Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.2. Нормування праці

 6.2. Нормування праці

 

Нормування праці є складовою частиною (функцією) управління виробництвом і включає визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення одиниці продукції) окремими робітниками (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці.

Необхідними визнаються витрати, що відповідають ефективному для конкретних умов виробництва використанню трудових та матеріальних ресурсів в умовах дотримання науково обгрунтованих режимів праці та відпочинку.

Організація нормування праці в народному господарстві регулюється Кодексом законів про працю України, постановами кабінету Міністрів, положенням та роз’ясненням Міністерства праці, а також нормативними актами міністерств і відомств України та Рекомендаціями щодо нормування праці в галузях народного господарства.

Нормування праці є невід’ємним елементом оцінки її результатів та нарахування заробітної плати більшості категорій працівників.

Нормування праці здійснюються з метою визначення: а) мінімально допустимого обсягу роботи (норми праці), що його має виконати працівник за певний відрізок часу (годину, зміну) в умовах господарської діяльності підприємства; б) максимально допустимого часу, необхідного для виконання конкретної роботи або операції.

Норми праці визначають у вигляді норм виробітку, норм часу, норм обслуговування та норм (нормативів) чисельності працівників.

Нормативи праці – це розрахункові значення (розмір) витрат праці (часу) на виконання окремих елементів (комплексів) робіт, обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, бригади, структурного підрозділу тощо, а також чисельність працівників, необхідних для виконання виробничих, управлінських функцій або обсягу робіт, прийнятого за одиницю виміру, в залежності від конкретних організаційно-технічних умов та факторів виробництва.

Норма виробітку – це встановлений обсяг роботи (кількість одиниць продукції), який працівник чи група працівників відповідної кваліфікації повинні виконати (виготовити, перевезти та ін.) за одиницю робочого часу в певних організаційно-технічних умовах:

де Нв(год) – норма виробітку за годину; Нв (зм) – норма виробітку за зміну; 1(60) – 1 година (60 хвилин); Тзм  – тривалість зміни, год.; Тн – норма часу (год., хв.) на одиницю виробітку (продукції, роботи, послуги).

Норма часу – це розмір витрат робочого часу, встановлений для виконання одиниці роботи працівником або групою працівників (наприклад, бригадою) відповідної кваліфікації в певних організаційно-технічних умовах:

де Тн  – норма часу; Топ  – оперативний час; Тоб – час на обслуговування робочого місця; Тво – час на відпочинок і особисті потреби.

Норма обслуговування – це кількість виробничих об’єктів (одиниць обладнання, робочих місць, об’єктів тощо), які працівник чи група працівників (наприклад, бригада) певної кваліфікації повинні обслужити протягом одиниці робочого часу в певних організаційно-технічних умовах, норми обслуговування призначаються для нормування праці працівників, зайнятих обслуговуванням устаткування, виробничої площі, робочих місць тощо.

Різновидом норм обслуговування є норма управління, що визначає чисельність працівників, підпорядкованих одному керівникові.

Нормативи чисельності – це встановлена чисельність робітників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій або обсягів робіт. За нормами (нормативами) чисельності визначаються також витрати праці за професіями, спеціальностями, групами або видами робіт, окремими функціями, в цілому по підприємству або цеху, його структурному підрозділу.

З метою підвищення ефективності праці погодинно оплачуваних працівників, їм встановлюються нормовані завдання на основі зазначених вище видів норм праці.

Нормоване завдання – це встановлений обсяг роботи, який працівник або група працівників (наприклад, бригада) повинні виконати за робочу зміну, робочий місяць (відповідно змінне та місячне нормоване завдання) або за іншу одиницю робочого часу погодинно оплачуваних роботах.

Норми праці становлять основу для встановлення розцінок оплати праці за одиницю часу, продукції, роботи, послуги і є важливим елементом визначення заробітку працівника.

Виконання норм праці забезпечує одержання працівником заробітної плати в розмірі його тарифної ставки (окладу), а перевиконання цієї норми дає йому право на винагороду понад тарифну ставку (оклад) по фактичному виробітку.

Оптимальне співвідношення між нормами праці та тарифними ставками (окладами) всебічно сприяє раціональний регламентації праці працівників.

Одним із важливих чинників ефективного застосування норм праці є підтримання певного рівня їх напруженості. Тому при здійсненні організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності виробництва, а також продуктивності праці робітників, норми праці переглядаються.

Оцінка напруженості норм праці може здійснюватися:

на основі аналізу їх виконання за видами робіт та професіями робітників;

шляхом оцінки та урахування при розробці норм праці рівня її інтенсивності;

шляхом співвідношення діючих на підприємстві норм та норм, що прийняті за еталон, який визначається різними методами на основі досліджень та нормування конкретних видів робіт в умовах найбільш продуктивного їх виконання.

На підприємствах країн з ринковою економікою рівень напруженості норм вважається нормальним, якщо загальна чисельність робітників за рівнем їх виконання розподіляється приблизно за співвідношеннями, наведеними у табл. 6.1.

Таблиця 6.1

Розподіл робітників за рівнем виконання норм праці, виробничих та нормованих завдань

Рівень виконання норм праці, виробничих та нормованих завдань, %

нижче 100

від 100 до 105

від 105 до 110

від 110 до 120

більше 120

Частка робітників за рівнем виконання норм праці, виробни-чих та нормованих завдань, %

5,0

20,0

45,0

20,0

10,0

 

Якщо частка робітників, що виконують норми більше як на 110 і 120 відсотків, зростає, то це свідчить про зниження напруженості норм праці і потрібно з’ясовувати причини цього зростання та передбачати заходи щодо підвищення їх напруженості. Якщо ж спостерігається зворотний процес, то це свідчить про якісь чинники порушень в організації виробництва та праці, які знижують можливості виконання норм праці на досягнутому раніше рівні.

