6.16. Розрахункові правовідносини
6.16. Розрахункові правовідносини
У процесі реалізації правочинів учасники цивільних правовідносин виконують різноманітні дії, пов’язані з передачею грошових коштів: оплачують передане за договором майно, поставлені товари або надані послуги, безоплатно передають грошові кошти в благодійницьких чи інших цілях і т. ін. Такі дії є підставою для вчинення платежів і виникнення розрахункових правовідносин.
Отже, розрахункові правовідносини — це правовідносини, які виникають внаслідок здійснення платником дій, що спрямовані на вчинення платежу на користь іншої особи (одержувача).
Розрахункові правовідносини регулюються нормами цивільного та фінансового права. Розрахунки можуть проводитися як готівкою, так і в безготівковому порядку. Спосіб розрахунків звичайно залежить від статусу суб’єктів цих правовідносин та підстав платежу. Якщо розрахунки проводяться між громадянами, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, то допускається як готівковий, так і безготівковий способи. При цьому розрахунки готівкою проводяться без участі банку.
Розрахунки за участю громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, а також з участю юридичних осіб у більшості випадків здійснюються у безготівковому порядку. Їх учасниками, окрім платників та одержувачів платежу, обов’язково виступають відповідні банківські установи чи кредитні організації.
Готівкові розрахунки між юридичними особами допускаються, однак сфера їх застосування обмежена і регулюється, зокрема Порядком організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між установами НБУ та комерційними банками, затвердженим постановою правління Національного банку України від 30.06.95.
Безготівкові розрахунки проводяться відповідно до положень ЦКУ, а також спеціальних нормативно-правових актів, таких як Інструкція № 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затверджена постановою правління НБУ від 02.07.96, у таких формах: платіжні вимоги-доручення; платіжні доручення; чеки; акредитиви; векселі; платіжні вимоги; інкасові доручення (розпорядження), а також в інших формах, передбачених законом, встановленими згідно з ним банківськими правилами та застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обороту. Сторони за договором мають право обрати та встановити у договорі будь-яку з названих форм розрахунків. Правові основи форм господарських розрахунків закріплені в новому Цивільному кодексі України.
Платіжна вимога-доручення — це документ, за яким здійснюються платежі. Він складається з двох частин: вимоги одержувача коштів до платника про сплату коштів за виконання договору (поставку товарів, виконання робіт чи послуг тощо), а також доручення платника банку перерахувати ці кошти з його рахунку. Вимогу-доручення заповнює спочатку одержувач коштів, а потім передає його безпосередньо або через банк платнику. Платник у разі згоди заповнює другу частину вимоги-доручення і здає його до обслуговуючого банку для виконання — перерахування коштів.
Платіжне доручення — це документ, за яким банк зобов’язується за дорученням платника за рахунок коштів, що знаходяться на його рахунку, перевести певну грошову суму на рахунок зазначеної платником особи у цьому чи іншому банку у строк, передбачений законом або встановлений згідно з ним, якщо коротший строк не передбачений договором або ж не визначається застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обороту.
Чек — це документ, що містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банку провести платіж зазначеної у ньому суми чекоутримувачеві. Платником за чеком може бути зазначений тільки банк, де чекодавець має кошти, якими він має право розпоряджатися шляхом виставлення чеків. При цьому сама по собі видача чека ще не погашає грошового зобов’язання, на виконання якого він виданий.
Акредитив — це документ, який містить грошове зобов’язання, відповідно до якого банк, що відкрив акредитив за дорученням клієнта (платника) і згідно з його вказівками (банк-емітент), зобов’язується провести платіж у разі подання одержувачем коштів або зазначеною ним особою (одержувач коштів) документів і виконання інших умов, передбачених акредитивом. Акредитив видається банком за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором. Згідно з ним цей банк зобов’язаний здійснити платіж за виконання контрагентом договору (поставку товарів, надання послуг, виконання роботи) або надати повноваження іншому банку здійснити цей платіж.
Вексель — це документ (цінний папір), який засвідчує безумовне грошове зобов’язання особи, що його видала (векселедавця), сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Платіжна вимога — це документ, який містить вимогу юридичної особи на безакцептне (безспірне) списання грошових коштів з рахунку клієнта. Таке безспірне списання коштів можливе виключно у випадках, передбачених законом: за рішенням суду; щодо визнаної боржником суми претензії за розпорядженням заявника претензії; стосовно пені за перевищення нормативних термінів проходження платежів та в деяких інших випадках.
Інкасове доручення — це документ, за яким банк (банк-емітент) зобов’язується за дорученням клієнта та за його рахунок вчинити дії по одержанню від платника платежів та (або) акцепту платежів. Банк-емітент, що одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк).
Як уже зазначалося, всі розрахунки в господарському обороті України юридичні особи здійснюють через установи банків, клієнтами яких вони є. Правовідносини між клієнтами та банківськими установами ґрунтуються на договорі банківського рахунка, основи якого врегульовані в Цивільному кодексі України.