6. 1. Структура міжнародних інвестицій

6.1. Структура міжнародних інвестицій

Одним із процесів, що сприяє глобалізації економічної діяльності, є процес інтернаціоналізації капіталу, котрий нерозривно пов’язаний з інтернаціоналізацією виробничої діяльності та розвитком інформаційних технологій. Перелив фінансових ресурсів із однієї країни в іншу відбувається здебільшого у формі інвестицій, позик і кредитів.

Переміщення капіталу впливає на економіку як країни, що його вивозить, так і країни, що його приймає. З одного боку, експорт капіталу є прибутковою справою, адже до країни-експорте­ра надходить частина світової доданої вартості. Однак якщо вивіз капіталу з країни значно перевищує його приплив, то може виникнути дефіцит інвестиційних ресурсів.

До позитивних наслідків ввезення іноземного капіталу в ту чи іншу країну можна віднести створення нових виробничих потужностей і все, що з цим пов’язано, — збільшення обсягів виробництва, створення додаткових робочих місць, застосування новітніх технологій. Але, з іншого боку, імпорт капіталу є каналом відпливу з країни створеної в ній частини доданої вартості.

В умовах вступу світової економіки у стадію глобалізації виробництва переміщення інвестиційних ресурсів відбувається відповідно до принципу господарської доцільності. Вони концентруються у регіонах, де можна досягти найбільшої ефективності. Приплив іноземних інвестицій стає одним із ключових критеріїв статусу країни, успішності її включення у світове господарство.

Глобалізація світового господарства та прискорення темпів науково-технічного розвитку обумовлюють істотні зміни на ринку міжнародних інвестицій, пов’язані передусім зі зрушеннями у його структурі.

Однією з характерних тенденцій, що визначає розвиток ринку міжнародних інвестицій у сучасних умовах, є проведення національними урядами та міжнародними організаціями політики лібералізації міжнародного інвестиційного простору, розроблення універсальних норм інвестиційного співробітництва.

Взагалі інвестиції — це вкладення наявних на сьогодні ресурсів з метою їх збільшення або збереження у майбутньому.

В основі міжнародного руху капіталу лежить його міжнародний поділ, обумовлений різним ступенем забезпеченості країн матеріальними засобами, грошовими та фінансовими ресурсами, різними історичними традиціями, досвідом виробництва, рівнем розвитку товарного виробництва та ринкових механізмів.

У широкому значенні міжнародні інвестиції — це інвестиції, реалізація яких передбачає взаємодію учасників, що належать до різних держав світу.

Міжнародний рух капіталу класифікують за ознаками:

джерела походження капіталу;

характеру використання капіталу;

строку вкладення капіталу;

цільової орієнтації капіталу.

Згідно з цими ознаками міжнародні інвестиції набувають різних форм існування (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Класифікація форм міжнародного руху капіталу

Міжнародна статистика, зокрема статистика Міжнародного валютного фонду, виділяє три групи інвестицій, що включаються у баланс руху капіталів:

прямі інвестиції;

портфельні інвестиції;

інші інвестиції.

Прямі інвестиції — це вкладення капіталу з метою набуття довгострокового економічного інтересу та отримання підприємницького прибутку (доходу), що забезпечує контроль інвестора над об’єктом інвестування.

Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу та за відсутності права реального контролю над об’єктом інвестування.

Згідно з рекомендаціями ОЕСР[1] та МВФ, підприємство прямого іноземного інвестування визначається як компанія, в котрій іноземний інвестор володіє 10 % і більше акцій із правом голосу або капіталу. При цьому прямий інвестор має реальний контроль над об’єктом інвестування.

Придбаний пакет акцій зарубіжного підприємства (навіть менше 10 %), що дає право інвестору брати участь в управлінні, входить до категорії прямих інвестицій. Придбаний пакет акцій (навіть понад 10 %), що не дає інвестору можливості впливати на управління, належить до категорії портфельних інвестицій.

