5.5. Послуги підприємств оптової торгівлі
5.5. Послуги підприємств оптової торгівлі
Підприємства оптової торгівлі, крім основної операційної діяльності з купівлі-продажу товарів, надають суб’єктам товарного ринку комплекс різноманітних послуг, які сприяють успішній діловій співпраці.
Відповідно до виконуваних функцій їх можна об’єднати в такі групи (рис. 5.5).
Рис. 5.5. Класифікація послуг
за виконуваними функціями
Комерційні послуги оптових підприємств включають:
посередництво в пошуку потрібних товарів, товаровиробників, постачальників, оптових покупців;
вивчення й надання інформації стосовно попиту на товари;
послуги з реклами товарів;
маркетингові дослідження на замовлення клієнтів;
організацію оптових ярмарок;
демонстрацію товарів у демонстраційних залах та асортиментних кабінетах;
складання й розміщення замовлень покупців на поставку продукції тощо.
Більшість перелічених послуг визначають сутність основної операційної діяльності оптових посередників, яку ми розглянемо далі.
До інформаційно-консультаційних послуг належать: надання виробникам та покупцям науково-технічної, економічної, правової інформації як стосовно ринку, так і за конкретними групами товарів; участь у розробленні стандартів та іншої нормативно-технічної документації; науково-технічне й організаційно-правове консультування.
Фінансово-розрахункові та кредитні послуги передбачають: оплату товарів, участь оптових підприємств у розрахунках; надання кредитів виробникам і покупцям товарів; інвестування виробництва найдефіцитніших і найперспективніших видів товарної продукції тощо.
До орендних і прокатних послуг належать:
надання в оренду складських, виробничих, службових та інших площ, машин та обладнання;
прокат обладнання, приладів інструментів, тари, контейнерів, підйомно-транспортних машин, механізмів, транспортних засобів тощо.
Наданням цих послуг займаються, як правило, спеціалізовані оптові посередники.
Основними видами послуг, що супроводжують оптовий продаж товарів, є виробничо-технологічні й транспортно-експедиторські.
Виробничо-технологічними послугами підприємств оптової торгівлі є:
сортування, пакування та перепакування штучних товарів; розфасування сипучих товарів у меншу тару;
розлив у менший посуд рідинних товарів;
розподіл на дрібні партії або на кілька частин матеріалів у рулонах, барабанах, тощо;
розрізування листових, інших пласких матеріалів на заготівки;
згинання матеріалів;
виготовлення тари, нестандартних виробів;
збирання й налагодження складної техніки;
установлення, монтування обладнання;
налагодження, обкатка, регулювання машин, механізмів, устаткування.
Їх можна об’єднати за функціональним призначенням у групи:
передпродажні послуги з підготовки товару до реалізації;
послуги з формування споживчого асортименту;
послуги з надання товару додаткової споживчої цінності.
Багато оптових підприємств надають своїм клієнтам унікальну технічну допомогу, здійснення якої іншими фірмами пов’язане зі значними трудовими й фінансовими витратами.
Наприклад, оптові підприємства з торгівлі сільськогосподарською технікою та обладнання мають штатних спеціалістів, здатних допомогти клієнтам в освоєнні нової техніки, підготовці її до експлуатації, виборі необхідних інструментів та запасних частин.
Транспортно-експедиторські послуги спрямовані на оптимізацію транспортного процесу доставки вантажів клієнтам. До них належать: доставка товарів клієнтам за узгодженими графіками силами й транспортом оптовика; організація транспортування окремих товарів (токсичних, тих, що швидко псуються, вогненебезпечних тощо) спеціальними транспортними засобами; отримання вантажів у пунктах відправлення та пунктах призначення за дорученням покупців; посилкове відправлення штучних та дрібних партій товарної продукції.
Надання цього комплексу послуг вимагає різних за характером витрат праці та матеріальних ресурсів. За цією ознакою послуги підприємств оптової торгівлі можна розподілити на невречевлені, або нематеріальні та матеріальні, або вречевлені.
До невречевлених належать послуги, які надає персонал оптового підприємства у вигляді корисних дій, але які не втілюються в конкретні види товарної продукції. Це комерційні, інформаційно-консультативні, розрахунково-кредитні, орендні та прокатні послуги.
Матеріальні, або вречевлені послуги — це послуги з певних перетворень товару, виконання яких збільшує його споживчу цінність. Надання цих послуг є продовженням технологічного процесу виробництва в сфері товарного обігу.
