5.4. Аналіз одержаних результатів та використання їх для складання перспективних і поточних планів господарства
5.4. Аналіз одержаних результатів та використання їх для складання перспективних і поточних планів господарства
Заключним етапом є аналіз одержаних оптимальних планів і складання на їхній основі плану розвитку господарства. Тут слід підкреслити, що між поняттями «оптимальний» і «якісний, ефективний» плани є істотна різниця. Перший означає тільки те, що він відповідає оптимуму задачі лінійного програмування (максимум чи мінімум) функції. Наприклад, розв’язуючи задачу оптимізації галузевої структури СВК-агрофірми «Перемога» за трьома варіантами, що відрізняються поголів’ям корів (≥ 600, ≥ 800, ≥ 1000), ми одержали три оптимальні плани. Вони різко відрізняються як структурою посівних площ, товарною продукцією, так і за одержаним прибутком та рентабельністю [97, с. 156—158]. Хоча всі вони є оптимальними.
Якісним же вважається план, який, по-перше, узгоджується з цілями і завданнями розвитку суспільства і того народногосподарського підрозділу, котрий його склав, і, по-друге, відповідає вимогам ефективності, оптимальної збалансованості, надійності, а також напруженості при використанні ресурсів [див. розд. 2.6].
І хоч на перший погляд більш ефективним за критеріями максимуму прибутку і рентабельності був варіант плану, що передбачав утримання 600 корів, господарство зупинилось на варіанті 900 корів. При цьому ефективніше використовуються основні виробничі фонди, трудові й фінансові ресурси.
Результати рішення економіко-математичних задач оптимального поєднання галузей у сільськогосподарських підприємствах на ПК за допомогою методів лінійного програмування свідчать, що оптимальні варіанти планів забезпечують збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на 4—6 % за значного підвищення рівня її економічної ефективності порівняно з планами, розробленими на основі традиційних методів планування. Це досягається завдяки визначенню оптимальної структури виробництва і збільшенню виробництва продукції за рахунок продуктивніших і ефективніших сільськогосподарських культур,
а також видів худоби і птиці з урахуванням найдоцільнішого використання природних і економічних умов ведення сільського господарства.
Слід відзначити, що плануючи галузеву структуру кожне з господарств різних виробничих типів хоче і теоретично може мати найраціональнішу галузеву структуру, однак на її вибір істотно впливають виробничі обмеження. Поєднанню цих двох питань сприяє такий методичний підхід. Один з найкорисніших способів підготовки до ефективного довгострокового стратегічного планування для будь-якої організації полягає в тому, щоб спроектувати ідеальну форму організації, нехтуючи при цьому практичними перешкодами. Коли такий проект створено, визначають, наскільки до нього можна наблизитись, і систематично планують параметри просування до цього ідеалу.
Аналіз структури товарної продукції рослинництва і тваринництва СВК-агрофірми «Перемога» за 2002 р. свідчить про високий рівень спеціалізації господарства: у структурі товарної продукції тваринництва молоко займає понад 80 % (рис. 5.2), а рослинництва — зерно і цукрові буряки (цукор) — 98% (рис. 5.5). Разом з тим керівництво господарства стурбоване, з одного боку, високою насиченістю поголів’я корів у господарстві (30 голів проти 9 в середньому в районі й 6 по Україні), а з іншого, — низькою ефективністю виробництва молока (табл. 5.1) та різким зменшенням поголів’я корів в Україні за останні роки.
Кафедра економіки агропромислових формувань Київського національного економічного університету за замовленням господарства розробила три варіанти оптимальної галузевої структури господарства, які відрізняються різним поголів’ям корів: перший — 900 (існуючий рівень); другий — 750, третій — 600. За критерій оптимальності обрано максимум прибутку. Головні обмеження задачі:
щодо структури посівних площ (зернові й технічні відповідно не більше 57 і 20 %);
щодо покриття потреби тваринництва в кормах (мінімальні й максимальні межі окремих груп і видів кормів у річних раціонах за статево-віковими групами тварин; урахування вимог зеленого конвеєра);
щодо гарантованого обсягу виробництва окремих видів продукції (зерно на оплату праці та в розрахунок за оренду земельних паїв);
фіксовані розміри окремих галузей (4 га посівів картоплі та овочів для задоволення внутрішньогосподарських потреб, поголів’я робочих коней і т. д.).
Логічно, що зі зменшенням поголів’я корів з 900 до 600 у структурі посівних площ зменшується з 48,1 до 33 % питома вага кормових (табл. 5.2). Натомість оптимальним планом передбачається розширення посівних площ високоефективних зернових і технічних культур, зокрема, посівні площі цукрових буряків розширюються до 435 га. Однак основні зрушення відбуваються у групі зернових: їхня питома вага зростає за рахунок розширення високоврожайних озимої та ярої пшениці, кукурудзи на зерно та ячменю. Що ж до збільшення посівних площ гороху, то це обумовлено в першу чергу не його високою конкурентоспроможністю, а вимогами сівозмін (попередник для пшениці).
У разі скорочення поголів’я корів з 900 до 600 питома вага тваринницької продукції в загальній виручці скорочується з 48,7 % до 35,1 %, а рослинницької — підвищується з 47,5 до 61,3 %. При цьому прибуток господарства зростає до 4578 тис. грн, а рентабельність підвищується з 55 до 65 % (табл. 5.3).
На перший погляд напрошується висновок щодо доцільності скорочення поголів’я корів у господарстві. Однак менеджментське рішення з цього питання слід приймати дуже зважено, враховуючи ряд додаткових факторів:
у разі скорочення поголів’я корів погіршується рівень використання трудових ресурсів господарства і зменшуються заробітки. Річний фонд оплати праці у третьому варіанті проти першого скорочується на 20%, а валовий дохід підвищується тільки на 6%. На сьогодні господарство добре забезпечене власною кваліфікованою робочою силою, і заробітки операторів машинного доїння становлять 350—450 грн на місяць;
у третьому варіанті погіршується використання основних виробничих фондів, що призведе до збільшення частки постійних витрат і подорожчання іншої продукції;
у третьому варіанті зростає сезонність надходження грошових коштів від реалізації продукції і різко збільшується потреба в дуже дорогих короткострокових кредитах.
Особливо важливим є те, що уряд почав розуміти: без державної підтримки тваринництво в Україні не може функціонувати. Тому на початку 1998 р. уряд увів нульовий ПДВ у разі продажу переробним підприємствам молока і м’яса живою масою. Агрофірмі «Перемога», яка в 2003 р. виробила 48,7 тис. т молока і 94 % з нього продала на переробні підприємства, останні повернули за рік 630 тис. грн ПДВ, що становить 7,4 % до загальної виручки по господарству.