Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.1.3. Види та ефективність бюджетно-податкової політики

Податки, державні закупки, трансферти і позички використовуються державою для підтримки ділової активності та розподілу фінансових ре­сурсів таким чином, щоб забезпечити економічне зростання і соціальну справедливість. Але основна макроекономічна функція держави полягає в стабілізації економіки. Фіскальна політика, що охоплює збільшення дер­жавних видатків та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду, називається стимулюваль-ною бюджетно-податковою політикою. Стабілізація економіки в умовах інфляційного надлишкового сукупного попиту, який виникає внаслідок циклічного підйому, забезпечується за допомогою обмежувальної фіскальної політики, а саме: скорочення державних видатків та збільшення податків. Застосування різних інструментів фіскальної політики (зміна держав­них витрат або рівня податкових ставок) має різний макроекономічний вплив на сукупний попит. Мультиплікативний ефект розширення сукупного по­питу внаслідок зниження податків стимулює економіку меншою мірою, ніж однакове за розміром збільшення державних видатків. Це пов'язано з тим, що збільшення державних витрат є прямим розширенням сукупного попи­ту, а мультиплікатор державних витрат перевищує податковий муль­типлікатор. Така різниця має вирішальне значення для вибору інструментів бюджетно-податкової політики на різних фазах економічного циклу. Якщо фіскальна політика орієнтована на розширення державного сектора, то з метою подолання циклічного спаду мають збільшуватися витрати держави, які створюють сильніший стимулювальний ефект. А при необхідності стримування інфляційного підйому застосовується збільшення податків, що є відносно м'яким обмежувальним заходом. Коли фіскальна політика спрямована на підтримку приватного сектора, то у фазі циклічного спаду мають скорочуватися податки, а у фазі циклічного підйому — обмежуватись державні витрати, що дає змогу досить швидко знизити рівень інфляції.

Фіскальна політика може бути дискреційною та недискреційною. Дис­креційна фіскальна політика — це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо держав­ного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується держа­вою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання су­купного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи

податки. Відповідно, в період під­йому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

При недискреційній (автома­тичній) фіскальній політиці бюд­жетний дефіцит та бюджетний над­лишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних ста­білізаторів економіки. Автома­тичний ("вбудований") ста­білізатор — механізм, який доз­воляє зменшити циклічні коли­вання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогре­сивна податкова система і транс­фертні платежі, насамперед система страхування по безробіттю. Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду. Розглянемо механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки (мал. 6.2).

У фазі циклічного підйому доход зростає,          і тому податкові
відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор
зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються.
Це зменшує особисті доходи, скорочує видатки на споживання і сукупний
попит в цілому. У підсумку бюджетний надлишок зростає, а надмірне
розширення економіки й інфляція стримуються.

У фазі циклічного спаду сукупний доход, навпаки, знижується: Через це податкові надходження автоматично скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зроста­ють. Наслідком цього є збільшення бюджетного дефіциту, але одночасно зростають сукупний попит і обсяг виробництва, що обмежує глибину спаду. Отже, контрциклічні зміни в податках і державних витратах хоча й мають стабілізуючий вплив, але не можуть повністю усунути економічну не­стабільність, адже автоматичні стабілізатори лише зменшують, а не зовсім усувають мультиплікативний вплив податків та державних видатків на еко­номіку.

Проведення активної фіскальної політики ускладнюється труднощами макроекономічного прогнозування, які виникають внаслідок недосконалості економічної інформації, мінливості економічних очікувань тощо. Окрім того, фіскальна політика має значний внутрішній лаг — час від моменту зміни економічної ситуації до моменту прийняття відповідних урядових рішень, — оскільки застосування бюджетно-податкових заходів передбачає досить довге обговорення на законодавчому рівні. Щоб забезпечити певну ста­більність фіскальної політики і зменшити вплив політичного бізнес-циклу та некомпетентних рішень на її проведення, економісти пропонують дотри­муватися "твердого курсу" фіскальної політики відповідно з правилом "збалансованого бюджету". Згідно з цим правилом, державний бюджет має збалансовуватися або щорічно, або в довгостроковому періоді. Але проведення "твердого курсу" фіскальної політики не завжди є ефективним. Так, на­правленість фіскальної політики на щорічне збалансування бюджету змен­шує ступінь "автоматичної" стабільності економіки, призводить до частих коливань податкових ставок, які зменшують інвестиційну активність, а також перерозподіляє поточні доходи економічних агентів на користь майбутніх поколінь. З погляду на стабілізацію економіки, ефективнішим є збалансу­вання державного бюджету в довгостроковому періоді, яке може відбувати­ся на циклічній або на функціональній основі. Така політика дозволяє підтримувати економічну стабільність не лише за рахунок дії "автоматич­них" стабілізаторів, а й за допомогою "згладжування податків", тобто утри­мання їх на постійному рівні з метою зменшення негативного впливу податків на економічні стимули.