Уречевлені послуги передбачають надання виробничо-технологічних і транспортно-експедиторських послуг, що пов’язане зі значними фінансовими та матеріальними витратами оптових підприємств, тому вимагає глибоких розрахунків їхньої вартості, оптимального обсягу й очікуваного прибутку.
Найтрудомісткіші виробничо-технологічні послуги пов’язані із попередньою підготовкою товарів виробничо-технічного призначення до споживання або професійного використання, із перетворенням виробничого асортименту продукції на споживчий.
Обсяг і видовий склад таких послуг залежить від виду товарної продукції, яка реалізується споживачам.
На оптових підприємствах з торгівлі металопродукцією здійснюють розмотування, вирівнювання та мірне розрізання сталі в бунтах, розрізання листового та сортового прокату, а також труб на технологічні заготовки заданих розмірів; нарізання різьби та згинання труб, перероблення (облагороджування) некондиційного листового й сортового металопрокату та металовідходів; виготовлення різноманітних деталей, відновлення споживчих якостей вживаної продукції машинобудування та зміцнення інструментів. Це дає змогу повніше і з меншими витратами забезпечити ремонтно-експлуатаційні, виробничі та інші потреби споживачів, раціональніше використовувати матеріальні ресурси.
Оптові підприємства з торгівлі хімічною продукцією здійснюють відрізання, розкроювання хімічних та гумовотехнічних матеріалів; розливання в дрібну тару лакофарбової та рідинної хімічної продукції, розфасування в меншу тару хлорного вапна, каустичної соди та іншої сипучої хімічної продукції, приготування шпатлівок, ґрунтовок та колерів; підготовку до виробничого споживання поліетиленових та інших плівок, труб та прутків із поліетилену; збирання й відновлення лакофарбової продукції.
Оптовики, які торгують кабельно-провідниковою продукцією, забезпечують відрізання, нарізання та розкроювання всіх видів цієї продукції; підбирання та маркування кабелів та дротів; в’язання кабельно-дротової продукції із одночасним маркуванням її.
Для оптової торгівлі паперовою продукцією та лісоматеріалами характерним є надання послуг з розрізання рулонного паперу на задані формати; розрізання листового паперу на промислові та споживчі формати; розрізання широкоформатних рулонів паперу; нарізування рулонного паперу на поздовжні смуги із подальшим намотуванням його на різноманітні бобіни; розрізання рулонного та листового картону на аркуші заданого формата; пакування й пакетування порізаної продукції; пакетування й утилізація відходів. При торгівлі лісоматеріалами надають послуги з розрізання деревини; виготовлення клеєних дерев’яних конструкцій, заготовок.
Чисельні послуги надаються підприємствами з оптової торгівлі будівельними матеріалами. Видовий склад їх включає відрізання, розкроювання лінолеуму, скла, покрівельних та інших будівельних матеріалів; розфасування в меншу тару цементу, гіпсу, алебастру, крейди та інших сипучих матеріалів; обрізання й підкомплектування шпалер.
Доцільність надання певних послуг визначається обсягами продажу окремих видів матеріальних ресурсів, особливостями використання їх організованими споживачами та обсягами і видами матеріалів, які потребують попередньої підготовки до виробничого споживання.
Вихідними даними під час визначення потреб у послугах виробничо-технологічного характеру є: перелік узагальнених товарних груп та кількість споживачів, яких обслуговує оптове підприємство; замовлення споживачів на необхідний обсяг та вид послуг з продукції у специфікованому вигляді на кожен місяць, квартал.
Загальну потребу клієнтів у виробничо-технологічних послугах визначають за кожною товарною групою.
Необхідною умовою розрахунків з визначення видів та обсягів послуг є вирізнення однорідних груп споживачів з урахуванням характеру їхньої діяльності та обсягів використання окремих груп товарів, що потребують попередньої підготовки до виробничого споживання на підприємствах оптової торгівлі.
Усі споживачі району діяльності оптового підприємства розподіляються на окремі групи за галузевою ознакою: промислові підприємства, будівельні організації; науково-дослідницькі та проектні фірми, непромислові організації. Усередині груп здійснюють сегментування споживачів за структурою використання матеріальних ресурсів. При цьому слід користуватися Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України (ЄДРПОУ), що містить класифікацію підприємств та організацій за галузями та видами економічної діяльності.