До складу інших інвестицій входять торговельні кредити, банківські позики, лізинг, придбання валюти та розміщення грошових коштів на депозитах.

У 70-ті роки ХХ ст. домінуючою формою міжнародного інвестування були прямі інвестиції, а вже наприкінці століття спостерігається випереджувальний розвиток портфельного інвестування. За 1970—1990 рр. обсяг прямих інвестицій із сімки провідних промислово розвинених країн зріс у 43 рази, портфельних — у 149 разів (табл. 6.1). З 80-х років вивіз капіталу у формі портфельних інвестицій за своїми обсягами почав перевищувати прямі інвестиції.

Таблиця 6.1

ПРЯМІ ТА ПОРТФЕЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ ІЗ СЕМИ ПРОВІДНИХ
РОЗВИНЕНИХ КРАЇН СВІТУ (брутто, за рік у млрд дол.)

Джерело: Рубцов Б. Б. Мировые рынки ценных бумаг. — М.: Экзамен, 2002. — С. 213.

Міжнародні прямі інвестиції — це вкладення капіталу резидентом однієї країни у підприємство-резидент іншої країни з метою набуття довгострокового економічного інтересу та отримання підприємницького прибутку (доходу) в країні інвестування, що забезпечує контроль інвестора над об’єктом інвестування.

Основними причинами збільшення обсягів прямого іноземного інвестування у 1980—1990-ті роки стали:

дерегулювання фінансових систем;

реформа режиму іноземного інвестування;

реформа режиму торгівлі;

демонополізація;

приватизація.

Проте значне зростання прямих іноземних інвестицій було досить нерівномірним. Якщо у 1980-ті роки темпи зростання прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) значно випереджали темпи зростання зовнішньої торгівлі, то у 1990—1996 рр. реальні темпи зростання цих показників становили лише 1 %. У 1997—2000 рр. значний приріст прямих інвестицій забезпечили операції, що пов’язані зі злиттям та поглинанням.

Понад 90 % експорту та близько 80 % імпорту прямих інвестицій у світі в 1990-ті роки припадає на країни ОЕСР. Із них частка США та Великобританії як за експортом, так і за імпортом становить приблизно половину всіх прямих інвестицій групи ОЕСР.

Частка країн, що розвиваються, дорівнює приблизно 30 % усіх ПЗІ. З них приблизно 1/3 всього припливу надходить у Китай, а на три країни (Китай, Сінгапур, Малайзія) припадає половина всіх ПЗІ поза групою ОЕСР.

Частка країн, що розвиваються, як джерела ПЗІ є незначною (14 %), проте свідчить про певну тенденцію: у минулому країни, що розвиваються, були виключно реципієнтами ПЗІ.

На США та Китай за 1990—2000 рр. припадало 32 % всіх прямих іноземних капіталовкладень.

Основна тенденція розвитку ринку міжнародних прямих інвестицій — поступове підвищення частки розвинених країн та зниження частки країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.

Рис. 6.2. Структура імпорту інвестицій

У сфері імпорту інвестицій на розвинені країни припадає близько 73 %, а у сфері експорту інвестицій — понад 90 % (рис. 6.2, 6.3).

Рис. 6.3. Структура експорту інвестицій

Збільшення обсягів прямих міжнародних інвестицій в останні десятиліття здійснюється переважно за рахунок взаємного обміну розвинених країн. Глобальна тріада — США, Європейський Союз та Японія — концентрує левову частку загального обсягу ввезення та вивезення інвестицій. Водночас порівняно з кінцем 1970-х років частка США як донора та реципієнта значно скоротилася на користь ЄС. Висунення Євросоюзу на роль провідного світового інвестиційного центру істотно підвищило його статус на міжнародному ринку інвестицій.

Країни ЄС стали найбільшим нетто-інвестором на міжнародному ринку інвестицій. Близько 80 % усього нетто-експорту іноземних вкладень припадає на п’ять європейських держав: Великобританію, Німеччину, Францію, Нідерланди та Швейцарію. А в 1999 р. Великобританія змогла випередити США (вперше з 1913 р.) та вийти на перше місце у світі з експорту інвестицій.

