5.4. Золотоординське іго на Південно-Західній Русі

Наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії утворилася мо­гутня військово-феодальна Монгольська держава. В 1206 р. хан Темучин (Чингісхан) був проголошений ханом всієї Монголії й розпочав відтоді здійснювати широку завойовницьку політику. Після смерті Чингісхана його наступник хан Удегей продовжу­вав агресивну зовнішню політику. Очолити похід на Русь мав онук Чингісхана Батий. Наприкінці 1237 р. Батий рушив на руські землі. Протягом 1237-1238 років, незважаючи на героїзм воїнів, були розгромлені війська рязанського і володимиро-суз-дальського князів. У 1238 році монголо-татарські орди почали завойовувати Південно-Західну Русь. У 1241 р. ординці вийшли на західні рубежі Русі та вдерлися на територію Чехії, Польщі, Угорщини. Наразившись на рішучу відсіч, знесилені війська Ба-тия у 1242 році повернули на схід. У пониззі Волги монголо-татарські феодали заснували державу Золоту Орду.

Монголо-татарська навала завдала величезної шкоди Півден-но-3ахідній Русі. Завойовники спустошили та зруйнували бага­то міст. Значна частина населення була або знищена, або взята у полон. В пожежах, що супроводжували війська Батия, загинули палаци, храми, архіви і бібліотеки, багато інших скарбів культу­ри стародавніх міст. Внаслідок захоплення земель полчищами Батия, на Русі надовго встановилося нещадне та виснажливе золотоординське іго — ціла система правління монголо-татарсь-ких феодалів на руських землях.

Золотоординське іго невблаганно руйнувало продуктивні сили Русі. Спустошення захоплених відсталими в соціально-економі-чному відношенні кочівниками територій давньоруських земель

і систематичне пограбування народу золотоординськими пра­вителями тяжко позначилися на сільському господарстві, ре­місництві, торгівлі, затримали подальшу еволюцію товарно-грошових відносин і в цілому на довгий час законсервували феодальний натуральний спосіб ведення господарства. Цьо­му сприяло також руйнування міст — носіїв економічного про­гресу. Особливо тяжке становище склалося на території південних земель Русі, зокрема Київщини і Переяславщини, які знаходилися безпосередньо біля території ординських ко­човищ. Постійна небезпека пограбування, захоплення у по­лон примушували давньоруське населення тікати у важко-доступні для ординців райони. Разом з тим, хоча економіка Русі була підірвана завойовниками і, починаючи з другої по­ловини XIII ст., опинилася в глибокій кризі, золотоординцям не вдалося повністю зупинити процес розвитку феодальних відносин на руських землях. У другій половині XIII— на початку XIV ст. у Придніпров'ї, на Поділлі, Волині відбудову­валося господарство, підірване монголо-татарською навалою. Руське селянство засновувало нові поселення, збільшувало площі оброблюваних земель. Поступово відроджувалися міста, ремесла, торгівля.

У другій половині XIII та в XIV ст. тривало розширення й зміцнення великої феодальної власності - основи феодально­го ладу. Великі князі роздавали землі боярам за їхню військо­ву службу. Спираючись на великокнязівську владу, місцеві феодали зміцнювали своє панування над залежним селянством, яке сплачувало на користь великого князя данину - татарщи­ну (її раніше збирали баскаки), сербщину, відбувало різні по­винності, а на користь місцевих феодалів - оброк натурою: хутром, воском, зерном.