6. 3. Групування операційних витрат за економічними елементами та статтями.

6.3. Групування операційних витрат за економічними елементами та статтями.
Поняття валових витрат

Незважаючи на велику різноманітність операційних витрат, багато з них характеризуються певною економічною однорідністю. Сукупність економічно однорідних витрат називають елемен­том витрат. Відповідно до стандарту 16 «Витрати» виділяють такі елементи операційних витрат:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

До матеріальних витрат відносять продукцію промислового і сільськогосподарського походження, що використовується аграр­ними підприємствами в процесі агропромислового виробництва при створенні нових споживних вартостей. Це, насамперед, витрати на насіння, корми, паливно-мастильні матеріали, добрива, отрутохімікати, підстилку, запасні частини, придбання інструменту, пристроїв й інших засобів і предметів праці, на забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, захисними засобами.

До матеріальних витрат також відносять будівельні матеріали, тару і тарні матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, допоміжні та інші матеріали.

Специфічним видом матеріальних витрат є витрати підприємств на оплату робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами та організаціями. Найчастіше аграрні підприємства користуються такими видами послуг сторонніх організацій, як капітальний ремонт тракторів та іншої складної техніки, внесення добрив і отрутохімікатів, культурно-технічні роботи, тран­спортні послуги щодо перевезення вантажу на території підприємства. Набуває поширення і такий вид послуг, як здійснення окремих технологічних операцій при виробництві відповідних видів сільськогосподарської продукції, контроль за якістю продукції тощо.

У процесі виробництва аграрні підприємства багато коштів витрачають на оплату праці. Найбільша частка припадає на основ­ну і додаткову заробітну плату (включаючи її індексацію) працівників, обчислену за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами згідно з прийнятими на підприєм­стві системами оплати праці. В роки економічної кризи значно поширилася натуральна оплата праці. Вона включається в основну оплату в межах, що не перевищують її тарифної частини.

Для підвищення матеріальної заінтересованості працівників на кожному підприємстві (відповідно до чинного законодавства) встановлюються надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів за роботу в нічний час, роботу в шкідливих і важких умовах, за понаднормову роботу та ін. Ці доплати є важливим чинником ефективної організації праці. З метою закріплення кадрів аграрні підприємства виплачують також одноразові винагороди за вислугу років (надбавки за стаж роботи за фахом на даному підприємстві). Такі винагороди, як і оплата за роботу у вихідні та святкові дні і за понаднормову роботу, розглядаються як складові витрат на оплату праці. До цього елемента витрат відносять виплати за так званий неявочний час: оплата щорічних відпусток, оплата перерв, пов’язаних з виконанням державних обов’язків або проходженням обов’язкових медичних оглядів, тощо. Потрібно також пам’ятати, що оплата праці працівників соціально-культурних за­кладів, які перебувають на балансі підприємства, витрати на проведення оздоровчих заходів не включаються в собівартість продукції, а покриваються за рахунок прибутку підприємства.

Значну частку в структурі витрат підприємств займають відрахування на соціальні заходи. Вони здійснюються переважно за встановленими законодавством нормами. До таких витрат включають відрахування на пенсійне забезпечення і на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства та на інші соціальні заходи.

Елемент «Амортизація» формується за рахунок амортизаційних відрахувань основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних активів.

Досить широке коло витрат включається в елемент «Інші операційні витрати». За своїм економічним змістом вони не можуть бути віднесені до жодного з розглянутих елементів витрат, а тому через свою різнорідність об’єднуються в самостійну групу витрат. Це, — наприклад, витрати на послуги зв’язку, на відрядження, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Групування витрат за економічними елементами має велике значення для аналізу операційної діяльності підприємства. Якщо розрахувати абсолютну величину кожного елемента цих витрат на одиницю продукції та їх питому вагу в загальних витратах у динаміці і простежити за їх змінами, то можна зробити досить ґрунтовні висновки про ефективність менеджменту на всіх його рівнях.

З метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собівартості по кожному виду продукції всі операційні витрати групують за статтями. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) кожне підприємство встановлює самостійно. Аграрним підприємствам рекомендовано групувати операційні витрати за такими статтями (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

ГРУПУВАННЯ ВИТРАТ ЗА СТАТТЯМИ

Аналіз витрат за статтями дає змогу виявити резерви їх скорочення і досягнення завдяки цьому вищої ефективності виробництва.

Поняття валових витрат. Крім обліку витрат, передбачених стандартом бухгалтерського обліку 16 «Витрати», підприємства з метою визначення прибутку для оподаткування обчислюють і так звані валові витрати. Механізм такого визначення передбачений Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (від 22.05.1997 р.).

Валові витрати виробництва та обігу визначаються цим законом як будь-які витрати платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються або виготовляють­ся таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються будь-які витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду в зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Це — основна складова валових витрат будь-якого підприємства, в тому числі й аграрного.

Слід зазначити, що валові витрати розглядаються з позиції майбутнього оподаткування прибутку підприємства, тому до їх складу включаються і такі окремі види витрат, що не мають нічого спільного з продуктивними (корисними) витратами, передбаченими технологією і організацією виробництва продукції. Прикладом таких витрат можуть бути суми безнадійної заборгова­ності у разі, коли відповідні заходи щодо стягнення цих боргів не дали результату, а також суми заборгованості, по яких закінчився строк позовної давності. Як бачимо, це — непродуктивні витрати, але їх включення до валових витрат зменшує валовий дохід підприємства, а отже, й об’єкт його оподаткування — прибуток.

До складу валових витрат включають і витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів у межах, що не перевищують 5 % сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року, а також суми перевищення балансової вартості цих фондів і нематеріальних активів над вартістю їх реалізації. Відомо, що витрати на поліпшення основних засобів пов’язані безпосередньо з їх поточним і капітальним ремонтом, а отже, включення їх до валових витрат є виправданим, оскільки в іншому разі не можна було б своєчасно виконати весь комплекс робіт, передбачених технологією виробництва. Проте, навряд є виправданою норма Закону, коли витрати на поліпшення основних засобів, що перевищують 5 % сукупної вартості груп основних фондів, не включаються до валових витрат, а відносяться на підвищення вартості цих фондів. Такі витрати мають відшкодовуватися виручкою від реалізації продукції, а тому вони повинні розглядатися як елемент поточних витрат.

Економічно виправданим з позицій платника податку є включення до валових витрат сум перевищення балансової вартості основних засобів і нематеріальних активів над вартістю їх реалізації. Пояснюється це тим, що за описаного випадку виручка від реалізації не відшкодовує певної частини вартості цих ресурсів, на придбання або виготовлення яких підприємство свого часу понесло витрати. Ці витрати повинні бути відшкодовані або зав­дяки нарахуванню амортизації, або через продаж цих засобів чи нематеріальних ресурсів. Якщо цих двох джерел за певних обставин (продаж до завершення строку амортизації) недостатньо для відшкодування їх балансової вартості, то логічно частину невідшкодованої вартості відносити на збитки підприємства, що рівноцінно їх включенню до валових витрат, оскільки це призводить до зменшення прибутку підприємства. Проте з позиції виробника невідшкодована вартість указаних ресурсів є непродуктивними витратами, а точніше, втратами, і звичайно, не повинна включатися до собівартості продукції.

До валових витрат відносять і суми витрат, не врахованих через допущені помилки у минулому податковому періоді, але виявлених у звітному податковому періоді. До їх складу включають і деякі інші витрати, передбачені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства».

Отже, склад витрат, що облічується згідно з вимогами стандарту бухгалтерського обліку 16 «Витрати» для визначення собівартості продукції і кінцевих фінансових результатів, дещо відрізняється від складу валових витрат, що вимагає організації веден­ня на підприємствах, по суті, подвійного обліку. В зв’язку з цим актуальною залишається проблема уніфікації бухгалтерського обліку, який відповідав би виробничим і податковим цілям.