6.11. Поняття виробничого бюджету й обґрунтування шляхів зниження

6.11. Поняття виробничого бюджету й обґрунтування шляхів зниження
собівартості продукції

Аграрні підприємства Заходу з високорозвинутим сільським господарством для знаходження найбільш ефективних галузей сільськогосподарського виробництва складають по кожній з них виробничий бюджет. Він являє собою визначені по відповідній галузі всі види постійних та змінних витрат, а також доходи в розрахунку на одиницю площі з метою визначення прибутковості. Особливістю розрахунку таких бюджетів у названих країнах є те, що нерідко до уваги беруться, крім загальноприйнятих видів витрат, і так звана віддача на землю. Вона розглядається як специфічний елемент витрат, який повинен відшкодовуватися вартістю реалізованої продукції і який має бути достатній для покриття витрат, пов’язаних з відтворенням землі. Віддача на землю за умови, що вона є товаром, може бути визначена як добуток процентної ставки за довгостроковими банківськими вкладами на ринкову вартість гектара землі або може бути розрахована з орієнтацією на величину орендної плати за землю.

Доходи від галузі визначаються за рівня товарності 100 %, а продукцію оцінюють за ринковими цінами. Всі елементи постійних та змінних витрат ділять на посівну площу, підсумовують їх і додають до них віддачу на землю, отримуючи таким чином всю суму витрат. Отриманий дохід також розраховують на гектар посіву. Прибутковість галузі визначається як різниця між сукупним доходом (обсяг продукції, помножений на ціну) і загальною сумою витрат. Одержаний результат у західній економічній практиці функціонування приватних підприємств називають віддачею на менеджмент. Якщо підприємство бере землю в оренду, то віддача на землю в даному випадку є реальними витратами, що дорівнюють сумі орендної плати за цей ресурс. За умови, що підприємство не орендує землю, вказана віддача переходить у кате­горію умовних витрат.

Виробничий бюджет дає змогу реально оцінити, яка галузь є прибутковою (збитковою) і який рівень ефективності по кожній з них. Отже, виникає можливість більш обґрунтовано визначити пріоритети вдосконалення структури виробництва на перспективу. Крім того, виробничий бюджет дає змогу вичленити з усієї суми витрат ті, які мають для підприємства умовне значення. Це, — насамперед, амортизація і за відомих обставин — віддача на землю (коли вона не є орендою). Для підприємства реальним є той дохід, який називають грошовим потоком: сума прибутку, амортизація і віддача на землю (за відомих обставин). Важливо, що інформація, яка міститься у виробничих бюджетах, є достатньою для визначення точки беззбитковості виробництва, про що мова йтиме в наступних розділах.

При обгрунтуванні шляхів зниження собівартості сільськогосподарської продукції, насамперед, потрібно пам’ятати, що з підвищенням урожайності культур і продуктивності тварин знижується собівартість. Отже, фактори, що зумовлюють таке підвищен­ня, можна розглядати як фактори зниження собівартості сільськогосподарської продукції. Серед них особливе значення мають:

впровадження прогресивних систем землеробства, науково обґрунтованих сівозмін і передової технології виробництва;

послідовна інтенсифікація виробництва шляхом раціональної хімізації і докорінного поліпшення землі;

впровадження у виробництво кращих сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, дотримання всіх вимог агротехніки і передових способів утримання тварин;

зміцнення кормової бази тваринництва, дотримання зоотех­нічних вимог при складанні раціонів щодо збалансованості протеїном, мінеральними речовинами, іншими поживними ком­понентами;

удосконалення галузевої структури підприємств з орієнтацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентрації виробництва, що забезпечує краще використання ресурсів, більш швидке запровадження досягнень науки, техніки, передової практики.

Важливим фактором зниження собівартості продукції є підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації та автоматизації виробництва і раціональної побудови організаційної структури приватних підприємств, впровадження в них досконалого внутрішньогосподарського економічного механізму та ефективних орендних відносин.

Необхідно також забезпечити ефективніше використання машинно-тракторного парку, транспортних засобів, живої тяглової сили. Це дасть змогу скоротити потреби в них до раціонального рівня, зменшити витрати на амортизацію та ремонти, а через це здешевити виробництво продукції.

Значні резерви зниження собівартості криються в суворому дотриманні режиму економії при використанні матеріально-гро­шових засобів у процесі виробництва сільськогосподарської продукції. Практика переконує, що в підприємствах, де контролюється економне використання оборотних фондів, де не допускаються втрати врожаю при збиранні і транспортуванні, збереженні насіння, посадкового матеріалу, кормів, значно менше витрачається коштів на одиницю продукції.

Істотного зниження собівартості продукції можна досягти зав­дяки вдосконаленню системи управління виробництвом і впровадженню наукової організації праці. Ці заходи забезпечують зменшення накладних витрат, а отже, і зниження собівартості продукції. Важливу роль тут відіграють і такі соціально-економічні фактори, як підвищення кваліфікації кадрів, матеріальна заінтересованість працівників у результатах своєї праці, широке використання моральних стимулів.

Розглянуті фактори зниження собівартості продукції окреслю­ють лише загальні напрями скорочення витрат на її виробництво. В кожному підприємстві необхідно передбачити конкретні заходи щодо здійснення режиму економії і бережливості, підвищення врожайності культур і продуктивності тварин, враховуючи місцеві природно-економічні умови.