Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.5. Історичні долі марксистського вчення

5.5. Історичні долі марксистського вчення

Марксистське вчення, на відміну від багатьох інших еко­номічних концепцій, споконвічно було покликане виконувати стро­го визначену ідеологічну функцію: служити теоретичною базою тих суспільних рухів, які ставили своєю метою втілення в життя соціалістичної ідеї. Таке призначення обумовило, з одного боку, широку популярність марксизму у відповідних колах серед функці­онерів соціал-демократичних і робочих партій, з іншого, — сприя­ло швидкому перетворенню його з наукової теорії в доктрину, тоб­то в набір нормативних формулювань і керівних принципів, які необхідно було завчати. Трансформуючись в програмні установки, теорія втрачала властивості живого вчення, яке розвивається, а вла­стиві їй слабкості та недоробки консервувалися, перетворюючись в обов'язкові для засвоєння твердження.

Доля вчення, що все більше здобувало риси схоластичних си­логізмів, виявилася в руках його інтерпретаторів, які вели дискусію про те, наскільки теоретичні побудови і висновки основополож­ників відповідають реальному ходу суспільних процесів. Серед послідовників марксистських поглядів чітко визначилися дві течії: ревізіоністське й ортодоксальне.

Перше, знайшовши очевидну невідповідність низки теоретич­них позицій життєвим реаліям, намагалися внести в теорію деякі корективи. Насамперед, сумніву було піддано Марксові висновки про зростаючу ступінь експлуатації праці капіталом і про прогресу­юче зубожіння робітничого класу. «Загальний закон капіталістич­ного накопичення» не підтверджувався фактами: тенденція руху ре­альних доходів трудящих виявилася протилежною до прогнозова­ної Марксом. До того ж, всупереч очікуванням, замість концент­рації власності в руках капіталістів, почалася ЇЇ дифузія в зв'язку з розвитком акціонерної форми капіталу. Дрібне виробництво не витіснялося великим, а поєднувалося з ним і навіть успішно з ним конкурувало в деяких сферах, наприклад, у сільському госпо­дарстві. Поява нових форм ринкової організації — картелів, синди­катів та інших олігопольних об'єднань — вносило елементи упо­рядкованості в ринкову стихію і породжувало надії на пом'якшен­ня економічних спадів.

Усе це спробували врахувати й осмислити теоретики ревізіо­ністського напрямку в марксизмі, серед яких найпомітнішими фігу­рами були німецькі соціалісти Едуард Бернштейн (1850-1932) і Карл Каутський (1854-1938), австрієць Рудольф Гільфердінг (1887-1941). Пошуки причин нестиковок висновків теорії і реаль­ної дійсності не могли не викликати сумнівів відносно святая свя­тих Марксового економічного вчення — теорії трудової вартості, з якої виводилися і «експлуатація» праці, і «зубожіння», і в остаточ­ному результаті необхідність революційних перетворень. Ці сумніви були тим більше обгрунтованими, що ще в 70-і рр. XIX ст., за життя Маркса і Енгельса, було запропоновано принципово нову концепцію вартості, на яку вони просто не звернули уваги.

Врахування нових факторів, обставин і теоретичних підходів приводило ревізіоністів до висновку про істотні зміни в еконо­мічній системі капіталізму, її еволюціонуванні в бік тієї громадсь­кої організації, яка була метою соціалістичних рухів. Зберігши вірність соціалістичному ідеалу як кінцевій меті руху, шлях до ньо­го вони вбачали не в революційному ламанні існуючих порядків, а в поступовому їхньому реформуванні. На це і повинні бути спрямовані зусилля соціалістів, що і знайшло відображення в ідеології та програмних установках соціал-демократичних партій.

Інший, ортодоксальний, напрямок у марксистській традиції відстоював справедливість і незмінність висновків Маркса щодо характеру економічного розвитку капіталізму і неминучості його революційної ліквідації. Радикалізм цієї течії знайшов відображен­ня як у його теоретичному трактуванні суспільних процесів, так і в програмах комуністичних партій, які взяли на озброєння цю ідео­логію.

Найістотніший внесок у теоретичне обгрунтування позицій ра­дикального напрямку марксизму був внесений працями Володими­ра Ілліча Леніна (1870-1924).

Його ставлення до марксизму характеризується, з одного боку, прагненням строго слідувати букві та духу цього вчення, з іншого боку — чітко вираженим прагматизмом, який проявився у викорис­танні марксистської доктрини для виправдання своїх власних уяв­лень про шляхи розвитку суспільства і про методи вирішення за­вдань, які стоять перед ним.

У своїх теоретичних працях В.І. Ленін намагався показати, що відкриті Марксом закони суспільного розвитку істинні, незапе­речні й проявляються у всіх країнах, незалежно від особливостей їх національного розвитку. В одній із кращих економічних робіт «Розвиток капіталізму в Росії» (1899) він на великому фактично­му матеріалі доводить, що величезна, обтяжена феодальними пе­режитками, національними і соціальними протиріччями, країна розвивається відповідно до тих законів капіталістичного ринку, які були відкриті й описані Марксом у «Капіталі», а отже, усі вис­новки, які випливають із зробленого ним аналізу, справедливі і для Росії. Тут активно формується внутрішній ринок, відбу­вається концентрація капіталу і пролетаризація селянського насе­лення, росте число найманих робітників, дрібне виробництво ро­зоряється і витісняється великим. Розвиток капіталізму супровод­жується загостренням характерних йому протиріч, що в перспек­тиві обов'язково повинно призвести до соціалістичної револю­ції.

