6. 6. Ринки акцій країн, що формуються, та їх типи

6.6. Ринки акцій країн, що формуються, та їх типи

Як ми вже зазначали раніше, до групи ринків, що формуються (emerging markets), належать майже 80 держав світу (див. табл. 6.4). Саме з цією групою країн пов’язані найбільш суттєві зміни на світовому фондовому ринку в 1980—1990-ті роки. Майже за шість—сім років фондові ринки деяких держав, що розвиваються, Латинської Америки та Азії досягли рівня розвитку фондових ринків деяких країн Європи.

Країни з ринками, що формуються, становлять дуже неоднорідну групу:

ринки деяких країн цієї групи (Бразилія, Китай, Корея, Мексика, Малайзія, Тайвань) за масштабами перевищують ринки розвинених країн, водночас у групу входять країни з ринком невеликого розміру (Угорщина, Чехія, а тим більше Маврикій та Кіпр);

у групі є ринки як з високим (Греція, Польща), так і з низьким (Нігерія, Пакистан) ступенями прозорості;

деякі ринки функціонують протягом більш ніж 100 років (Індія, ринки країн Латинської Америки), інші — трохи більше 10 років (країни Східної та Центральної Європи, країни СНД).

Єдине, що зближує країни групи ринків, що формуються, — високе значення волатильності фондових ринків та їх залежність від зовнішніх фінансових ресурсів. Чим більш зрілими є ринки, що формуються, тим вони стійкіші і тим менший рівень ринкового ризику вони відчувають у довгостроковій перспективі. Відповідно, меншим є і спад на таких ринках у період значних скорочень попиту міжнародних інвесторів на цінні папери, що на них обертаються.

У 90-ті роки ХХ ст. відбувалося значне зростання ринків акцій у країнах, фондові ринки яких пребувають на стадії формування. Капіталізація їх ринків у період з 1990 до 1998 р. зросла більш ніж утричі. Відбулося зростання ринків акцій країн Азії, Латинської Америки, Африки, країн СНД, Центральної та Східної Європи.

Збільшенню кількості зареєстрованих на біржі компаній у 1990-ті роки сприяв процес приватизації державних підприємств та рішення приватних компаній про випуск акцій для відкритого продажу. У результаті цього частка ринків, що формуються, в капіталізації світового фондового ринку зросла з 7 % у 1990 р. до 11 % у 1996 р. Згодом фінансові кризи зменшили у 1998 р. частку капіталізації до 7 %, проте вже з 1999 р. цей показник знов почав зростати (1999 р. — 9 %).

Процес зростання ринків деяких країн Південно-Східної Азії розпочався ще у 80-ті роки ХХ ст. і продовжувався аж до 1997 р. Найбільш помітно зросли у 1990-ті роки ринки акцій країн Латинської Америки. Так, розмір капіталізації основних ринків цієї групи країн за період з 1990 р. до 1997 р. збільшився у 8 разів (табл. 6.10).

Таблиця 6.10

РИНКИ АКЦІЙ ОКРЕМИХ КРАЇН ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

Джерела: Emerging Stock Markets Factbook, IFC, Washington 1998, 1999; база даних World Federation of Exchanges (www.fibv.com).

Зростання окремих ринків країн Африки було досить суттєвим, однак для більшості країн цього регіону (окрім північноафриканських країн та Південної Африки) він почався з надто низького вихідного рівня. Зростання ринків, що формуються, в Центральній та Східній Європі у 1990-х роках виявилося достатньо динамічним, хоча і з перепадами (табл. 6.11).

Таблиця 6.11

РИНКИ АКЦІЙ ОКРЕМИХ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Джерела: Emerging Stock Markets Factbook, IFC, Washington 1998, 1999; база даних World Federation of Exchanges (www.fibv.com.).

На багатьох ринках, що формуються, рідко здійснюються операції з цінними паперами лістингових компаній. Більше того, у зв’язку з високою часткою внутрішніх акціонерів, що не торгують своїми акціями, в обіг здебільшого потрапляє менша половина акцій. Прикладами того є великі пакети акцій засновників конгломератів та державні пакети акцій частково приватизованих компаній.

