5.3. Паливно-енергетичний потенціал і його розподіл у світовому господарстві

 У сировинному секторі світового господарства  провідну роль відіграють паливно-енергетичні ресурси – нафта, нафтопродукти, природний газ, кам'яне вугілля,  енергія (ядерна, гідроенергія та ін.). Ця група товарів у 90-і роки  XX ст. зберігає роль лідера серед інших товарних груп у міжнародній торгівлі, поступаючись лише групі машин і устаткування.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) відіграє найважливішу роль у світовій економіці, тому що без його продукції неможливе функціонування усіх без винятку галузей. До складу ПЕК входять газова, нафтова і вугільна промисловості, енергетика.

Світовий попит на первинні енергетичні ресурси (ПЕР) у 1995 –  2015 рр. буде зростати повільніше, ніж у 80-і роки ХХ ст. (без урахування колишнього СРСР), і ця тенденція збережеться в наступні десятиліття XXI ст. Одночасно буде підвищуватися ефективність їхнього використання, особливо в промислово розвинутих країнах. Як вважають фахівці, у цей період загальне споживання усіх видів ПЕР у світі може зрости приблизно в 1,6 – 1,7 рази і складе близько 17 млрд. т умовного палива. При цьому в структурі споживання домінуючий стан збережеться за паливно-енергетичними ресурсами органічного походження (більш 94%). Частка енергії АЕС, ГЕС і інших не перевищить 6%.

У загальному обсязі виробництва і споживання ПЕР лідируючу роль збереже нафта, на другому місці залишиться вугілля, і на третьому – газ. Проте в структурі споживання частка нафти упаде з 39,4% до 35% при зростанні частки газу з 23,7% до 28%. Трохи знизиться частка вугілля – з 31,7% до 31,2%. Невелике  збільшення частки неорганічних енергоресурсів буде відбуватися на тлі скорочення питомої ваги атомної енергії – з 2,3% у 1995 р. до 2% до 2015 р.

Структура ПЕК у світовому господарстві визначається видами використовуваної первинної енергії і балансом між ними. У таблиці 5.1 наведені джерела первинної енергії і відповідні їм види вторинної енергії, що виходить у результаті перетворення.

 

Таблиця 5.1

Види первинної і вторинної енергії

   Наприкінці 90-х років ХХ ст., як відомо, відбулося   уповільнення темпів економічного розвитку фактично в усіх країнах  світу. У державах ОЕСР (Організації економічного співробітництва і розвитку, в яку входять 29 промислово розвинутих країн), зокрема, у Японії (яка пережила глибокий спад) економічне зростання у середньому склало 2,2%.

У міру зниження темпів економічного розвитку скорочувалися темпи приросту споживання ПЕР. Визначений вплив на обсяги споживання ПЕР і їхні структури зробило різке зниження цін на нафту, що почалося наприкінці 1997 р. Така тенденція зберігалася до кінця століття, але на початку XXI століття ціни пішли вгору і продовжують зростати. Передбачається, що видобуток нафти підвищиться, частка природного газу у структурі як споживання, так і виробництва також безупинно буде зростати. Так, у середньому в структурі виробництва частка природного газу виросла на 0,1%. Знижується частка вугілля в структурі споживання, що свідчить про заміщення нафтою і газом деякого його обсягу.

Як вважають експерти, виробництво і споживання енергії атомних і гідроелектростанцій недостатнє, їхнє становище у паливно-енергетичному комплексі світової економіки ще невисоке, а частка в паливно-енергетичному балансі світу не перевищує 5,5%.

Найбільш швидкими темпами електроенергетика  розвивалася в  50 – 60-их рр. XX століття. Практично за цей період відбулося подвоєння виробництва електроенергії, країни стали переходити на енергозберігаючі технології.  Лідерами  у виробництві  енергії  традиційно  є:    США – 3,0 трлн. кв/год; РФ – 1,1 трлн. кв/год; Японія – 1,0 трлн. кв/год; КНР – 0,66 трлн. кв/ч.

Структура споживання первинних енергоресурсів у світовому господарстві має такий вигляд: нафта – 41,2%; тверде паливо – 28,3%; газ – 22,3%; атомна енергія – 9%; ГЕС та інші нетрадиційні джерела – інше споживання.