Основний висновок, який випливав з цього аналізу, полягав У тому, що прогнозована Марксом перспектива суспільного розвит­ку — рух до соціалізму — підтверджується характером процесів, які відбуваються у багатьох країнах (у тому числі в Росії) і у всіх секторах економіки. Однак прогноз Маркса припускав досягнення капіталізмом пев­ного рівня розвитку, достатнього для переходу на наступну стадію. Виникає питання про визначення цього рівня і про відповідність сучасного стану капіталістичної системи. Ленін вважає, що капіталістична формація вже досягла такого ступеня зрілості, коли в ній створюються передумови для соціалістичної революції. Для доказу він звертається до особливостей того етапу розвитку світової економіки, який настав наприкінці XIX — початку XX ст. Ці особливості виразилися в утворенні нових ринкових структур, які Ленін називав монополіями, в інтернаціоналізації виробництва і капіталу, в утворенні і перебудові колоніальних імперій. Усе це да­вало підставу зробити висновок про перехід капіталізму в особли­ву стадію, що свідчить про його «зрілість і перезрілість». Обґрунтуванню цього висновку присвячена робота Леніна  «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1916).

Центральна ідея праці — обгрунтування тези про «підрив рин­ку», що становить суть капіталістичної формації. Вільна конку­ренція повсюдно змінюється монополізацією, яка охоплює і вироб­ничу, і фінансову сфери, виходить за рамки національних госпо­дарств і стає визначальним явищем у світовий економіці. Моно­полія вносить елементи впорядкованості в ринкову стихію, анархія виробництва змінюється можливістю свідомого регулювання цін, обсягів виробництва, напрямків товарних і грошових потоків. Але якщо ревізіоністський напрямок марксизму робив з цього висновки про трансформацію капіталізму в напрямку соціалістичних форм господарювання, то Ленін приходив до прямо протилежних вис­новків. Підвищення рівня усуспільнення на стадії імперіалізму вхо­дило в протиріччя з приватною формою привласнення, що, у кінце­вому рахунку, прирікало всю капіталістичну формацію на загибель. Не мирне вростання в соціалізм повинне було стати підсумком роз­витку капіталізму на його останній стадії, а постановка на порядку денному питання про соціалістичну революцію. Тільки рево­люційне ламання старих порядків здатне призвести до соціалізму, що відповідало поглядам Маркса і Енгельса на характер зміни суспільно-економічних формацій.

З радикальним напрямком марксизму пов'язана і спроба прак­тичної апробації цього вчення. У країнах, які здійснювали «соціа­лістичний експеримент», воно стало офіційною державною ідео­логією, що відразу перевело його з розряду наукових концепцій в область віровчень, догмати якого слід не доводити, а сповідувати. Саме в цій якості, воно і потерпіло фіаско, разом з катастрофою системи, що, як вважалося, створювалася на основі його обрисів. Разом з тим здійснений Марксом теоретичний аналіз економічних відносин капіталізму, безумовно, є вагомим внеском в економічну науку. Економічне вчення Маркса стало логічним завершенням то­го напрямку класичної школи, який засновував свою систему по­глядів на концепції трудової теорії вартості. Без внеску Маркса в цю теорію вона не набула тієї цілісності, що дозволила б визначи­ти її місце в системі економічних ідей, межі ЇЇ можливостей і взаємини з іншими теоріями цінності.

Безсумнівною заслугою є також вдале поєднання методу логічного аналізу з історичним підходом, що акцентує увагу на спе­цифіці етапів суспільного розвитку, які змінюють один одного.

Далеко не в усьому зроблені Марксом висновки підтвердилися, а розгорнута ним система доказів виявилася недостатньо перекон­ливою і містила логічні протиріччя. Проте марксистське вчення стало невід'ємною частиною сучасних наукових уявлень про суспільство і, як пише М. Блауг, «треба мати досить слабкі розу­мові здібності, щоб не захопитися героїчною спробою Маркса дати узагальнене і систематизоване тлумачення «законів руху», суспільних формацій».

Питання для самоконтролю:

1. Які об'єктивні передумови та ідейні джерела виникнення марк­сизму?

2. У чому суть принципу матеріалістичного розуміння історії?

3. Що являє собою концепція подвійного характеру праці, втіленої в товарі?

4. Який механізм утворення доданої вартості?

5. Як формулюється в «Капіталі» загальний закон капіталістично­го накопичення?

6. Які уявлення Маркса і Енгельса про основні риси соціалістич­ного суспільства?

7. Які два напрямки сформувалися серед послідовників марк­систських ідей?

8. У чому полягає внесок Маркса в розвиток економічної науки?