Відбулося посилення позицій країн ЄС й у сфері імпорту прямих інвестицій. Проте завдяки наявності сприятливого законодавства, умов для широкого розвитку венчурного інвестування,
а також високого рівня культури підприємництва лідером з імпорту інвестицій залишається США. Друге місце серед лідерів за обсягами інвестиційних надходжень у 2000 р. посіла Німеччина, третє — Великобританія, а четверте — Бельгія. Це пов’язано, насамперед, з високими темпами зростання припливу прямих міжнародних інвестицій у європейські країни.

При цьому обсяг залучених у Німеччину іноземних інвестицій за 1995—2000 рр. збільшився майже в 4 рази. На думку аналітиків міжнародного інвестиційного ринку, Німеччина може в найближчі часи наздогнати США за рівнем інвестиційної привабливості.

Найвищими показниками вартості прямих іноземних інвестицій на душу населення характеризуються три європейські країни:

Бельгія — 18,5 тис. дол.;

Швейцарія — 15,2 тис. дол.;

Нідерланди — 14,2 тис. дол.

У США ж вартість прямих іноземних інвестицій на душу населення становить 12 тис. дол.

У країнах, що розвиваються, трансграничне інвестування здійснюється здебільшого в межах інтеграційних об’єднань. Масштаби руху інвестицій із країн, що розвиваються, у країни з розвиненою економікою є незначними. Проте до останніх тенденцій у цій галузі можна віднести виникнення нових видів інвестиційних операцій країн, що розвиваються, на розвинених ринках. Так, індійські компанії створили ряд інвестиційних фондів, котрі розміщують на американському ринку свої депозитарні розписки та вкладають закумульовані грошові кошти у придбання акцій американських фірм, особливо в галузі нових технологій.

Країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою на міжнародному ринку інвестицій в цілому виступають нетто-інвесторами. Поступаючись індустріально розвиненим державам за рівнем економічного розвитку, ці країни намагаються залучити іноземні інвестиції шляхом утворення для іноземних інвесторів пільгового режиму господарювання.

Основна частина прямих інвестицій у другій половині 1990-х років припадає на операції, що пов’язані зі злиттям та поглинанням. Збільшення масштабів міжкраїнних злиттів та поглинань національних фірм стало можливим завдяки:

глобалізації інформаційного та господарського обміну;

лібералізації трансграничного руху капіталів;

діяльності потужних фінансових посередників.

Обсяг угод, пов’язаних зі злиттям та поглинанням, у 1990 р. становив 159 млрд дол. У 1997 р. міжкраїнні угоди злиття та поглинання досягли позначки 341 млрд дол. У 1998—1999 рр. відбув­ся справжній вибух міжкраїнних злиттів та поглинань (1998 р. — 541 млрд дол.; 1999 р. — 798 млрд дол.), причому на зону ЄС припало понад 70 % цих операцій.

Злиття та поглинання (у тому числі поглинання іноземними інвесторами державних підприємств, що приватизуються) стали домінуючим видом інвестиційних операцій.

Інвестиції з придбання американських компаній збільшилися на 450 %: з 54 млрд дол. у 1990 р. до 293 млрд дол. у 1999 р. Інвестиції США з придбання іноземних фірм за той самий період збільшилися на 600 %: з 22 до 154 млрд дол.

Було зафіксовано значне збільшення інвестицій, пов’язаних зі злиттям та поглинанням, і в країнах Західної Європи. Так, подібного роду інвестиції в Західну Європу за період з 1990 до 1999 р. збільшилися із 64 до 359 млрд дол., а з країн цього самого регіону — з 97 млрд до 582 млрд дол.