Тенденція екстремальної концентрації власності спостерігається зокрема, в Угорщині, Польщі та Чехії. Схожі тенденції з концентрації власності на акціонерні капітали, що перешкоджають формуванню масового та ліквідного ринку акцій, характерні також для країн СНД. У цих країнах у 1995—1997 рр. зафіксовано підвищення частки менеджерів як власників із правом контролю та зниження частки персоналу в акціонерній власності на підприємствах. Роль великих корпоративних інвесторів (особливо іноземних) на підприємствах нині зростає.

Незважаючи на підвищення рівня капіталізації та кількості національних лістингових компаній, левова частка ринку, як правило, припадає на незначну кількість компаній. Так, на азіатських ринках, де ступінь концентрації є найменшим, на 10 найбільших компаній у 1997 р. припадало в середньому 40 % загальної капіталізації ринку. У країнах Латинської Америки частка 10 найбільших компаній у капіталізації ринку в той самий період становила близько 50 %. Зростання капіталізації ринку в країнах Африки також пов’язане з підвищенням вартості акцій обмеженого кола провідних компаній. Подібний показник у країнах Центральної та Східної Європи, а також у країнах СНД свідчить про різну політику цих країн у сфері приватизації.

Сьогодні конкуренція національних ринків цінних паперів щодо залучення інвестицій є дуже жорсткою. У групі фондових ринків, що формуються, у довгостроковому періоді (1987—2000 рр.) можна виділити:

ринки, що втрачають власну ринкову нішу (частку в сукупному обсязі інвестиційних ресурсів, що залучаються) відносно інших ринків (Тайвань, Південна Корея, а в останні роки і Малайзія);

ринки, що поступово збільшують ринкову нішу (Бразилія, Індія);

ринки, котрі швидко збільшують свою ринкову нішу (Індонезія, Китай, Туреччина, Мексика).

Загальновизнаним є те, що група ринків, що формуються, характеризується більш високим значенням волатильності та ринкового ризику, ніж розвинені ринки. У зв’язку з цим важливою є психологічна готовність ринку до екстремальної волатильності та до управління ринковим ризиком, а не тільки до постійного та неминучого зростання в момент, коли почнеться приплив довгострокових іноземних інвестицій через фондовий ринок.

Для оцінювання ринкового ризику має значення регіональне групування ринків. Рівень взаємного впливу ринків усередині регіонів дуже великий. Так, наприкінці 1990-х років із регіонального підходу іноземних інвесторів, ринки, що формуються, країн Латинської Америки, Центральної та Східної Європи були більш зрілими, ніж ринки Південно-Східної Азії та країн СНД. Вплив спекулятивних потоків капіталу на більш зрілі ринки з числа тих, що формуються, виявився меншим, а рівень волатильності деяких ринків країн Латинської Америки, Центральної та Східної Європи був у 2—4 рази меншим, ніж у країнах СНД та Азії.

У кризові 1997—1998 рр. ринки, що за ступенем розвитку наближаються до індустріальних країн (Греція, Польща, Туреччина, Угорщина, Чехія), зазнали менш значного падіння фондового ринку, ніж країни Азії, Латинської Америки та країни СНД.

Серед ринків, що формуються, в 1995—2000 рр. утворилася група країн, які характеризуються високим значенням ринкового ризику (Індонезія, Таїланд, Малайзія, певною мірою країни СНД, Туреччина, Філіппіни). Таїланд та Індонезія мають найбільшу волатильність ринку акцій (оцінювання проведено за коефіцієнтом варіації значень фондових індексів). Коефіцієнт варіації, розрахований на підставі місячних значень фондових індексів країн за 1995—2000 рр., склав 84,08 % для Таїланду та 75,34 % для Індонезії. Найменші значення коефіцієнта варіації серед ринків, що формуються, за той самий період зафіксовано в Аргентині (13,99 %), Польщі (14,73 %) та Чехії (14,93 %). Для порівняння: найменше значення коефіцієнта варіації серед розвинених ринків зафіксовано в Австралії (6,46 %).

Розмір ринкового ризику нарівні з обсягом інвестицій, що залучаються через фондовий ринок, має стати ключовим параметром, котрий свідчитиме про успіхи або невдачі ринків, що формуються.