6.10. Представництво і довіреність
6.10. Представництво і довіреність
Зазвичай суб’єкти цивільних правовідносин самостійно реалізують свою правоздатність, особисто вчиняють правочини чи інші юридичні дії. Проте деякі життєві обставини можуть створювати перешкоди для такої безпосередньої участі громадянина чи юридичної особи у правовідносинах (відсутність дієздатності, хвороба, нестача часу, юридична необізнаність і т. ін.) і зумовлювати необхідність звернення до інституту представництва. Часом звернення до інституту представництва пов’язане не стільки з необхідністю, скільки з бажанням суб’єктів вчинити ті чи інші юридичні дії на більш високому професійному рівні.
Представництвом у цивільному праві вважається правовідношення, в якому одна особа (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені іншої особи, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, яка лише уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (посередник). Тобто, представників слід відрізняти від інших осіб, діяльність яких має схожі з представництвом риси: посередники (допомагають узгодити волі кількох сторін, готують матеріали до укладення договору тощо), кур’єри (передають інформацію, документацію, проекти договорів тощо), рукоприкладчики (лише ставлять підпис на прохання іншої особи, яка не в змозі підписатися через фізичну ваду, неграмотність тощо) та ін.
У відносинах представництва беруть участь три суб’єкти. По-перше, представник — особа, що вчиняє правочини та інші юридичні дії від імені іншої та в її інтересах. Представником може виступати тільки дієздатний громадянин або юридична особа. Фізичні особи, які працюють, з досягненням трудового повноліття (з 16 років) можуть виступати представниками в межах повноважень, наданих трудовим договором.
По-друге, особа, яку представляють, тобто та, в інтересах і від імені якої виступає представник. Такою може бути будь-який правоздатний учасник правовідносин, незалежно від обсягу дієздатності.
По-третє, третя особа, з якою представник укладає правочини від імені іншої особи (яку представляє). Третьою особою може бути будь-який учасник правовідносин.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки для особи, яку він представляє. Тобто стороною угоди, яку укладає представник з третьою особою, буде особа, яку він представляє. Сам же представник, уклавши таку угоду, не набуває за нею жодних прав та не несе зобов’язань.
Дії представника створюють юридичні наслідки для особи, яку він представляє, лише за умови, що вони вчинені в межах наданих йому повноважень.
Повноваження представника — це коло прав і обов’язків, якими він наділений і які визначені в договорі, довіреності, законі, адміністративному акті, акті органу юридичної особи.
Якщо особа представника та його повноваження встановлені в нормативному чи адміністративному акті, то йдеться про законне (обов’язкове) представництво. Воно має на меті передусім забезпечення охорони прав та інтересів осіб з неповною дієздатністю чи недієздатних (малолітніх, неповнолітніх, обмежених у дієздатності). Так, законними представниками малолітніх, неповнолітніх дітей є їхні батьки (усиновлювачі). Опікуни є законними представниками малолітніх дітей та повнолітніх фізичних осіб, визнаних недієздатними.
Якщо особа і повноваження представника визначаються безпосередньо особою, яку представляють, то має місце добровільне представництво. Воно ґрунтується найчастіше на довіреності або договорі доручення.
Різновидом добровільного (договірного) є комерційне представництво. Комерційний представник — це особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Отже, повноваження представника обмежуються або законом, або адміністративним актом, або волею особи, яку представляють. Слід мати на увазі, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
За загальним правилом представник зобов’язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може перекласти свої повноваження на іншу особу, якщо це встановлено законом чи договором або якщо представник був вимушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яку представляє. При цьому він повинен сповістити її про це та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані повноваження (заступника). Невиконання представником цього обов’язку покладає на нього відповідальність за дії замісника як за свої власні.
Якщо представник перевищив свої повноваження, то вчинений ним правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки для особи, яку він представляє, тільки за умови, якщо вона в подальшому схвалить цей правочин.
Різновидом добровільного (договірного) є представництво за довіреністю.
Довіреність — це письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину, який потребує нотаріального посвідчення, має бути також посвідчена нотаріально.
Якщо довіреність видається у порядку передоручення, то вона також повинна бути нотаріально посвідчена, крім довіреності на одержання заробітної плати та інших платежів, пов’язаних з цивільними, трудовими відносинами, пенсій, допомог і стипендій, і на одержання кореспонденції (грошових переказів тощо), в тому числі грошової і посилкової. Такі довіреності можуть бути посвідчені посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається або перебуває на стаціонарному лікуванні, за місцем
його проживання.
Деякі довіреності, посвідчені певними посадовими особами, прирівнюються до довіреностей, посвідчених нотаріально. Так, довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталях, санаторіях та інших військоволікувальних закладах, може бути посвідчена начальником такого закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.
Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає нотаріусів чи органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреність робітника, службовця, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, можуть бути посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з’єднань, установ і закладів.
Довіреність особи, яка перебуває у місцях позбавлення волі (слідчих ізоляторах), може бути посвідчена начальником місць позбавлення волі.
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими доку-
ментами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи.
Важливе значення має строк видачі на строк дії довіреності, які мають зазначатися в її змісті. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, є нікчемною (недійсною).
Відповідно до змісту та обсягу повноважень представника розрізняють три види довіреностей. Генеральні (загальні) — довіреності на вчинення широкого кола різноманітних правочинів та інших юридичних дій, наприклад довіреність на управління майном довірителя. Спеціальні — довіреності на вчинення однорідних правочинів чи інших юридичних дій у певній сфері (ведення судових справ, закупка сировини і т. ін.). Разові — довіреності на вчинення чітко визначеного правочину чи іншої дії, наприклад разове отримання матеріальних цінностей, одержання кореспонденції тощо.
Представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, або якій вона видана, оголошення померлою, визнання недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження в дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до збитків.
У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов’язаний негайно повернути довіреність.
Особа, яка видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Договір про відмову від цього права є нікчемним. Про скасування довіреності довіритель повинен негайно сповістити представника, а також відомих йому третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність.
Видача довіреності не зобов’язує представника безумовно до вчинення дій, які були визначені довіреністю. Він вправі відмовитися від їх вчинення, окрім випадків, коли ці дії були невідкладними, такими, що спрямовані на запобігання заподіянню збитків особі, яку він представляє, або іншим особам. Про відмову від вчинення дій, визначених у довіреності, представник зобов’язаний негайно повідомити особу, яку він представляє.