5.6. Показники діяльності підприємств оптової торгівлі та ме-тоди визначення їх

5.6. Показники діяльності підприємств оптової торгівлі та методи визначення їх

Діяльність підприємств оптової торгівлі оцінюють за системою показників, які можна розподілити на дві великі групи: статистичні та фінансові.

Статистичні використовують для формування загальних показ­ників оптової торгівлі макроекономічного рівня. На їх підставі оцінюють розвиток оптової торгівлі загалом і за найважливішими групами товарів, частку оптової торгівлі у валовому внутрішньому продукті тощо.

Фінансові показники дають можливість оцінити ефективність діяльності оптового підприємства, проаналізувати джерела вит­рат і формування прибутку, визначити резерви підвищення рентабельності всіх видів діяльності оптового підприємства й поліпшення якості обслуговування споживачів.

До статистичних показників належать: загальний товарооборот у тис. грн, зокрема: оптовий товарооборот; роздрібний товарооборот; оборот від посередницької діяльності; оборот від інших видів діяльності.

Загальний оборот включає загальну вартість відвантаженого товару (виконаних робіт, послуг) без ПДВ та акцизу незалежно від надходження платежів на рахунок підприємства та зобов’язань зі сплати податків за всіма видами діяльності підприємства (включно з власним споживанням та внесеними у рахунок витратами на пакування й перевезення товару) в цінах фактичної реалізації. Не включають до обороту виручку підприємства від нетипових видів діяльності (продаж власного устаткування) та від нетипових фінансових операцій (прибуток на акції, дивіденди). Повернуті покупцем товари, якщо таке траплялося, мають вирахуватися з обороту.

На підприємствах оптової торгівлі України в останні роки склалася така структура загального обороту:

оптовий товарооборот 92,2 %;

роздрібний товарооборот 3,4 %;

оборот від посередницької діяльності 0,3 %;

оборот від інших видів діяльності 4,1 %.

Варто зауважити, що роздрібний товарооборот має місце на підприємствах оптової торгівлі споживчими товарами. З метою збільшення обсягів виручки вони здійснюють продаж товарів особистого споживання безпосередньо населенню як за готівку, так і підставі інших платіжних засобів через спеціально організовану торгівельну мережу (магазини, кіоски, ятки тощо).

Основним видом обороту підприємств оптової торгівлі є оптовий. Сутність оптового товарообороту розглянуто в попередній темі. Утім, наголосимо, що оптовий товарооборот, як найважливіший об’ємний показник діяльності оптового підприємства підлягає плануванню, а в звітності відображають розподіл його за товарами й товарними групами.

Планування оптового товарообороту на наступний за звітним період здійснюють на підставі даних стосовно прогнозованого обсягу закупівлі товарів для реалізації споживачам у вартісному обчисленні (Тз) очікуваних залишків товарів, призначених для реалізації, на складах оптового підприємства на початок прогнозованого періоду (Зп) та норм товарних запасів на кінець прогнозованого періоду (Зк) за формулою:

            .       (5.12)

Своєю чергою, нормативний запас на кінець прогнозованого періоду (Зк) обчислюють як добуток одноденного обсягу реалізації (Од) на встановлений норматив товарних запасів на кінець прогнозованого періоду в днях (Зн):

            .       (5.13)

Величину одноденної реалізації визначають за формулою:

            , (5.14)

де 365 — тривалість прогнозованого періоду в днях (рік).

Ці розрахунки необхідні для формування інших взаємопов’я­заних показників: витрат обігу, прибутку тощо.

У сучасній статистичній звітності відображують розподіл оптового товарообороту щодо продукції виробничо-технічного приз­начення та споживчих товарів.

Перелік товарних груп продукції виробничо-технічного приз­начення містить 62 товарні позиції.

Споживчі товари розподілено на дві великі групи — продовольчі товари, які охоплюють 32 товарні позиції, та непродовольчі товари — 25 позицій.

Щодо кожної товарної позиції із загального обсягу продажу у вартісному обчисленні виокремлюють продажі іншим підприємст­вам оптової торгівлі та обсяг продажу товарів вітчизняного вироб­ництва. На підставі цих даних визначають коефіцієнт ланковості й показники структури оптового товарообороту.

Важливим статистичним показником є обсяг товарних запасів у вартісному обчисленні на кінець звітного періоду. На опто­вих підприємствах України вони становлять близько п’яти від­сотків від оптового товарообороту. Дані про залишки товарів щодо кожної товарної позиції уможливлюють обчислення запасомісткості оптового товарообороту, а також проведення планових розрахунків.

Для макроекономічного аналізу стану оптової торгівлі використовують такі показники статистичної звітності, як середньооблікова чисельність працівників та інформація про складське господарство.

