Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.6. Аналіз структури кредитного портфеля

5.6. Аналіз структури кредитного портфеля

Кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, пов’язаних з різними чинниками кредитного ризику або зі способами захисту від нього.

Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного кількісного та якісного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.

Аналіз кредитного портфеля потребує дослідження його структури в розрізі груп ризику, ступеня забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментації кредитного портфеля.

Особливу увагу, як уже зазначалося, приділяють якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 6.07.2000 р. затверджене Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Комерційні банки зобов’язані створювати резерви для від-
шкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі за наданими депозитами, кредитами іншим банкам, суб’єктами господарювання (овердрафт, ура­ховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданими гарантіями та поручительствами.

Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку.

Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами (кредити під контролем, субстандартні, а також безнадійні, сумнівні кредити).

З метою нарахування резерву й оцінки якості кредитного портфеля комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

оцінка фінансового стану позичальника;

погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

Для оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи використовуються такі показники:

коефіцієнт абсолютної ліквідності;

проміжний коефіцієнт покриття (проміжний коефіцієнт ліквідності);

коефіцієнт загальної ліквідності;

коефіцієнт автономії;

коефіцієнт фінансового важеля;

коефіцієнт маневреності;

коефіцієнт фінансової стійкості;

коефіцієнт забезпеченості запасів та витрат;

обсяг реалізації та прибутку;

показники прибутковості;

склад та динаміка дебіторо-кредиторської заборгованості;

грошові потоки позичальника.

Також мають бути враховані фактори суб’єктивного характеру:

ефективність управління позичальника;

ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;

наявність державних замовлень та державна підтримка позичальника тощо;

погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому;

професіоналізм керівництва.

Оцінювання фінансового стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі таких критеріїв (рис. 5.1).

 

Рис. 5.1. Критерії оцінки фінансового стану
позичальника — комерційного банку

Під час оцінювання фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані:

соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан;

наявність реальної застави;

вік та здоров’я клієнта;

загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити відносяться до таких категорій (рис. 5.2):

Рис. 5.2. Категорії кредитів за ступенем ризику

Виходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею погашення є:

добрим — якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються в установлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

слабким — якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

недостатнім — якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:

Погашення заборгованості, фінансовий стан (клас)

Обслуговування боргу позичальником

добре

слабке

незадовільне

А

стандартна

під контролем

субстандартна

Б

стандартна

субстандартна

субстандартна

В

субстандартна

субстандартна

сумнівна

Г

сумнівна

сумнівна

безнадійна

Д

сумнівна

безнадійна

безнадійна

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів.

Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

Групи кредитів

Рівень резерву (ступінь ризику), %

стандартні

1

під контролем

5

субстандартні

20

сумнівні

50

безнадійні

100

Комерційний банк формує резерв під стандартну заборгованість за кредитами щоквартально.

Під нестандартну заборгованість за кредитами, віднесеними до категорії «під контролем», «субстандартні», «безнадійні», комерційний банк формує резерв у повному обсязі також щоквартально.

За ступенем ризику позики або ступенем надійності клієнта кредити поділяються на п’ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні кредити.

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці. Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями та може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.

Отже, незважаючи на відносне поліпшення галузевої структури кредитного портфеля банку, все ж слід з метою зниження ризику продовжувати політику подальшого збільшення кредитних вкладень у промисловість, будівництво, сільське господарство, споживчі позики і зменшувати кредитування інших, не основних галузей народного господарства, де розташована головна зона кредитного ризику банку. Останньому слід розробити обґрунтовані ліміти кредитування різних галузей народного господарства.

За строком використання позики поділяються на:

строкові;

безстрокові (до запитання).

Строкові — це позики надані на визначений у договорі термін.
У свою чергу вони бувають короткострокові (терміном до одного року), середньострокові (терміном від одного до трьох років), довгострокові (терміном понад три роки). Строк кредиту, а також проценти за користування ним (якщо інше не передбачено умовами кре­дитного договору) визначаються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та процентів за користування ним. Короткострокові кредити можуть надаватися банком у разі тимчасових фінансових труднощів, що виника­ють у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Аналізуючи структуру короткострокових кредитів, потрібно виділяти такі групи кредитів:

до 1 місяця;

від 1 до 3 місяців;

від 3 до 6 місяців;

від 6 місяців до 1 року.

Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. У свою чергу, вони поділяються на:

— кредити зі строком від 1 до 2 років;

— кредити зі строком використання понад 2 роки.

Довгострокові кредити можуть надаватися для формування основних фондів, об’єктом кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше, і видаються строком понад три роки.

Слід відзначити, що у плані рахунків банку є лише рахунки для короткострокових та довгострокових кредитів, а середньострокові відносять до групи довгострокових кредитів.

Кредити до запитання (безстрокові) — це кредити, які видаються на невизначений термін і які на вимогу кредитодавця мають бути погашені у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений самостійно.

За фінансовою дисципліною позичальника виділяють такі групи кредитів:

стандартні;

пролонговані;

прострочені;

безнадійні.

Стандартні — це кредити, за якими проценти та сума основного боргу сплачуються вчасно, без прострочки платежу.

Пролонговані, або відстрочені, кредити — це кредити стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.

Прострочені кредити — це кредити, щодо яких строк погашення, установлений кредитним договором, минув, а позикові кошти не повернені позичальником.