Географічно споживання енергії у світовому господарстві складається в такий спосіб: розвинуті країни – 53%; країни, що розвиваються – 29%; СНД і країни Східної Європи – 18%.

Основні найбільші у світі джерела видобутку енергоресурсів такі:

нафта – Самотлор (Західна Сибір, Росія), Саудівська Аравія і Кувейт;

газ – Республіка Комі, Уренгой (Росія), Голландія, США.

Приріст обсягів доведених запасів нафти, що здобуваються, відзначався у Венесуелі, Бразилії, Нігерії й Австралії, а природного газу – у Саудівській Аравії, Ірану, ОАЭ, Нігерії, Єгипті, КНР, Австралії і США. Незважаючи на це, вони не змогли заповнити обсяги їхнього видобутку.

Поряд із зростанням споживання нафти і газу активно застосовуються нетрадиційні види і джерела енергії, що відбиває прогресивні зрушення в структурі ПЕК світового господарства. Ці види енергоресурсів є більш ефективними і сприяють зниженню енергоємності та матеріалоємності виробництва і переробці енергії з одного виду в іншій.

Лідируючі позиції в групі паливно-енергетичних товарів займає нафта. Цей товар є в сучасних умовах унікальним видом енергетичних ресурсів, замінити який у масовому масштабі в найближчій перспективі не є можливим. Відповідно до оцінок ОПЕК, відносна частка нафти у світовому енергоспоживанні в 1994 р. складала 40%, а в 2010 р. знизиться до 36%. У той же час частка газу у світовому енергоспоживанні в 1994 р. склала 20,7%, а до 2010 р. зросте до 21,3%.   Щодо інших джерел енергії очікується,  що частка  твердих видів палива зросте  з 29%  у 1994 р. до 32%  у 2010 р., а частка гідроенергії і ядерної енергії за той же період збільшиться з 10 до 11%.

Розвідані запаси нафти  наприкінці  90-х років оцінювалися в 270 – 300 млрд. т (прогнозні оцінки – 840 млрд. т).

Очікується різке зростання світового споживання нафти – з  73 млн. барелей у день у 2003 р. до 79 млн. барелей у 2010 р. (1 барель = 150 літрів). Забезпеченість світової економіки розвіданими запасами нафти при такому рівні видобутку  складає 45 років. Причому ОАЄ можуть зберігати сьогоднішній обсяг нафтовидобутку близько 140 років, Саудівська Аравія – 90 років, Росія – 23 роки, США – менш 10 – 12 років. Однак при існуючій техниці добувається тільки 30 – 35% існуючих запасів.

Нафтовидобувна промисловість у світовому господарстві  розвивається в обмеженому числі країн унаслідок крайньої нерівномірності розміщення сировинної бази. Поклади нафти, придатні для промислової розробки, зосереджені лише в декількох районах земної кулі, головним чином – у країнах Перської затоки (2/3 світових запасів), у північно-західних районах Росії, країнах Карибського басейну і у Західній Африці. Близько 77% запасів зосереджено  в країнах ОПЕК, а частка цих країн у світовій торгівлі нафтою складає близько 65%. У той же час на світовому ринку нафти в останнє десятиліття підсилюється роль нових експортерів, що не входять в ОПЕК, – Мексики, Великобританії, Норвегії, АРЄ. Розвідані запаси нафти у світі розподіляються в такий спосіб (%): Саудівська Аравія – 25,4; Ірак – 11; ОАЕ – 9,4; Кувейт – 9,3; Іран – 9,1; Венесуела – 6,8; Росія – 4,8; Китай – 2,4; США – 2,4. На країни ОЕСР припадає тільки 12% світових запасів нафти. Залежність цих країн від імпорту нафти, у тому числі із країн – членів ОПЕК, залишається дуже високою: на 99,7% у Японії; 95,8% у Франції; 95,4% у Німеччини; 39,4% у США.

Нестабільність у районі Перської затоки, де зосереджені значні запаси нафти, впливає на світові ціни і стимулює нагромадження запасів на випадок непередбачених ситуацій. Важливим фактором, що впливає на розвиток нафтової промисловості, є те, що залучення значних інвестицій пов’язане з визначеними труднощами. На ринок нафти істотно впливають і прийняті багатьма країнами заходи для охорони навколишнього середовища, що пов'язано з проблемою глобального потеплення клімату в результаті викиду в атмосферу газів, що створюють парниковий ефект.