До фінансових показників діяльності оптового підприємства належать:

доходи за видами діяльності;

витрати за видами діяльності;

прибуток (збиток) від звичайної та надзвичайної діяльності;

чистий прибуток (збиток) оптового підприємства.

На підставі фінансових показників в абсолютному обчисленні розраховують низку відносних показників.

Це передусім коефіцієнт прибутковості.

Розглянемо сутність й методику визначення окремих фінансових показників. Об’ємним фінансовим показником основної операційної діяльності є валовий обсяг продаж (виручка від реалізації товарів) (Др).

Валовий обсяг продаж (Др) визначають як загальну суму виручки від реалізації товарів у цінах продажу.

Чистий дохід (виручка) від реалізації товарів (Дч) визначають як різницю між валовим обсягом продаж (Др) та сумами вирахувань з доходу: суми податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають відрахуванню до бюджету, вартість повернених покупцем товарів та інших вирахувань (Вп)

            .   (5.15)

Валовий прибуток від реалізації (Пр) формується як різниця між чистим доходом від реалізації (Дч) та собівартістю реалізованої продукції (товарів) (Ср):

            Пр = Дч – Ср.            (5.16)

Первинна вартість, або собівартість товарів, призначених для реалізації, визначається на підставі цін закупівлі товарів, так званої первинної вартості товару без податку на додану вартість.

Склад витрат, які включають у первинну вартість без ПДВ, предс­тавлено на рис. 5.6. Наприклад, підприємство оптової торгівлі закупило 40 одиниць товару, за які сплатило товаровиробникові 8200 грн та 164 грн ПДВ. Послуги посередника обійшлися у 80 грн, транспортні витрати — 420 грн, витрати на відрядження агента — 100 грн.

Загальна первинна вартість становить: 8200 + 80 + 420 + 100 = = 8800 грн, а одиниці товару — 220 грн.

Рис. 5.6. Схема формування первинної
вартості товарів (ціна закупівлі)

До первинної вартості не включають:

наднормативні втрати і недостачі товарів;

відсотки за користування позиками;

витрати на збут;

загальногосподарські та інші аналогічні витрати, безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою товарів.

Згідно із чинним законодавством, ці витрати включають до відповідних статей витрат обігу.

Закупівельна ціна (первинна вартість товару) становить підгрунтя визначення ціни продажу. Оскільки до собівартості товару не входить сума податку на додану вартість, нарахована (сплачена) у зв’язку з придбанням товарів, а продажна вартість включає ПДВ, торгівельна націнка складається з націнки на первинну вартість товару і суми ПДВ. Схему формування торговельної націнки наведено на рис. 5.7.

Рис. 5.7. Склад продажної ціни товару

Після визначення валового прибутку (збитку) від реалізації як основної операційної діяльності, обчислюють дохід від іншої операційної діяльності. Інші операційні доходи включають суму надходжень від оренди складських приміщень та інших активів, надання транспортних, виробничо-технологічних та інших послуг, отримання і сплати пені, штрафів, неустойок та інших санкцій тощо (Діо).

Суму інших операційних доходів (Діо) враховують при визначенні фінансових результатів від операційної діяльності: прибуток (Поп), збиток (Зоп).

Прибуток від операційної діяльності визначають як різницю між сумою валового прибутку від реалізації (Пр) та інших операційних доходів (Діо) і загальною сумою витрат операційної діяльності оптового підприємства (Во) за формулою:

            Поп = (Пр + Діо) – Во.         (5.17)

Витрати операційної діяльності становлять частину поточних витрат підприємства оптової торгівлі.

Поточні витрати підприємств оптової торгівлі — це грошове відбиття витрат живої та вречевленої праці на здійснення поточної господарсько-торговельної діяльності підприємства, що за натурально-речовим складом становлять спожиту частину матеріальних, нематеріальних трудових і фінансових ресурсів.

До складу поточних витрат підприємства оптової торгівлі належать витрати обігу — представлені в грошовій формі підприємства на здійснення процесу реалізації товарів, які становлять собівартість послуг із доведення товарів від виробника до покупця та пов’язаних зі зміною форм вартості.

Відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснювалися. При цьому витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображають у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Витратами не визнаються:

платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

погашення отриманих позик;

попередня оплата товарів (робіт, послуг);

інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, які не призводять до зменшення власного капіталу підприємства;

витрати, які відображаються шляхом зменшення власного капіталу згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (надані знижки, повернення товарів тощо).

Поточні витрати підприємств оптової торгівлі за видами діяльності класифікують за такими групами: витрати операційної діяльності; витрати фінансової діяльності; витрати інвестиційної діяльності; інші витрати звичайної діяльності; надзвичайні витрати.

До складу витрат обігу включають операційні витрати, транспортно-заготівельні витрати, що припадають на реалізовані товари, та відсотки за кредит, що належать до витрат фінансової діяльності.