Найточніший метод визначення потреб у виробничо-технологічних послугах — це анкетне опитування споживачів. Але цей метод доволі дорогий і трудомісткий, тому здебільшого використовується в разі запровадження нового виду послуг.
Визначення обсягу послуг, які вже надаються споживачам, на перспективу можна здійснювати нормативним методом. Для цього в кожному сегменті споживачів визначають об’ємні показники їхньої діяльності: для промислових підприємств — валова виручка від реалізації продукції; для будівельних організацій — кошторисна вартість будівництва. Для кожного сегмента споживачів розраховують середні обсяги надання послуг за видами їх на одиницю об’ємного показника діяльності. Інформацію для обчислення отримують шляхом вибіркового обстеження. Розрахунок здійснюють за формулою:
, (5.9)
де Н — середній обсяг послуг для одного споживача цього сегмента за окремою товарною групою;
а1,а2,…аn — обсяг послуг, наданих окремим споживачам у базовому періоді;
в1,в2,…вn — величина об’ємного показника діяльності споживача, якому надавали послугу;
n — кількість підприємств цього сегмента, стосовно яких отримано інформацію.
Розрахункові середні обсяги послуг приймають як нормативні для всього сегмента споживачів. Такі нормативи обчислюють щодо кожного виду послуг та окремих груп товарів.
Обсяг і структуру виробничо-технологічних послуг на перспективний період визначають шляхом множення прогнозованого обсягу діяльності всіх споживачів цього сегмента на норматив послуг за формулою:
, (5.10)
де А — прогнозований обсяг виробничо-технологічних послуг певного виду;
Bn — загальна величина об’ємного показника діяльності всіх споживачів цього сегмента;
Hn — норматив послуг відповідного виду й продукції цього сегмента споживачів.
Після визначення прогнозованого обсягу послуг треба розрахувати ціну, за якою вони надаватимуться споживачам. Споживачі оцінюють, яку реальну споживчу вартість товару забезпечує підприємство оптової торгівлі та які переваги вона має. Багато хто бажає мати справу з ціноутворенням, здійснюваним на підставі обчислення собівартості за видами діяльності, коли покупець платить за товар і кожну надану послугу, що збільшує його споживчу цінність.
Вихідними даними для визначення структури й величини витрат, які включають у калькуляцію собівартості відповідного виду послуг, є склад операцій та робіт з виконання послуг щодо підготовки товару до виробничого споживання, а також склад їх виконавців і необхідних технічних засобів; обсяг робіт з надання окремих видів послуг; вибір одиниці вимірювання для окремих видів послуг як об’єкта калькулювання; нормативи витрат праці та матеріалів.
Калькулювання витрат на послуги здійснюють прямим віднесенням витрат на собівартість окремих робіт на підставі технічного нормування або даних обліку й розподілу окремих витрат між роботами (послугами) пропорційно прямим витратам або якомусь елементу прямих витрат. Згідно з правилами, встановленими П(С)БО16 «Витрати», собівартість виробничо-технологічних послуг формується на основі калькуляційних статей витрат, які підприємство встановлює самостійно. До основних економічних елементів витрат належать матеріальні витрати, заробітна плата, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування на відшкодування зносу основних засобів, інші витрати, які можна безпосередньо віднести на конкретний вид послуг, загальновиробничі витрати. Загальновиробничі витрати поділяють на змінні та постійні. Перелік і склад постійних і змінних витрат встановлює підприємство.
Розрахована собівартість становить основну частину ціни. Іншу частину становлять доходи підприємства оптової торгівлі й обов’язкові податкові виплати. Конкретна ціна кожного виду послуг визначається з урахуванням кон’юнктури ринку, конкурентної ситуації та завдань, які ставить перед собою оптовик. Продажна ціна послуги узгоджується з основними постійними споживачами.
Дохід (виручка) від реалізації виробничо-технологічних послуг формується за рахунок плати споживачів за надані послуги згідно із узгодженими цінами.