На частку США припадає близько 1/4 світового споживання нафти,  частка в загальносвітовому видобутку останнім часом істотно знизилася приблизно до 12%. Очікується, що світовий попит на нафту в найближчі роки буде збільшуватися в країнах, що розвиваються, і країнах азіатського регіону.

Доведені  світові  запаси  природного  газу  складають  близько   144 трлн. м3, забезпеченість запасами складає близько 70 років. У перерахуванні на умовне паливо запаси газу наблизся до доведених запасів нафти, а нинішній видобуток газу складає менш 60% від нафтовидобутку.

Світові запаси природного газу за останні роки накопичувались більш високими темпами. Серед фахівців існує думка про більш широкий географічний розподіл запасів газу в порівнянні з нафтою. Основні запаси газу зосереджені в двох регіонах: у СНД і на Близькому Сході – майже 72% доведених запасів (у тому числі в СНД – близько 38,4%). На США і Канаду приходиться близько 4,5%, на західноєвропейські країни – ледве більш 3%.

Споживання природного газу є перспективним напрямком, оскільки при його згорянні не спостерігаються істотні  негативні наслідки, а також мається достатня ресурсна база.

Очікується зростання споживання газу в країнах ОЕСР для виробництва електроенергії, що пов'язано з підвищенням  ККД  газових турбін і відносно низькими витратами на будівництво таких електростанцій у порівнянні з вугільними станціями аналогічної потужності. У західноєвропейських країнах газ поставляється в основному з родовищ Північного моря, Нідерландів, Росії й Алжиру.

Торгівля зрідженим газом зосереджена в основному в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (близько 75% світової торгівлі цією продукцією). Основним імпортером є Японія, зростання імпорту очікується в республіці Корея і на Тайваню.

Відзначається збільшення попиту на продукти переробки природного газу – етан, зріджені нафтові гази і важкі конденсати.

Вугілля є найбільш розповсюдженим із усіх видів паливно-енергетичних ресурсів органічного походження. Його запаси перевищують сумарні запаси нафти і газу. Світові розвідані запаси складають понад 5 трлн. т, а вірогідні – близько 1,8 трлн. т, при сучасному рівні світового видобутку 4,5 млрд. т у рік забезпеченість запасами складає 440 років. Вугільні ресурси розвідані в 75 країнах світу, більш 96% запасів зосереджено в 10 країнах: США (445 млрд. т), Китаї (272), Росії (200), ПАР (130), Німеччині (100), Австралії (90), Великобританії (50), Канаді (50), Індії (29) і Польщі (25). На вироблення електроенергії витрачається близько 65% вугілля, що добувається. Використання  вугілля в цій сфері стримується в зв'язку з утворенням значної кількості вуглекислого газу при його спалюванні, що сприяє утворенню парникового ефекту в атмосфері. Галуззю, у якій активно використовується вугілля, є також і металургія.

Починаючи з  50-х років неухильно зростала частка атомної енергії в паливно-енергетичному балансі індустріально розвинутих країн. Своєрідним піком «атомного ентузіазму» стали 70-і роки, коли в багатьох країнах світу були прийняті грандіозні програми розвитку атомної енергетики. У середині 80-х років найбільшими продуцентами атомної енергетики у світі виступ США, Франція, СРСР, Великобританія, Канада, ФРН, Іспанія, Бельгія.

Але після ряду серйозних аварій на АЕС у США й особливо після Чорнобильської аварії ряд країн виріш узагалі відмовитися від АЕС (Ірландія, Люксембург, Данія, Нова Зеландія, Австралія), інші країни виріш ліквідувати вже побудовані атомні реактори (Швеція, Філіппіни, Австрія). Однак США, Франція, ФРН, Великобританія продовжують з різним успіхом тримати курс на розвиток атомної енергетики.

Ресурси сучасної паливної бази для ядерної енергетики визначаються  вартістю  видобутку  урану  при витратах,  що не перевищують 130 доларів за 1 кг U3O8. Понад 28% ресурсів ядерної сировини приходиться на США і Канаду, 23% – на Австралію, 14% – на ПАР, 7% – на Бразилію. В інших країнах запаси урану незначні. Ресурси торія (при витратах до 75 дол. за 1 кг) оцінюються приблизно в 630 тис. т, з яких майже половина знаходиться в Індії, а інша частина – в Австралії, Бразилії, Малайзії і США.

