5.3. Банкрутство підприємств та їх санація

5.3. Банкрутство підприємств та їх санація

Ринковій економіці притаманне таке явище, як банкрутство суб’єктів підприємницької діяльності. Умови і порядок відновлення платоспроможності таких суб’єктів (боржників) або визнання їх банкрутами, порядок задоволення претензій кредиторів та інші питання, пов’язані з санацією та банкрутством, регулюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (від 30.06.1999 р.).

Під банкрутством розуміють визнану арбітражним судом[1] неспроможність боржника — суб’єкта підприємницької діяльності — відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури. При цьому боржником вважається такий суб’єкт підприємницької діяльності, який неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Справа про банкрутство порушується арбітражним судом за заявою кредиторів, якщо безспірні вимоги їх до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітних плат, які не були задоволені протягом вказаного терміну — три місяці. Законом передбачено також, що боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи в разі його фінансової неплатоспроможності або загрози такої неплатоспроможності, за якої він не в змозі виконати свої зобов’язання перед кредиторами, в тому числі і по заробітній платі, сплатити податки, інші обов’язкові платежі не інакше, як через відновлення платоспроможності.

У світовій практиці банкрутом вважають таке підприємство, неплатоспроможність якого має не тимчасовий, а тривалий харак­тер. Наприклад, у Швеції процедура визнання банкрутства оголошується тоді, коли підприємство не може протягом шести місяців оплатити пред’явлені йому вимоги.

Банкрутство в умовах ринкової економіки є наслідком незадовільного управління підприємством, нехтування впливом різноманітних факторів макро- і мікросередовища, а тому правомірно розглядається як плата за економічну свободу у виборі напряму господар­ської діяльності, партнерів, найму робочої сили, ринків збуту тощо.

Суб’єкт підприємницької діяльності в разі загрози його неплатоспроможності ще до порушення справи про банкрутство може здійснити досудову санацію. Це — важливий захід, що нерідко дає змогу підприємству уникнути банкрутства. Здійснює досудову санацію власник майна або інвестор шляхом прийняття системи заходів — організаційно-господарських, інвестиційних, техніч­них, фінансово-економічних, правових щодо відновлення платоспроможності боржника. Одним із найбільш радикальних заходів досудової санації є надання боржнику фінансової допомоги з боку власника майна, засновників, кредиторів боржника, інших суб’єктів для погашення його боргових зобов’язань. Це, в свою чергу, зобов’язує боржника взяти на себе відповідні додаткові зобов’язання перед особами, які надали таку допомогу.

При порушенні справи про банкрутство до боржника можуть бути застосовані такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація (відновлення платоспроможності) боржника, ліквідація банкрута. В ухвалі арбітражного суду про порушення провадження справи на банкрутство вказується на введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна на строк не більше шести місяців. Це — перший радикальний захід процедури банкрутства, що стосується контролю за діяльністю боржника. Мета цього заходу — забезпечити майнові інтереси кредиторів. Розпорядник майна призначається на період від порушення провадження справи про банкрутство до моменту укладання мирової угоди чи прийняття рішення про санацію або ліквідацію боржника. Він має право скликати збори кредиторів, аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо його фінансового оздоровлення. В обов’язки розпорядника майна входить розгляд з посадовими особами боржника копій заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, здійснення реєстру вимог кредиторів, своєчасне вжиття заходів щодо захисту майна боржника, аналіз його господарської, фінансової та інвестиційної діяльності і становища на товарному ринку, виявлення ознак фіктивного банкрутства.

Керуючий майном боржника не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, а його призначення не є підставою для припинення повноважень органу управління підприємства-банкрута. Проте останній не має права після призначення розпорядника майна приймати рішення щодо реорганізації і ліквідації боржника, створювати нові юридичні особи, філії і пред­ставництва, виплачувати дивіденди, здійснювати емісію цінних
паперів. Важливо, що керуючий майном боржника сприяє укладанню мирової угоди між боржником і кредиторами, яка означає досягнення домовленості між ними про відстрочку платежів або їх розстрочку, або припинення зобов’язань, коли має місце прощення боргів. Якщо мирової угоди не було досягнуто і за час проведення процедури розпорядження майном боржнику не вдалося задовольнити вимоги кредиторів, то арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу щодо проведення санації боржника строком не більше 12 місяців[2]. Ним призначається керуючий санацією за наявності в нього відповідної ліцензії.