Обгрунтовані норми праці встановлюються на основі нормативів затрат часу на окремі операції або види робіт які визначаються методом технічного нормування з урахуванням умов господарської діяльності підприємства.

Нормальними умовами праці вважаються:

справний стан машин, верстатів і пристроїв;

належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, та їх своєчасне постачання;

своєчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення;

своєчасне забезпечення технічною документацію;

здорові та безпечні умови праці (додержання правил і норм з техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров’я працівників тощо).

Для оцінки результатів праці в господарській діяльності підприємства застосовуються типові та місцеві норми праці.

Типові норми розробляються державними органами управління і є обов’язковими для державних суб’єктів господарювання та рекомендуються для недержавних суб’єктів підприємництва. Місцеві норми розробляються власником суб’єкта господарювання та використовуються при визначені розцінок тільки на даному підприємстві.

При моделюванні обсягів господарської діяльності підприємства власник або уповноважений ним орган визначає оптимальний розмір трудових ресурсів, необхідних для її здійснення.

Для визначення потреби підприємства в трудових ресурсах складається баланс трудових ресурсів. В балансі, з одного боку, визначають необхідні затрати праці для здійснення господарської діяльності, а з іншого, виходячи з корисного фонду робочого часу одного працівника, потребу в них.

Чисельність основних робітників визначається трьома методами:

1. За трудомісткістю виробничої програми:

де Чр – чисельність робітників; Т – трудомісткість виробничої програми (включає технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування та управління виробництвом), люд.-год.; Ф – корисний фонд робочого часу одного середньоспискового робітника за період або рік (днів, люд.-год).

Трудомісткість виробничої програми визначається як сума трудомісткості всіх господарських операцій, необхідних для її виконання.

де ГО – кількість господарських операцій, необхідних за переліком для виконання виробничої програми; ЗП – затрати праці на виконання господарської операції, люд.-год.

2. За нормами обслуговування:

де Ко – загальна кількість обладнання, яку необхідно обслуговувати робітникам, одиниць; Зм – кількість змін роботи обладнання; Но – норма обслуговування обладнання на одного робітника, одиниць.

За нормами обслуговування чисельність основних робітників можна обчислити і за іншим розрахунком:

де Кр – кількість основних робітників для комплексного обслуговування одного об’єкта (комплексу) устаткування.

3. За нормами виробітку:

де Ов – обсяг виробництва в натуральних одиницях (продукція, роботи, послуги); Нв – норма виробітку на одного робітника в натуральних одиницях за люд.год. (день).

Чисельність допоміжних робітників визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, то чисельність допоміжних робітників обчислюється:

де Чд – чисельність допоміжних робітників, Кр – кількість робочих місць допоміжних робітників.

Чисельність керівників, спеціалістів, службовців визначається на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису, в якому встановлюються кількість працівників за кожною посадою згідно діючих нормативів чисельності для забезпечення управління господарською діяльністю.

Чисельність комірників, експедиторів визначається з врахуванням їх функціональних обов’язків, сторожів – кількості та місцезнаходження об’єктів, які підлягають охороні, підзмінних працівників – шляхом множення кількості робітників на співвідношення між числом неробочих і робочих днів в році. Кількість неробочих днів в році залежить від тривалості відпусток та періодичності підзміни – вихідних і святкових днів.

При визначенні оптимальної чисельності персоналу підприємства можна враховувати очікуваний коефіцієнт виконання норм праці.

Важливим моментом в обчисленні чисельності робітників підприємства є правильне встановлення дійсного (корисного) фонду часу роботи одного середньоспискового робітника. Цей фонд визначається шляхом складання балансу робочого часу середньоспискового робітника. При складанні балансу слід враховувати встановлену законодавством норму тривалості робочого часу на рік, яка розрахована за календарем п’ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями в суботу та неділю і при тривалості робочого тижня 40 годин. Тривалість робочого часу на 2000 рік визначена в табл. 6.2.

Для визначення корисного (робочого) фонду часу одного середньоспискового робітника на підприємстві при п’ятиденному робочому тижні здійснюють наступний розрахунок (дні):

Календарний фонд часу – 365 (366).

Неробочі дні (світкові та вихідні) – 115.

Табельний (номінальний) фонд часу (п. 1 – п. 2) – 250.

Невиходи на роботу (відпустки, хвороба тощо) – 40.

Корисний (робочий) фонд часу (п. 3 – п. 4) – 210.

Середня тривалість робочої зміни (дня) – 7,8 год.

Корисний (робочий) річний фонд часу (п. 5 – п. 6) – 1638 год.

В цьому розрахунку невиходи на роботу складаються з передбачених (відпустки) і непередбачених (хвороба, прогули тощо) невиходів. Фактичну тривалість робочої зміни (дня) визначають відніманням від номінальної тривалості робочої зміни в годинах (8 год.) кількості годин скорочення робочої зміни (простої, скорочений робочий день тощо).

Добуток числа днів виходу на роботу на фактичну тривалість робочої зміни (дня) дає корисний (робочий) річний фонд робочого часу середньоспискового робітника в годинах.

У розрахунках враховано, що відповідно до Кодексу законів про працю України:

нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень;

для працівників, яким встановлено 40-годинний робочий тиждень, тривалість роботи напередодні святкових і неробочих днів скорочується на одну годину;

робота не провадиться на підприємствах, в установах, організаціях у святкові дні та дні релігійних свят;

у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Розрахована норма тривалості робочого часу поширюється на всі режими праці та відпочинку. Графіки роботи, що складаються на відповідний період, повинні забезпечити збереження цієї норми незалежно від порядку і правил чергування робочих, вихідних днів, тривалості щоденної роботи, її початку та закінчення.