Велику роль у рішенні проблем споживання енергії відіграє  Міжнародне агентство по атомній енергії (МАГАТЕ) – автономна міжурядова організація, що діє з 29 липня 1957 року. Вона входить у загальну систему Організації Об'єднаних Націй, однак не відноситься до числа її спеціалізованих установ, а пов'язана з ООН спеціальною угодою. Місцезнаходження – Відень. Призначення МАГАТЕ, відповідно до її Статуту, — «прямувати до досягнення більш швидкого і широкого використання атомної енергії для підтримки світу, здоров'я і добробуту в усьому світі». Недопущення поширення військового використання ядерної енергії являє собою найважливішу складову цієї відповідальної місії.

Іншим важливим напрямком діяльності МАГАТЕ є обмін і поширення інформації. В Агентстві створена унікальна Міжнародна система ядерної інформації (ІНІС), що відрізняється децентралізованістю як організації, так і експлуатації. Держави-члени самі відповідають за введення інформації в систему і за надання послуг зі спеціалізованого виведення інформації для користувачів усередині своїх країн.

За даними Інформаційної системи МАГАТЕ по енергетичних реакторах (ПРІС), на кінець 1994 року в 30 країнах експлуатувалося 432 АЕС загальною потужністю 340 ГВт. На них було вироблено тоді близько 17% загальносвітового виробництва електроенергії. І хоча темпи розвитку ядерної енергетики в останні роки в більшості країн сповільнся, проте наприкінці 1994 року в 15 країнах споруджувалося 48 АЕС. На підході бум будівництва АЕС у ряді країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Тільки в 1960 – 1990 роках частка електричної енергії енергоспоживання зросла майже вдвічі, досягши 30-відсоткової позначки. І ця тенденція зберігається. Більш того, вона, швидше за все, буде підсилюватися, оскільки дотепер два мільярди людей у світі не мають електрики у своїх будинках.

Ядерна енергія сьогодні, в принципі, є реальним, істотним і перспективним джерелом забезпечення потреб людства в довгостроковому плані. Адже частка гідроенергії складає близько 20%, а альтернативних джерел – не більш 0,5% світового виробництва електроенергії.

Зрозуміло, ядерна енергетика не безаварійна, не застрахована від технічних збоїв, пов’язана з відходами, що вимагають особливого поводження. Але ці реальні проблеми піддаються сучасним і надійним технічним рішенням, покликаним гарантувати максимальну безпеку.

Гідроенергетичний потенціал не відноситься, безперечно, до мінеральних ресурсів (корисних копалин). Однак він є тим природним дарунком, який можна поставити в один ряд із запасами палива.

Світовий  економічний  гідроенергетичний  потенціал  досягає   9,7 – 9,8 трлн. квт. ч (тобто та його частина, використання якої на даному етапі економічно виправдане) і використовується в даний час на 21%. Ступінь освоєння гідроенергетичного потенціалу особливо велика в Західній і Центральній Європі (70%), у Північній Америці і Росії вона нижче (відповідно 38 і 20%).

 

Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК)

ОПЕК була створена в 1960 р. на конференції в Багдаді (Ірак). Статут був прийнятий у 1965 р. на конференції в Каракасі (Венесуела). Місцезнаходження – Відень (Австрія). Учасниками ОПЕК є країни-засновники: Венесуела, Іран, Ірак, Кувейт, Лівія, Саудівська Аравія; пізніше до них приєдналися Алжир, Габон, Індонезія, Катар, Нігерія, ОАЕ.

Основні цілі ОПЕК:

координація й уніфікація нафтової політики держав-членів;

визначення найбільш ефективних індивідуальних і колективних засобів захисту інтересів держав-учасників;

вишукування способів, що забезпечують стабільність цін на світових нафтових ринках і відсутність коливань, що можуть мати пагубні наслідки;

забезпечення стійких доходів країн – виробників нафти, ефективного, рентабельного і регулярного постачання нафти країнам-споживам, справедливого розподілу доходів від інвестицій у нафтову промисловість;

охорона навколишнього середовища.

ОПЕК має наступну структуру: конференція, комісії, Рада керуючих, Економічна комісія, секретаріат.