Санація — це система заходів, здійснюваних під час провадження справи про банкрутство, що спрямовані на запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації. Вона здійснюється шляхом кредитування підприємства, його реорганізації, реструктуризації боргів і капіталу, зміни виробничої структури. В результаті санації має бути досягнуто фінансове оздоровлення боржника і задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

З дня винесення ухвали про санацію припиняється повноваження керівника боржника і його органів управління, а керівництво підприємством переходить до керуючого санацією. Він має право самостійно розпоряджатися майном боржника, укладати від його імені мирову угоду, відмовлятися від виконання договорів боржника у передбачених законом випадках. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією повинен розробити і подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника, в якому передбачаються заходи щодо відновлення його платоспроможності, строк такого відновлення, умови участі інвесторів (за їх наявності) в повному або частковому задоволенні умов кредиторів.

Серед заходів відновлення платоспроможності боржника, що відображаються в плані санації, можуть бути реструктуризація (реорганізація) підприємства, перепрофілювання виробництва і відмова від збиткових виробництв, відстрочка або/та розстрочка платежів, списання (прощення) боргів, продаж частини майна, лік­відація дебіторської заборгованості, зобов’язання інвестора про погашення боргу боржника або його частини, продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу тощо. Інвестори можуть набувати прав власності на майно боржника за умови виконання ними зобов’язань згідно з планом санації. Якщо комітет кредиторів схвалив план санації, то останній подається на затвердження арбітражного суду. В іншому разі комітет кредиторів звертається до арбітражного суду з клопотанням про призначення другого керуючого санацією або ж про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При затвердженні арбітражним судом плану санації керуючий санацією здійснює передбачені планом заходи. За умови їх практичної реалізації він складає звіт і подає його на затвердження в арбітражний суд. Таке затвердження є підставою для винесення вказаним судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство.

На основі викладеного можна зробити висновок, що вітчизняне законодавство про банкрутство, як і законодавство ряду розвинутих країн, надає пріоритетність санації над ліквідацією підприємства. І це не випадково. Для кредиторів найчастіше невигідно закінчувати справу про банкрутство ліквідацією боржника. З міжнарод­ної практики відомо, що кошти, отримані в результаті ліквідації підприємства-боржника, коливаються переважно в межах 30 % від вимог кредиторів. Отже, є велика ймовірність того, що такі вимоги можуть бути далеко не повністю або ж цілком не задоволеними. І це підтверджується вітчизняною дійсністю, коли за останні роки (1998—1999) кошти від ліквідації підприємств-банкрутів покривали лише 1,5—2 % їх боргових зобов’язань.

За умови відмови арбітражного суду затвердити звіт керуючого санацією або ж неподання такого звіту в установлений строк арбітражний суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, термін якої не може перевищувати 12 місяців. За рішенням указаного органу цей строк може бути продовжений ще на шість місяців. Ліквідація боржника означає припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності (банкрута) з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється його підприємницька діяльність і нарахування штрафів, пені, процентів та інших економічних санкцій, припиняється також повноваження органів управління банкрутом (якщо цього не було зроблено раніше). Арбітражний суд призначає ліквідатора (ним може бути розпорядник майна або керуючий санацією) і членів ліквідаційної комісії.

Ліквідатор виконує всі процедури, пов’язані із збереженням і розпорядженням майном, здійсненням його вартісної оцінки тощо. Він організує повернення дебіторської заборгованості і, що дуже важливо, формує ліквідаційну масу. До її складу включають усі види майна і майнових прав банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, а також виявлені в процесі її здійснення (за винятком об’єктів соціальної сфери та об’єктів комунальної інфраструктури). Ліквідатор здійснює продаж майна, що включене в ліквідаційну масу, на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу вказаного майна. Кошти від продажу майна використовуються для задоволення вимог кредиторів у такій черговості:

в першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою; виплати вихідної допомоги звільненим працівникам; витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії;

у другу — вимоги, що виникли із зобов’язань підприємства-банкрута перед його працівниками, за винятком їх внесків до статутного фонду, та зобов’язань, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян;

в третю — вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язко­вих платежів);

у четверту — вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

в п’яту — вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

у шосту чергу — задовольняються всі інші вимоги.

При задоволенні претензій кредиторів витримуються такі правила: 1) вимоги кожної наступної черги задовольняються лише тоді, коли забезпечується повне задоволення претензій попередньої; 2) в разі недостатності коштів для повного задоволення вимог кредиторів наступної черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог кожного кредитора даної черги; 3) вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Справа про банкрутство припиняється після затвердження арбітражним судом звіту ліквідатора.