Витрати операційної діяльності поділяють на:

витрати, які включають до собівартості реалізованих товарів (продукції, послуг);

адміністративні витрати;

витрати на збут;

інші операційні витрати.

Собівартість реалізованих товарів складається з таких фактич­них витрат:

суми, що сплачуються постачальникові згідно із договором (продавцеві);

суми, що сплачується за інформаційні, посередницькі та інші аналогічні послуги у зв’язку з пошуком і придбанням товарів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням товарів, які не відшкодовуються підприємству;

витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування товарів до місця їх зберігання, включно із вит­ратами зі страхування ризиків транспортування;

інші витрати, що безпосередньо пов’язані із придбанням товарів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні до реалізації.

Ці витрати формують первинну ціну товару.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості товарів, поділяють на адміністративні вит­рати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування й управління підприємством, наприклад:

витрати на службові відрядження, зарплати управлінському персоналу і нарахування на неї;

витрати на утримання офісу (ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідвід, охорона);

виплата винагород за аудиторські послуги;

оплата послуг зв’язку (телефон, пошта тощо);

амортизація нематеріальних активів;

податки, збори та інші передбачені законодавством обов’яз­кові платежі (інноваційний фонд, комунальний податок);

плата за розрахунково-касове обслуговування та інші пос­луги банків;

інші.

Витрати на збут — це витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), наприклад:

оплата праці й комісійні винагороди продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, які забезпечують збут;

витрати на рекламу і дослідження ринку (маркетинг);

витрати на передпродажну підготовку товарів;

відрядні виплати працівникам, зайнятим збутом;

витрати на утримання складу магазину (ремонт, опалення, освітлення, охорона);

витрати на транспортування, перевалку товарів та страхування їх, оплата транспортно-експедиційних та інших послуг, пов’язаних з транспортуванням товарів відповідно до умов договору (базису) поставки;

інші.

До складу інших операційних витрат включають:

собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахування іноземної валюти у гривні за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти;

суми безнадійної дебіторської заборгованості й відрахуван­ня до резерву сумнівних боргів;

втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, пов’яза­ними з операційною діяльністю підприємства);

втрати від знецінення запасів;

недостачі й втрати від псування цінностей;

визнані штрафи, пеня, неустойка;

витрати на виплату матеріальної допомоги;

інші.

Загальна сума адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат становить витрати операційної діяльності підприємств оптової торгівлі (Во).

Крім операційної діяльності деякі підприємства оптової торгів­лі здійснюють інвестиційну й фінансову діяльність. Доходи від цих видів діяльності (Ді, Дф) та відповідні витрати Ві, Вф враховують при визначенні фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування прибутку чи збитку (Пзв, Ззв):

            .           (5.18)

Після вирахування з прибутку від звичайної діяльності до оподаткування суми податку на цей прибуток (Впз), визначеної за встановленою ставкою оподаткування, отримують кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності (Пк):

            Пк = Пзв – Впз.         (5.19)

Чистий прибуток П оптового підприємства визначають після врахування доходів (Дн), витрат (Вн) та податку на прибуток від надзвичайної діяльності (Впн), якщо вони мали місце, за формулою:

            .         (5.20)

Коефіцієнт прибутковості (Кп) обчислюють як відношення чистого прибутку до чистого доходу (виручки) від реалізації товарів за формулою:

            ,         (5.21)

де П — чистий прибуток підприємства оптової торгівлі, тис. грн;

Дч — чистий дохід (виручка) від реалізації товарів.

Коефіцієнт прибутковості використовують як узагальнювальний показник ефективності діяльності оптового підприємства. Іноді з цією метою розраховують показник рентабельності операційної діяльності як відношення прибутку від операційної діяльності до суми відповідних витрат оптового підприємства:

            , (5.22)

де Кр — коефіцієнт рентабельності, %;

Поп — прибуток від операційної діяльності, тис. грн;

Во — сума витрат операційної діяльності за звітний період, тис. грн.

За умов ринкової економіки найзагальнішим показником, який ха­рактеризує результат діяльності підприємства оптової торгівлі, вважається коефіцієнт прибутковості інвестованого капіталу. Він обчислюється діленням чистого прибутку на величину власного капіталу.

Власний капітал — це внутрішні джерела коштів підприємства оптової торгівлі (прибуток, внески засновників). Його розраховують на підставі даних балансу підприємства оптової торгівлі, в яких відоб­ражено активи й пасиви оптового підприємства на визначений термін.

Активи — це економічні ресурси, які контролюються даним оптовим підприємством. До них належать касова готівка, товарні запаси, дебіторська заборгованість.

Зобов’язання — зовнішні джерела коштів підприємства (аванси покупців, кредиторська заборгованість, векселя до сплати), тобто всі борги, які підприємство зобов’язане сплатити у певний період. Короткотермінові зобов’язання мають погашатися впродовж року, тоді як термін ліквідації довготермінових зобов’язань — більше року.