Приплив інвестицій, пов’язаних із придбанням місцевих фірм у Латинській Америці, зріс із 8 до 39 млрд дол., в азіатсько-тихоокеанському регіоні — з 16 до 56 млрд дол., а в Центральній та Східній Європі — з 6 до 13 млрд дол. (у 1999 р. 6 із 13 млрд дол. припадало на Польщу).

У 1998—2000 рр. було виконано 10 найбільших угод останнього десятиліття. До них, зокрема, відносять:

Vodafone — Airtouch (69,3 млрд дол.);

BP — Amoco (61 млрд дол.);

BP Amoco — Atlantic Richfield (25 млрд дол.);

Unilever — Bestfoods (20 млрд дол.);

Credit Suisse Group — Donaldson, Lufkin & Jenrette (12,4 млрд дол.);

Vivendi — Seagram (24 млрд дол.);

Vodafone — Mannesman (172 млрд дол.).

Провідними галузями за 1990—1999 рр. стали зв’язок (304 млрд дол.), газо- та нафтовидобування (254 млрд дол.), хімічна промисловість (263 млрд дол.) та фінансово-банківський сектор (226 млрд дол.).

В останньому десятилітті минулого сторіччя саме злиття та поглинання, а не інвестиції у створення нових підприємств, стали основою зростання інтернаціонального виробництва. Ринок злиття та поглинання здебільшого охоплює розвинені країни й у значно меншій кількості — країни, що розвиваються, й постсоціалістичні країни з переважним інвестуванням у створення нових підприємств.

У постсоціалістичних країнах створення сприятливого інвестиційного клімату здебільшого було пов’язане з функціонуванням вільних економічних зон із системою пільг для іноземних інвесторів. Так, у Китаї протягом двох десятиліть підприємствам з іноземними інвестиціями надавався сприятливіший режим господарювання, ніж внутрішнім інвесторам, а численні вільні економічні зони вирізнялись широкою відкритістю для національного та іноземного промислового капіталу.

З 1993 до 1997 р. Китай посідав друге місце серед країн — провідних імпортерів прямих іноземних інвестицій. Максимальний обсяг прямих іноземних інвестицій у цій країні було зафіксовано у 1998 р. — 45,6 млрд дол.

Сьогодні найбільш привабливими для іноземних інвесторів серед ринків, що формуються, є Бразилія, Аргентина, Мексика,
а також Польща та Чехія.

Нарощування припливу іноземних інвестицій у східноєвропейських країнах також пов’язане з політикою встановлення суттєвих податкових пільг для іноземних інвесторів та широкомасштабними програмами приватизації державної власності. Обсяги накопичених прямих інвестицій до 2000 р. досягли в Угорщині — 19,1 млрд дол., у Польщі — 30 млрд дол.

Збільшився приплив прямих іноземних інвестицій в економіку України, обсяг яких на 1 липня 2003 р. становив 6037,5 млн дол., приріст іноземного капіталу в I півріччі 2003 р. — 573,6 млн дол. (10,5 %) (рис. 6.4, табл. 6.3). Проте обсяг прямих іноземних інвестицій на душу населення є одним із найнижчих серед країн Схід­ної Європи та СНД і станом на 1 липня 2003 р. дорівнював 126 дол. США.

Рис. 6.4. Обсяги прямих іноземних інвестицій
в економіку України, млн дол. США[2]

Для іноземних інвесторів традиційно інвестиційно привабливими залишаються підприємства зі швидким обігом капіталу. Так, у підприємства харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів у І півріччі 2003 р. вкладено 917,7 млн дол. (15,2 % загального обсягу інвестицій), підприємства оптової торгівлі та посередництва в торгівлі — 871 млн дол. (14,4 %).

Вихід України на ринок міжнародних інвестицій визначається такими важливими факторами, як:

стале економічне зростання;

політична стабільність;

запровадження відповідних правових та економічних механізмів;

вихід на світові фінансові ринки.

Детальніше питання «Пряме іноземне інвестування» розглянуто в темі «Фінанси транснаціональних корпорацій».