При аналізі кредитного портфеля в розрізі строків використання необхідно особливу увагу звернути на питому вагу прострочених та пролонгованих позик. Розглянемо структуру кредитів, що склалася за строками використання (табл. 5.13).

Таблиця 5.13

АНАЛІЗ СТРУКТУРИ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ
ЗА СТРОКАМИ ВИКОРИСТАННЯ

Термін використання

2001 р.

2002 р.

Відхилення

сума, тис. грн

структура,  %

сума, тис. грн

структура,  %

сума, тис. грн

структура,  %

1. Короткострокові, всього

101 933

75,4

92 000

74,9

– 9933

– 0,5

У тому числі

до 1 місяця


16 764


12,4


7000


5,7


– 9764


– 6,7

від 1 до 3 місяців

52 318

38,7

40 000

32,6

– 12318

– 6,1

від 3 до 6 місяців

25 686

19,0

35 000

28,5

+ 9314

+ 9,5

від 6 до 12 місяців

7165

5,3

10 000

8,1

+ 2835

+ 2,8

2. Довгострокові, всього

18 350

13,6

17 060

13,9

–1290

+0,3

У тому числі:

від 1 до 2 років


18 350


13,6


17 060


13,9


–1290


+0,3

понад 2 роки

3. Безстрокові

4. Пролонговані

5680

4,2

4200

3,4

–1480

–0,8

5. Прострочені

9190

6,8

9480

7,7

+290

+0,9

Разом

13 519

100

122 740

100

–12 450

Наведений приклад свідчить, що за аналізований період структура кредитів за строками використання майже не змінилася. Питома вага короткострокових позик у звітному періоді становила 74,9 %. У попередньому періоді вона дорівнювала 75,4 %. Довгострокові кредити були надані згідно з державною цільовою програмою конверсії на переозброєння виробництва та на споживчі цілі фізичним особам. Причому порушення строків погашення спостерігалося не за довгостроковими кредитами, а за короткостроковими. Частка пролонгованих та прострочених креди­тів майже не змінилась і в аналізованому періоді становила — 11,1 %. Дещо збільшилася питома вага прострочених кредитів (на 0,9 процентного пункту).

У структурі короткострокових кредитів найбільша частка кредитів терміном використання від одного до трьох місяців (32,6 %) та від трьох до шести місяців (28,5 %), така ж тенденція спостерігалась і в попередньому періоді. Але там короткострокових кредитів з терміном використання до 1 місяця видавалося вдвічі більше.

Така структура кредитного портфеля з огляду на строк використання цілком закономірна. Як зазначалося, банк здебільшого видає кредити, спрямовані на торговельно-посередницькі цілі, які не потребують ресурсів на великий термін. Більш обережна політика банку стосовно довгострокових кредитів як найбільш ризикованих цілком виправдана. Хоча в даному разі проблеми повернення кредитів мали місце не з довгостроковими кредитами, а, навпаки, з короткостроковими, що пояснюєть­ся недостатньою роботою банку щодо оцінювання кредитоспроможності позичальників.

Залежно від виду позичальника (за формами власності) кредити можна поділити на такі групи:

кредити юридичним особам державної форми власності;

кредити юридичним особам змішаної форми власності (акціонерні товариства та інші з державною участю);

юридичним особам з недержавною формою власності.

У тому числі:

акціонерним товариствам;

приватним підприємствам;

кооперативним підприємствам;

спільним підприємствам тощо;

фізичним особам;

міжбанківські кредити.

Аналізуючи кредитний портфель з цього погляду, особливу увагу приділяють питомій вазі міжбанківських кредитів у загальному обсязі. При цьому зростання даного коефіцієнта вважається позитивним явищем, оскільки означає зменшення ризику, але, як правило, міжбанківські кредити є менш прибутковими.

Питома вага кредитів іншим позичальникам незначна. Кредити фізичним особам посідають незначне місце в структурі кредитного портфеля і мають тенденцію до зниження.

Одним із заходів контролю за кредитним ризиком є забезпечення кредитів. Забезпечення — це запасний метод отримання невиплаченого боргу (основної суми та процентів) у разі неплатоспроможності позичальника.

Залежно від наявності і характеру забезпечення виділяють:

забезпечені (ломбардні) позики;

незабезпечені (бланкові) позики.

Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним з принципів банківського кредитування.

Формами забезпечення зобов’язань щодо повернення кредиту можуть бути: застава майна позичальника; гарантія або поручи-
тельство; договір страхування кредитів; товарні документи; цінні папери; поліси страхування життя; передання на користь банку контрактів; вимог та рахунків позичальників третій особі; дорогоцінні метали тощо.

Аналізуючи структуру кредитного портфеля в цьому напрямі, особливу увагу треба звернути на питому вагу незабезпечених позик у загальних позиках.

Аналіз можна продовжувати в напрямі більш глибокого ви­вчення структури за видами забезпечення (застава майна позичальника, гарантія або поручительство, договір страхування тощо).

Аналіз структури кредитного портфеля можна продовжувати за іншими класифікаційними ознаками (за методами надання позик, способами їх погашення, за цілями кредитування тощо).

Після вивчення структури кредитних вкладень їх слід проаналізувати з якісної; а саме: з погляду ступеня кредитного ризику, рівня забезпеченості кредитів та ефективності кредитної діяльності в цілому.