Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6. 6. Співвідношення «фактор-продукт» та його аналіз

6.6. Співвідношення «фактор-продукт» та його аналіз

Різноманітність змінних витрат, а головне — їх різні величини і різноманітність комбінацій зумовлюють неоднакове співвідношення «фактор-продукт», тобто неоднаковий характер залежності цих витрат від обсягу виробництва продукції. Для розуміння суті цього співвідношення потрібно знати зміст таких понять, як граничний (маржинальний) ресурс, граничний (маржинальний) продукт, повний продукт і середній продукт.

Граничний (маржинальний) ресурс — це додаткові витрати ресурсу, використані для виробництва додаткової продукції. Він визначається відніманням від кожного наступного обсягу витрачання ресурсу його попереднього обсягу. Як бачимо, граничний (маржинальний) ресурс формується за умови, коли в процесі виробництва, як це має місце в реальному житті, витрачаються різні обсяги певного ресурсу — добрив, насіння, зрошувальної води, кормів тощо.

Граничний (маржинальний) продукт — це приріст продукції, одержаний від додатково спожитого (граничного) ресурсу. Він обчислюється відніманням від кожного наступного рівня виробництва продукції його попереднього значення. Граничний продукт може набувати і від’ємного значення. Граничні витрати —це приріст витрат, необхідний для виробництва однієї додаткової одиниці продукції.

Повний продукт (загальний фізичний продукт) — це загальний обсяг виробництва продукції, одержаний за деякого рівня витрачання ресурсу. В грошовому виразі його називають вартістю виробленої продукції. Середній продукт визначають діленням повного продукту на загальний обсяг ресурсу, що використаний для його одержання.

Для співвідношення «фактор-продукт» характерні три типи залежності: а) кожна наступна одиниця граничного (маржинального) ресурсу забезпечує однакову величину граничного (маржинального) продукту (однаковий приріст продукції); б) кожна наступна одиниця граничного (маржинального) ресурсу забезпечує все зростаючий граничний (маржинальний) продукт; в) кожна наступна одиниця граничного (маржинального) ресурсу забезпечує все менший граничний продукт (рис. 6.2, а, б, в).

Не слід думати, що для відповідного виробництва характерний лише якийсь один тип залежності між змінними витратами (ресурсом) і обсягом продукції. В сільському господарстві в
процесі  виробництва  будь-якого виду продукції, як правило, ма-

Рис. 6.2. Типи залежностей між змінними витратами
і обсягом виробництва продукції

ють місце всі три типи залежностей. Це пов’язано із законом спадної доходності, дія якого особливо рельєфно виявляється в цій галузі. Згідно з цим законом за послідовного зростання витрат певного ресурсу, коли граничний ресурс залишається однаковим, і за незмінних інших умов виробництво продукції збільшується, але тільки до певної межі. За нею починається зменшення граничного (маржинального) продукту. В остаточному підсумку він може набувати нульового або навіть від’ємного значення. Графічно така залежність показана на рис. 6.3.

Рис. 6.3. Залежність між нормою висіву насіння
і врожайністю культури

Справді, якщо, наприклад, простежити залежність між урожайністю певної культури і нормою внесення добрив або нормою висіву насіння на гектар посіву, то за їх збільшення врожайність підвищуватиметься доти, доки не буде досягнуто такої величини витрат цих ресурсів, за межами якої починається зниження цього показника. З рис. 6.3 видно, що крива виходу продукції (врожайності) відображає всі три типи залежності. Як правило, випереджаюче зростання граничного (маржинального) продукту порівняно з граничним (маржинальним) ресурсом має місце за низь­кого рівня витрат даного ресурсу, наприклад, за низьких доз внесення добрив і норм висіву насіння, малих норм поливу. Таке зростаюче співвідношення «фактор-продукт» спостерігається в першій зоні. Для неї характерне і зрівноважене співвідношення «фактор-продукт» (перший тип залежності). Спадний тип співвідношення «фактор-продукт» характерний для другої зони, яка закінчується на рівні точки, де крива маржинального продукту перетинає вісь абсцис. У третій зоні будь-яке збільшення ресурсу призводить до негативного наслідку — зменшення обсягу виробництва повного продукту (врожайності).