У процесі узгодження цін важливою є диференціація їх за кожним видом послуг. Глибина диференціації цін на різні види послуг визначається обсягом та складністю робіт з виконання конкретних замовлень споживачів. Наприклад, ціна розкроювання і нарізання 1 тонни листової сталі диференціюється з урахуванням товщини та довжини розкроювання її; різноманітних профілів прокату — з урахуванням кількості виконуваних розрізувань і товщини металу; паперової продукції — з урахуванням щільності паперу та розмірів нарізуваних аркушів; ціна розфасування 1 тонни сипучих та рідинних матеріалів — з урахуванням дози розфасування, а підготовка 1 км кабельної продукції до виробничого споживання — відповідно до кількості виконуваних розрізувань, характеру виконуваних операцій (розрізування на мірну довжину, розрізування й оброблення кінців дротів і кабелів тощо). Підґрунтям для розроблення цін, диференційованих за цими ознаками, слугує трудомісткість виконання замовлень споживачів з цього виду послуг і товарів.
Плануванню собівартості окремих видів послуг належить особливе місце в системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для обчислення цін послуг, визначення рентабельності їх, оцінювання економічної ефективності технічних та організаційних рішень, аналізу тощо.
Є різні методи обчислення витрат на окремі види послуг. Для близьких за трудомісткістю й однакових за властивостями видів послуг визначають собівартість базової послуги, а калькулювання інших здійснюють за коефіцієнтами трудомісткості.
Собівартість калькуляційної одиниці базового виду послуг Со визначають методом прямого ділення витрат на обсяг конкретного виду послуг:
, (5.11)
де Ck — загальні витрати, віднесені на базовий вид послуг (за калькуляційними статтями чи елементами витрат), грн;
А — обсяг надання вказаних послуг у калькуляційних одиницях вимірювання.
Шляхом співвідношення трудомісткості надання базової послуги та аналогічних послуг з інших різновидів товару визначають коефіцієнти трудомісткості, за допомогою яких здійснюють диференціацію цін.
Завершальною операцією технологічного процесу обслуговування споживачів за оптового продажу товарів є доведення їх до покупця. Ритмічне, рівномірне завезення товарів споживачам має вирішальне значення для успішної діяльності оптового підприємства. Для якісного безперервного обслуговування клієнтів оптові підприємства розробляють системи доставки вантажів, формують маршрути руху транспорту, визначають територіальну зону обслуговування.
За сучасних умов більшість оптових підприємств під час розроблення систем доставки орієнтується на відстань і тривалість перевезення вантажів.
Для промислових покупців дуже важливі короткі строки виконання замовлень. Гнучкість під час складання графіків виробничого процесу можлива лише в тому разі, коли виробники впевнені в можливостях швидких місцевих поставок необхідного асортименту товарів. Планування поповнення виробничого запасу «точно в строк» потребує тісної співпраці оптовиків із промисловими підприємствами-споживачами. Введення в практику поставок «точно в строк» передбачає наявність на оптових підприємствах достатніх за обсягом та асортиментом товарних запасів і жорстке виконання узгодженого графіка завезення товарів.
Підприємства оптової торгівлі розподіляють перевезення товарів на місцеві та далекі. Місцеві перевезення організуються для споживачів у межах невеликого географічного району (для автотранспорту — приблизно 150 км від оптовика) і виконуються впродовж робочого дня. Далекі перевезення організуються для обслуговування покупців у віддалених від оптовика районах і здійснюються впродовж кількох днів.
Існують два методи транспортного обслуговування. Перший передбачає використання оптовим підприємством при перевезенні вантажів власного або орендованого транспорту. При цьому персонал, який обслуговує транспортні засоби, належить до штатних працівників оптового підприємства. Другий метод ґрунтується на використанні транспорту незалежного транспортного підприємства на договірній основі. Рішення про створення власного транспортного господарства або залучення транспортних засобів зі сторони приймає керівництво оптового підприємства з огляду на преваги й недоліки кожного методу доставки.
Значна кількість споживачів (невеликі промислові підприємства, малі й середні підприємства роздрібної торгівлі) здійснюють завезення з оптового складу власним транспортом. Незважаючи на те, що в разі самовивозу строки доставки суттєво скорочуються, застосування цього методу вимагає економічного обґрунтування. При частих перевезеннях вантажів з оптового складу витрати праці й часу зазвичай, перевищують економічно допустимі
межі.
Здійснюючи транспортно-експедиторське обслуговування споживачів, оптові підприємства розробляють маршрути завезення товарів з огляду на перебування покупців у зоні обслуговування, частоту завезення, потреби клієнтів, можливості ефективного використання транспортних засобів, трудових ресурсів.
