5.4. Методи макроекономічного планування
5.4. Методи макроекономічного планування
Методи планування — це система засобів розробки, обґрунтування, взаємоузгодження й оптимізації планових завдань і показників. До методів макроекономічного планування належать: аналітичний, балансовий, нормативний, метод оптимізації рішення, програмно-цільовий та програмно-ресурсний. Всі методи планування взаємопов'язані.
Аналітичний метод планування. Аналітичний метод використовується для вивчення економічної кон'юнктури в минулому та сучасному періодах, а також досягнутого рівня як вихідної бази для макроекономічного планування.
Балансовий метод планування. Балансовий метод планування базується на розробці й застосуванні системи взаємопов'язаних матеріальних, трудових і вартісних балансів, що передбачають пропорційність розвитку економіки застосовується. Він використовується для забезпечення погодження потреб і ресурсів, визначення пропорцій розвитку економіки відповідно до вимог об'єктивних економічних законів. У практиці планування використовуються матеріальні, трудові, міжгалузевий, сукупний фінансовий, зовнішньоторговельний, платіжний та інші баланси
Матеріальний баланс — це документ, який містить показники забезпечення оптимального співвідношення наявних засобів виробництва та потреб народного господарства в них, яке б гарантувало ефективний розвиток окремих галузей промисловості та народного господарства, капітального будівництва, а також виконання окремих програм і т. д. Розрізняють такі матеріальні баланси: за поділом суспільного продукту — баланси засобів виробництва та предметів споживання; за періодом виконання або дії — довгострокові та короткострокові; за одиницями виміру — натуральні, вартісні, натурально-вартісні; за базовою моделлю — однопродуктові, багатопродуктові, міжгалузевий; за розрізом планування — галузеві й територіальні.
Трудові баланси — це зведений баланс трудових ресурсів, баланс робочої сили за окремими галузями, баланси кваліфікованих кадрів, спеціалістів та ін. Баланси трудових ресурсів розробляються для країни, області, економічних і адміністративних районів.
Міжгалузевий баланс — це розгорнута схема балансів суспільного продукту. У ньому детально розшифровуються основні народногосподарські пропорції розвитку окремих галузей.
В економічній практиці для планування широко використовується система балансу народного господарства (БНГ). Баланс народного господарства — це система найбільш загальних економічних показників, об'єднаних у балансові таблиці, що характеризують матеріальні умови та наслідки розширеного відтворення в усіх галузях і секторах, а також обсяги, темпи й основні пропорції розвитку економіки. БНГ дає змогу визначити основні макроекономічні показники й складні народногосподарські пропорції: співвідношення між виробництвом, споживанням і нагромадженням суспільного продукту; між виробництвом, основними фондами й трудовими ресурсами, між двома підрозділами суспільного виробництва; соціальними секторами й групами населення в процесі відтворення доходів.
Нормативний метод планування. Нормативний метод планування — це один із методів розробки та обгрунтування планів, а також регулювання діяльності виробничих і невиробничих ланок економіки за допомогою норм і нормативів. Він використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у процесі визначення потреби в різних видах ресурсів. В його основу покладено економічні норми та нормативи — науково обґрунтовані величини що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей. На основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засобах і предметах праці, а населення — у продовольчих і промислових товарах, усіх видах послуг. З використанням норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції, за допомогою яких визначаються найважливіші пропорції суспільного виробництва. Норми є основою для розробки планових матеріальних балансів.
Система норм і нормативів включає в себе десять основних груп: 1) ефективності суспільного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і тривалості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби, показників використання, а також запасів обладнання; 7) фінансів; 8) витрат на виробництво; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища.
Усі нормативи можна поділити на два типи, що відрізняються за своїм економічним змістом і сферою впливу на господарську діяльність.
Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що пред'являються суспільством до ефективності використання ресурсів. До них належать норматив ефективності капіталовкладень, ціни й тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільне виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.
Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу отриманих результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, у т. ч. податки на прибутки, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення фондів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей.
Економічні нормативи мають бути стабільними в часі, тобто вони повинні залишатися незмінними під час виконання плану, що забезпечує впевненість у досягненні наміченої мети економічного та соціального розвитку.
Економічними нормативами в практиці господарської діяльності є: плата за природні ресурси; відрахування від прибутку (або доходу) у державний (у тому числі й місцевий) бюджет; відрахування у фонди розвитку виробництва, науки, техніки, соціального розвитку, фонд заохочування, резервного, у державні й недержавні фонди (Чорнобиля, пенсійний, інноваційний, охорони праці) та ін.
Таким чином, за допомогою нормативного методу вирішуються важливі завдання планування.
Програмно-цільовий метод. Програмно-цільовий метод є основою розробки цільових комплексних програм (ЦКП). Цільова комплексна програма— це комплекс узгоджених за ресурсами, виконавцями й термінами завдань та заходів, спрямованих на вирішення найбільш ефективними шляхами важливої економічної проблеми за участю ряду галузей, міністерств, підприємств і місцевих органів управління.
За змістом вирішуваних завдань ЦКП поділяються на соціально-економічні, науково-технічні, виробничо-технологічні, організаційно-господарські й екологічні; за періодами реалізації — на довгострокові, середньострокові й короткострокові. ЦКП передбають, як правило, вирішення складних проблем, що базуються на взаємодіі багатьох організаційно розрізнених виконавців. В одних випадках програми служать основою розробки планів економічного й соціального розвитку країни, в інших — засобами реалізації завдань, передбачених планами. При цьому програма є завжди невід'ємною частиною планів.
Цільові комплексні науково-технічні програми (ЦКНТП) розробляють для масштабної реалізації значних науково-технічних досягнень: створення нових видів конкурентоспроможної техніки принципово нових технологічних процесів і нововведень та доведення їх до практичної реалізації, а також розвитку наукових досліджень і технічних розробок за найбільш перспективними напрямками науки й техніки. Реалізація науково-технічних програм характеризується обсягом і термінами їх виконання в цілому та виконання окремих їх етапів (завдань); вартістю виконаних робіт; очікуваним економічним ефектом від завершення робіт і фактичним ефектом від упроваджених результатів.