5.3. Виконання і припинення господарських зобов’язань

Загальний порядок виконання зобов’язань визначений у гл. 22 ГК.

Виконання зобов’язання являє собою завершальну стадію розвитку зобов’язальних правовідносин, на якій виконуються обо­в’язки і реалізуються суб’єктивні права. Головну роль у виконанні зобов’язання відіграє боржник (зобов’язана сторона), проте й на кредитора (управнену сторону) покладаються певні обов’язки — прийняти виконання зобов’язання, здійснити дії, без яких боржник не може виконати своїх обов’язків. Для боржника виконання зобов’язання полягає в здійсненні дій, які він повинен виконати згідно зі змістом зобов’язання. Виконання зобов’язання може виявлятись і в утриманні боржником від певних дій. Виконанням зобов’язання досягається його мета, і зобов’язання припиняється.

Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за браку конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповід­ні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочення виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором.

За загальним правилом договір створює права й обов’язки для контрагентів, які його уклали. Водночас виконання господарського зобов’язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов’язанні. Управнена сторона зобов’язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою—безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов’язання не випливає обов’язок сторони виконати зобов’язання особисто.

Варто зауважити, що у відповідних положеннях ГК і ЦК, що стосуються виконання зобов’язань, використовуються подібні поняття третьої особи, що не є стороною в зобов’язанні. Проте статус третьої особи в господарських зобов’язаннях і в цивільно-правових зобов’язаннях має суттєві відмінності. Так, згідно зі ст. 194 ГК виконання господарського зобов’язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов’язанні. Водночас ст. 511 і 636 ЦК містять положення про те, що зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи, а навпаки, припускається виконання зобов’язання на користь третьої особи. Отже, у господарських зобов’язаннях у третьої особи виникає обов’язок, а в цивільно-правових зобов’язаннях у третьої особи, що не брала участі в укладенні договору, виникає право вимоги. Право вимоги третьої особи в цивільно-правових зобов’язаннях може співіснувати з правом вимоги особи, яка уклала договір, але одночасно ці вимоги висуватись не можуть.

Разом з тим ст. 528 ЦК передбачено виконання обов’язку бор­жника іншою (а не третьою) особою.

На противагу положенням ЦК (ст. 510—523 ЦК), що визначають сторони в зобов’язанні (поступку права та переведення боргу, заміну кредитора і боржника), у ГК міститься поняття передавання (делегування) прав у господарських зобов’язаннях. Від­повідно до ст. 195 ГК управнений суб’єкт господарського зобо­в’язання, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передавання (делегування) таких прав може бути зумов­лено певним строком.

Передавання прав у господарських зобов’язаннях може здійснюватись двома способами: передавання майнових прав (акт передавання прав уважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов’язаною стороною) і делегування права для здійс­нення господарсько-управлінських повноважень (акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб’єкту вважається чинним з дня офіційного опублікування цього акта).

Між тим небезінтересним є той факт, що положення про передавання прав у господарських зобов’язаннях містять вирази, неприйнятні з погляду навіть не права, а правової культури взагалі. На нашу думку, такі, наприклад, фрази, як «з метою вирішення певних питань щодо управління майном» та «коло господарських питань», не повинні фігурувати в кодифікованому акті, яким і є ГК.

Виконання часткових і солідарних зобов’язань

Залежно від суб’єктного складу, коли на стороні кредитора або боржника чи на обох сторонах одночасно виступає кілька осіб, зобов’язання поділяють на часткові і солідарні.

За часткових зобов’язань, коли в господарському зобов’язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов’язаних суб’єк­тів, кожний з управнених суб’єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов’язаних суб’єктів повинен виконати зобов’язання відповідно до частки цього суб’єкта, визначеної зобов’язанням (ч. 1 ст. 196 ГК).

За солідарного виконання господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення ЦК, якщо інше не передбачено законом.

Виконання солідарних зобов’язань регламентується ст. 541—544 ЦК. У відповідних статтях ЦК зазначено, що солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема в разі неподільності предмета зобов’язання. Розрізняють солідарну вимогу кредиторів і солідарний обов’язок боржників.

У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред’явити боржникові вимогу в повному обсязі. Виконання боржником свого обов’язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов’язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.

У разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов’язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, доки їхній обов’язок не буде виконаний в повному обсязі. Виконання солідарного обов’язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов’язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Боржник, який виконав солідарний обов’язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Місце виконання господарського зобов’язання

Господарське зобов’язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов’язання (ст. 197 ГК). У разі якщо місце виконання зобов’язання не визначено, зобов’язання повинно бути виконано:

1) за зобов’язаннями, змістом яких є передавання прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна — за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

2) за грошовими зобов’язаннями — за місцем розташування управненої сторони на момент виникнення зобов’язання, або за новим місцем її розташування за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов’язану сторону;

3) за іншими зобов’язаннями — за місцезнаходженням пос­тійно діючого органу управління (місцем проживання) зобов’я­заної сторони, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності управненої сторони ухилення її від прий-
няття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов’язана сторона за грошовим зобов’язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов’язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов’язання.

Виконання грошових зобов’язань

Платежі за грошовими зобов’язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються в безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом (ст. 198 ГК).

Грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Отже, на відміну від ст. 524 ЦК, яка надає право сторонам визначати грошовий еквівалент зобов’язань в іноземній валюті, у господарських зобов’язаннях дозволяється виражати грошові зобов’я­зання в іноземній валюті тільки тоді, коли суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки в іноземній валюті, що передбачає отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відсотки за грошовими зобов’язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.