5.6. Галицько-Волинське князівство

У ХП-ХІП ст. у Південно-Західній Русі підносяться Галиць­ке та Волинське князівства. Землі, на яких наприкінці XII ст. утворилось об'єднане Галицько-Волинське князівство, про­стягалися в басейнах рік Сян, Західний Буг та у верхів'ях Дністра. На південному заході ця територія мала природну межу - Карпати. Західний кордон Галицько-Волинського кня­зівства не був точно визначеним: тут великі пустоші відок­ремлювали Русь від Польщі. Північною межею Галицько-Во­линського князівства були притока Бугу Володавка і Верхня Прип'ять, а після приєднання Берестейської землі (в другій половині XII ст. ) - річки Норов та Ясельда. На сході Галиць­ко-Волинське князівство межувало з Турово-Пінською землею й Київським князівством. Кордон тут проходив через При­п'ять і Стир, правим берегом Горині, далі верхів'ями Случа та Південного Бугу й повертав на річки Ушиця і Прут.

Галицько-Волинське князівство розташовувалося в лісовій та степово-лісовій смугах. Незаймані ліси зростали не лише в Карпатах і на Поліссі, а й на обпіирах над Дністром, Сяном та Бугом. У долинах цих рік проживало численне сільське населення, яке займалося орним землеробством (сіяло жито, овес, менше ячмінь і пшеницю), тваринництвом, рибальством, бджільництвом, мисливством (шкіра й хутро диких звірів ви­користовувалися для виробництва одягу, бойового споряджен­ня). Особливого значення набуло видобування солі з підкар­патських соляних джерел.

У Галицько-Волинській землі було чимало великих міст -торгово-ремісничих центрів: на Волині — Володимир, Белз, Кременець, Луцьк, Пересопниця, Берестя, Дорогобуш; у Гали­чині — Перемишль, Звенигород, Теребовль. Гончарство, обробка хутра і шкіри, ливарництво, ювелірне виробництво досягли тут

високого рівня. Галицько-Волинська земля вела жваву торгів­лю із західноєвропейськими та придунайськими країнами. В Галичині й на Волині сходилися важливі торговельні шляхи: один торговий "гостинець" з Балтійського моря (з Горуня) пролягав на Холм, Городло, Володимир, інший - на Берестя і Ковель, з Польщі йшов шлях на Любачів, Городок, Галич. Го­ловна торгово-транспортна артерія з'єднувала Володимир-Во-линський із Луцьком, Пересопницею і Києвом, з Галича через Теребовлю, Межібіж, Болокове, Василів пролягав "гостинець" на Київ, із Звенигорода — на Городок, Перемишль, Сенок і через перевал "Ворота" - на Закарпаття і в Угорщину.

Господарські центри, що до них прилягали навколишні "го­родки" і села, стали основою численних "волостей"- уділів, на які розпадалися Волинь та Галицька земля. Так, на Волині існувала Володимирська, Луцька, Дорогобузько-Пересопниць-ка, Болохівська, Берестейська, Холмська, Червенська, Белзька землі, в Галичині - Перемишльська, Звенигородська, Теребов-лянська й Галицька.

В розглядуваний час посилилась неоднорідність соціально­го складу міст. В них проживали представники усіх верств феодального суспільства. Міське управління, суд, керівництво міським ополченням зосереджувалися в руках міської фео­дальної знаті, яка нещадно експлуатувала ремісників, а також дрібних торговців, часто виділяючи з своїх боярських садиб в їхнє користування подвір'я та земельні ділянки і збираючи за це феодальну ренту.

Наступну за феодалами сходинку в становій драбині горо­дян займала торгово-реміснича верхівка міст.

Основна маса міського населення була представлена "чор­ними", "меньшими" людьми. Ними були дрібні торговці і ре­місники, чисельні підмайстри, "убогі" люди, які не мали визначених занять. В склад міського населення входила й челядь — обслуга боярських дворів.