Для місцевих перевезень найефективнішими є перевезення за кільцевими та зонно-кільцевими маршрутами. Маршрут розробляють таким чином, щоб за один рейс транспортного засобу обслужити кількох споживачів, розміщених на шляху його руху. Оптове підприємство цілком завантажує товарами, призначеними для цих покупців, транспортний засіб, і поступово розвантажує його у покупців. Після розвантаження в кінцевому пункті транспортний засіб повертається на оптове підприємство. Перевагою такого маршруту є можливість вивезення від споживачів зворотнім рейсом порожньої тари.
Якщо підприємство обслуговує значну кількість споживачів, розміщених в окремих зонах району обслуговування, застосовують систему зонно-кільцевих рейсів. Групування споживачів за зонами обслуговування здійснюють з урахуванням розташування їх та обсягів перевезень вантажів.
За неможливості організації таких маршрутів застосовують маятникову або радіальну схему перевезення. Схему маятникових рейсів використовують і тоді, коли підприємство оптової торгівлі відправляє певному споживачеві одночасно таку кількість товару, яка забезпечує найповніше завантаження транспортного засобу. На відміну від маятникової схеми при використанні радіального маршруту одночасно обслуговують двох-трьох
покупців.
Витрати на транспортування вантажів відшкодовуються покупцями. Більшість оптових підприємств не включають вартість транспортування у вартість товару, а визначають її окремо.
Розрахунки вартості транспортно-експедиторських послуг на різних оптових підприємствах виконують по-різному. Величина транспортних витрат може визначатися залежно від встановлених транспортних тарифів, маси вантажу та відстані його перевезення, або встановлюватися у відсотках від загальної вартості товару. Для перевезення вантажів на великі відстані деякі оптовики встановлюють підвищені транспортні тарифи.
У всіх випадках пропонована оптовим підприємством система доставки вантажів має бути вигіднішою для споживачів, ніж послуги комерційних транспортних підприємств.
Під час визначення транспортних тарифів за основу можна взяти державну систему тарифів. За такого порядку розрахунків покупець сплачує транспортні витрати згідно із державними транспортними тарифами незалежно від того, чиїм транспортом (оптового підприємства або комерційної транспортної агенції) доставлено вантаж. Ця система вважається найпридатнішою, проте в практичній діяльності розрахунок вартості транспортних послуг здійснюють по-різному.
Один із методів визначення вартості транспортних послуг полягає у використанні транспортних тарифів комерційних транспортних підприємств. Попри його простоти й привабливість, він є невигідним для споживачів, які розташовуються неподалік від оптового підприємства і змушені платити за відносно коротку відстань перевезень такі самі гроші, що й підприємства, розміщені значно далі.
Метод розрахунку транспортних витрат залежно від відстані перевезення вантажу дає змогу не виконувати обчислень для кожної окремої поставки. Весь район обслуговування розбивають на зони доставки за найбільшою концентрацією споживачів. Щодо кожної зони визначають середню відстань до її центру від оптового складу. Цю відстань беруть за основу під час розрахунку транспортних витрат з доставки вантажів споживачам, розташовуваним у межах цієї зони.
Розрахунок транспортних витрат на один кілометр пробігу транспортного засобу здійснюють шляхом ділення загальної величини транспортних витрат за базовий період на сукупний пробіг всіма транспортними засобами за цей самий період.
Другий метод розрахунку вартості транспортних послуг полягає у визначенні вартості доставки однієї тонни вантажу на один кілометр пробігу транспортного засобу. Розрахунок здійснюють так. Спочатку визначають загальний вантажооборот транспорту певного виду з перевезення вантажів покупцям у тонно-кілометрах. Його обчислюють шляхом підсумовування добутків ваги окремих вантажних відправлень у тоннах на відстань перевезень у кілометрах за певний час. Так, якщо автотранспортом упродовж року покупцю доставлено А — 100 тонн вантажів на відстань 130 км, покупцю Б — 200 тонн на відстань 80 км, а покупцю В — 140 тонн на відстань 150 км, то річний вантажооборот становитиме [(100 × 130) + (200 × 80) + (140 × 150)] = 50 000 тонно-кілометрів. На підставі даних базового періоду визначають загальну суму витрат на організацію й транспортування вантажів покупцям (Вmp).
Величину транспортних витрат на перевезення 1 т/км розраховують діленням загальної суми транспортних витрат (Вmp) на вантажооборот транспорту в тонно-кілометрах.
Метою всіх перелічених методів розрахунку є забезпечен-
ня якісного обслуговування споживачів із найбільшою вигодою
для них.