Для того щоб визначити, в якій зоні підприємство може досягти найбільшої ефективності виробництва, потрібно обов’язково взяти до уваги закономірності формування повного, середнього і граничного (маржинального) продукту. Відповідно до цього повний продукт зростає доти, доки має місце будь-яке позитивне збільшення маржинального продукту. Крива маржинального продукту спочатку зростає швидшими темпами, ніж крива середнього продукту і проходить вище за останню до моменту зміни своєї траєкторії, що набуває форми спадної. В точці перетину кривої граничного (маржинального) продукту з віссю абсцис подальше збільшення ресурсу призводить до зменшення повного продукту. Крива середнього продукту досягає максимуму в точці її перетину з кривою граничного (маржинального) продукту. Далі ця крива змінює траєкторію на спадну, не перетинаючи при цьому вісь абсцис (в умовах «нормального» господарювання).

Тепер стає зрозумілим, що коли за додаткових вкладень ресурсу зростає середній продукт, то за незмінних цін на них (продукт і ресурс) зростатиме і середній прибуток підприємства. А це означає, що на всіх ділянках першої зони підприємству економіч­но вигідно здійснювати додаткові вкладення ресурсу, оскільки воно одержує за таких умов все більшу масу прибутку. Це правило діє доти, доки зростає середній продукт. У точці, де величина середнього продукту дорівнює величині маржинального, починається друга зона, в межах якої діє інше правило — приріст продукту на одиницю послідовно збільшуваного ресурсу все зменшується, що (за умови стабільних цін) призводить до зменшення прибутку на одиницю додаткових витрат.

Таким чином, додаткові вкладення в другій зоні будуть ефек­тивними доти, доки грошова виручка, яку отримує підприємс-
тво від маржинального продукту, перевищує витрати ресурсу (в грошовій формі) на одержання цього продукту. Як бачимо, друга зона є зоною ефективного господарювання, в якій потрібно відшукати економічно найвигідніший рівень додаткових вкладень змінного фактора, за якого досягається найбільший прибуток. Цей рівень формується, коли вартість маржинального продукту дорівнює вартості додатково витраченого ресурсу. Саме цій точці відповідає оптимальний рівень урожайності культури (продуктивності тварин).

Отже, максимальна економічна ефективність досягається раніше, ніж максимальна технологічна ефективність, яка вимірюється врожайністю культури з гектара посіву або продуктивністю тварин. У цьому можна переконатись, якщо проаналізувати виробничу функцію врожайності цукрових буряків, побудовану за фактичними даними відповідно до вимог методу найменших квад­ратів. Функція має вигляд:

у = 230 + 36х – 2,5х2,

де у — урожайність цукрових буряків з гектара; х — кількість внесених мінеральних добрив у діючій речовині, ц/га.

Дослідження цієї виробничої функції на екстремум дає змогу встановити, що максимальний рівень урожайності цукрових буряків у даних умовах (максимальна технологічна ефективність) досягається за внесення 7,2 ц діючої речовини мінеральних добрив і становить 359,6 ц/га. Якщо додатково внести ще 0,8 ц добрив (а всього 8 ц), то врожайність знизиться на 2 ц і становитиме 357,6 ц. Наведена виробнича функція врожайності відображає спадну ефективність додаткових доз мінеральних добрив. Якщо, скажімо, третій центнер добрив забезпечив приріст урожайності з гектара на 23,5 ц, четвертий — на 18,5, то сьомий — лише на 3,5 ц. Оскільки вартість центнера добрив більша за грошову виручку, що її одержує підприємство від реалізації додатково одержаних 3,5 ц коренів, то висновок очевидний — за таких умов сьомий центнер добрив підприємству вносити економічно не вигідно, хоч він і забезпечує деякий приріст урожайності і тим самим підвищує технологічну ефективність.