Власний капітал можна обчислити як різницю між загальною сумою активів та обсягом зобов’язань оптового підприємства.

Ці показники використовують для розрахунку так званої «стра­тегічної моделі прибутку» (СМП, рис. 5.8), яка дає змогу виявити й оцінити проблеми, так чи так пов’язані з ефективністю діяльності оптового підприємства. Метою СМП є розрахунок показника норми прибутку на власний капітал оптового підприємства (Нп). Він виз­начається шляхом послідовного множення коефіцієнта прибутковості (Кп) на коефіцієнт оборотності активів (Коб), а потім — на коефіцієнт, який характеризує співвідношення між власними та позичковими коштами оптового підприємства (Кс).

Рис. 5.8. Стратегічна модель прибутку підприємства

Співвідношення між чистим прибутком після сплати податків і чистим доходом від реалізації товарів (оптовим товарооборотом) свідчить про здатність оптового підприємства відшкодовувати витрати на продажу товарів та надання послуг, витрати на забезпечення функціонування підприємства та вартість позичкових ресурсів за рахунок доходів, отриманих упродовж певного періоду. Втім, коефіцієнт прибутковості не дає змоги оцінити ефективність використання наявних активів. Величина чистого прибутку може бути цілком достатньою з огляду на обсяг виручки, але обсяг виручки може виявитись абсолютно недостатнім стосовно торговельної потужності — величини капіталу, інвестованого в активи оптового підприємства, які використовують для здійснення оптової торгівлі. Відношення чистого обсягу продаж (оптового товарообороту) до загаль­ної суми активів є показником ефективності використання їх керівництвом підприємства і може, зокрема, засвідчувати тенденцію до перенакопичення активів, особливо товарних запасів і дебіторської заборгованості. Іноді цей показник називають коефіцієнтом оборотності товарних запасів, бо він активно використовується під час визначення обсягу активів, необхідних для забезпечення відповідного рівня продажу, або, навпаки, обсягів продажу у вартісному обчисленні, отриманих на кожну інвестовану гривню.

На відміну від схарактеризованих показників, коефіцієнт доходу на активи, або доходність показує, що доходність підприємства оптової торгівлі зростає, якщо підвищується оборотність активів чи збільшується коефіцієнт прибутковості, або це відбувається одночасно. Взаємозв’язок цих показників демонструє модель. Доходність оптової торгівлі можна збільшити, якщо зростають доходи від продажу за рахунок вищих цін (і, ймовірно, зменшення обсягів продажу) або більших обсягів продажу (ймовірно, за нижчими цінами). Ці заходи можуть підвищити коефіцієнт прибутковості й оборотності товарних запасів. Витрати можна скорочувати до межі, поки скорочення не почне впливати на якість обслуговування споживачів, натомість коефіцієнт прибутковості можна підвищувати за рахунок поліпшення управління. Обсяг задіяного капіталу можна змен­шити, шляхом підвищення оборотності товарних запасів, а також завдяки ефективнішому використанню основних засобів.

Відношення загальної суми активів до власного капіталу показує рівень залежності оптового підприємства від запозичених коштів, які використовують для досягнення коротко- та довгострокових цілей. Чим менше відношення між позичковими і власними коштами підприємства, тим вищою є платоспроможність його. Разом із тим власний капітал зазвичай обходиться дорожче, ніж залучений. Тому потрібно використовувати залучений капітал, якщо можна скористатися позичковими засобами за відносно низькими відсотками для отримання вищої норми прибутку.

Узагальнювальним показником, який характеризує взаємодію коефіцієнтів прибутковості, оборотності товарних запасів і використання позичкових коштів є відношення чистого прибутку до власного капіталу оптового підприємства, тобто норми прибутку на капітал. Мала величина цього показника свідчить про низьку ефек­тивність діяльності підприємства. Високий рівень відношення чистого прибутку до власного капіталу оптовика може бути наслідком ефективного управління, сприятливих загальних економічних умов і вдалого використання фінансових стратегій. Завдяки аналізу взаємодії цих елементів моделі підприємство оптової торгівлі може визначити найефективніший шлях підвищення прибутку.

Так, підприємство із низькою нормою прибутку на власний ка­пітал може поліпшити свої економічні показники, підвищуючи оборотність активів, збільшуючи коефіцієнт прибутковості й активніше використовуючи позичкові кошти для отримання прибутку за умови, що майбутні грошові надходження будуть достатніми для відшкодування витрат, пов’язаних із додатковим запозиченням коштів.

Оптові підприємства, які в своїй діяльності визначають взаємозв’язок між планами стосовно капіталу, прибутку й фінансових засобів, досягають найкращих кінцевих фінансових результатів.