Форми експлуатації нижчих верств міського населення ста­вали все більш різноманітішиними. Вводилися нові податки, встановлювалися нові багаточисельні повинності, посилювало­ся гноблення з боку лихварів.

Посилення в ХП-ХІП ст. наступу феодалів на права селян та міських низів вело до подальшого зубожіння трудящих мас та поглиблення їх залежності від представників пануючого класу. Літописи згадують про "грабежі нечестивих бояр". В силу цьо­го загострювалися антагоністичні протиріччя. Трудящий люд

піднімав повстання. Так, у 1144 р. міщани Галича виступили проти князя Володимирка; в 1230 р. галичани повстали проти боярина Судислава; з 1236 по 1255 р. тривав народний рух "бо-лохівців" - жителів землі у верхів'ях Случі, Південного Бугу й Тетерева. Смерди рятувалися від боярської сваволі втечею на Пониззя; їх звали "берладниками", "вигінцями", "бродниками".

У Галицько-Волинській землі, як і в інших великих кня­зівствах Русі того часу, отримала розповсюдження двірсько-вотчинна система управління. Особи, які займали посади двірсько-вотчинних слуг у князівському домені, в той же час здійснювали різні функції управління в межах свого князів­ства. З числа осіб, які займали певне місце в центральному апараті управління Галицько-Волинської землі, літопис зберіг відомості про двірського (дворецького), печатника (канцлера), стольника та інші двірські чини.

Галичина і Волинь поділялися на ряд князівств - земель, а останні - на волості, центрами яких були міста — городи.

У містах Галицько-Волинської землі заправляла боярсь­ко-патриціанська верхівка. З першої половини XIVст. по­ширюється Магдебургське право, що забезпечувало містам самоврядування.

Найбільші надходження до державної скарбниці йшли за рахунок данини з жителів міст і волостей. Збиралися також побір, татарщина, ловче. На торговельних шляхах існували митниці, де з купців збирали мито. Великі прибутки мали князі від коломийської солі.

В грошовому обігу перебували, як і скрізь на Русі, "гривні кун" - зливки срібла певної ваги і форми. Свою монету га­лицько-волинські князі не карбували, на внутрішньому ринку оберталися монети сусідніх держав (гроші, денарії та ін.).

Основними формами військових сил були вот та дружини. Вот - це загальне народне ополчення. Дружина складалася з бояр та їхніх загонів. На утримання княжого війська йшли, зокрема, прибутки з прикарпатських солеварень.

Протягом другої половини XIII - першої третини XIV ст. Галицько-Волинська держава досягла високого рівня економіч­ної, політичної та військової могутності.

Період феодальної роздробленості був закономірним ета­пом розвитку Давньої Русі XII - XIV ст. Проте на другому етапі цього періоду - в другій половиш XIII - XIV ст. - на основі дальшого розвитку продуктивних сил суспільства і ди­ференціації великої феодальної власності розвиваються сили

централізації, носіями яких були середні й дрібні феодали та городяни. Це призводило до утворення єдиних держав. В першій половині XIII ст. у Південно-Західній Русі підносить­ся Галицько-Волинське князівство.

Завоюванням руських земель Золотою Ордою закінчився великий період вітчизняної історії, період поступального роз­витку Давньої Русі.

Загалом, протягом другої половини XIII ст. - першої тре­тини XIV ст. Галицько-Волинське князівство досягло значно­го рівня розвитку, його залежність від Орди була слабшою, ніж князівств Північно-Східної Русі.

Питання для повторення

1. В чому полягали причини феодальної роздробленості Київсь­кої Русі?

2. Охарактеризуйте соціальну структуру суспільства Київської Русі в XII - XIII ст.

3. Визначте основні аспекти економічного розвитку Київської Русі в період феодальної роздробленості.

4. В чому полягає сутність Золотоординського іга на Південно-Західній Русі? Які його наслідки?

5. Охарактеризуйте зміни, що відбулися в руських землях в пе­ріод поглиблення феодальної роздробленості.

6. Галицько-Волинське князівство: його місце і значення в історії українських земель.