відтворення інформації, яка надходить і переробляється в процесі виконання певних трудових дій і яка необхідна для досягнення мети цієї конкретної дії, називається оперативною пам’яттю. В оперативній пам’яті використовуються матеріали, які надходять як з короткотривалої, так і довготривалої пам’яті. При цьому в пам’яті утримуються проміжні результати розумової діяльності доти, поки людина ними оперує. По мірі наближення до кінцевого результату проміжний матеріал може забуватися. Певний обсяг матеріалу, який утримується в пам’яті для досяг­нення мети дії, називають оперативними одиницями пам’яті.

Показниками оцінки пам’яті є обсяг, швидкість та міцність запам’ятовування, точність і готовність до відтворення інформації.

Обсяг пам’яті щодо абсолютно нового, не пов’язаного за змістом матеріалу, становить 7 ± 2 одиниць. Швидкість запам’ятову­вання характеризується кількістю повторень, необхідних людині для запам’ятовування певного обсягу матеріалу. Міцність запам’я­товування виражається тривалістю зберігання матеріалу і швидкістю його забування. Точність пам’яті полягає в здатності без перекручень відтворити інформацію. Готовність пам’яті — це вміння пригадати в потрібний момент необхідну інформацію. Зрозуміло, що люди різняться за цими показниками пам’яті. Відмінності ці пев­ною мірою зумовлені типом вищої нервової діяльності, а також залежать від умов індивідуального розвитку.

Разом з тим праця виступає важливим фактором і умовою вдосконалення пам’яті, яка разом з мисленням становить зміст усіх видів праці і характеризує рівень їх інтелектуалізації. Успішність запам’я­товування і відтворення знань, навичок, умінь працівника у трудовій діяльності залежить від усвідомлення її мети, інтересу до роботи, емоційного ставлення, мотивації.