6.3. Показники і методика оцінки працездатності людини
6.3. Показники і методика оцінки працездатності людини
Працездатність людини є функцією багатьох перемінних, залежить від вихідного функціонального стану людини та дії факторів оточуючого середовища взагалі і виробничого — зокрема. У зв’язку з цим для її оцінки використовується система різних показників, які характеризують як кількісні і якісні результати роботи, так і функціональні стани працівника. Методика оцінки працездатності передбачає обов’язкове додержання певних правил:
● в кожному конкретному випадку слід спиратися на показники, найбільш адекватні для даного виду праці;
● не обмежуватися одним показником, а використовувати комплекс їх;
● при аналізі показників враховувати нормальні зрушення їх у зв’язку з добовою періодикою;
● кількісні показники необхідно обов’язково доповнювати якісними.
Для оцінки працездатності застосовуються три групи показників, які характеризують результати виробничої діяльності, фізіологічні зрушення і зміни у психічних функціях людини в процесі праці. Це виробничі, фізіологічні і психологічні показники.
До виробничих показників належать:
● продуктивність праці — виробіток продукції за одиницю часу;
● трудомісткість роботи — витрати часу на виробничу операцію;
● якість роботи (продукції) — наявність браку;
● втрати робочого часу і простої устаткування з вини працівника.
Зазначимо, що якісні показники роботи більш інформативні для оцінки працездатності, оскільки вони великою мірою залежать від функціонального стану працівника і раніше знижуються в зв’язку з втомою, ніж кількісні показники.
До фізіологічних показників належать:
● величина енергозатрат;
● частота пульсу, ударний і хвилинний об’єм крові;
● м’язова сила;
● м’язова витривалість;
● час сенсомоторних реакцій;
● частота дихань, легенева вентиляція, коефіцієнт споживання кисню;
● сила, рухливість, урівноваженість процесів збудження і гальмування;
● критична частота злиття мигтінь;
● тремор (тремтіння рухової ланки);
● температура шкіри.
Крім оцінки динаміки цих показників протягом робочого дня слід дати якісну оцінку, критеріями якої можуть бути:
● показники роботи при максимальному напруженні;
● величина фізіологічних затрат на одиницю роботи в динаміці робочого дня, тобто своєрідні коефіцієнти корисної дії працівника.
До психологічних показників відносяться:
● увага (концентрація, переключення, розподіл);
● мислення;
● пам’ять;
● сприймання;
● емоційно-вольове напруження.
Оцінка працездатності за виробничими показниками базується на застосуванні економіко-статистичних методів, хронометражних спостережень, фотографії робочого дня і використання устаткування, фотохрометражі, самофотографії.
Виробничі показники характеризують ефективність роботи і опосередковано — рівень працездатності. Це зумовлено тим, що продуктивність праці і функціональний стан працівника протягом зміни змінюється різнонаправлено. Так, продуктивність праці в кінці зміни може підвищитися або зберігатися на високому рівні, в той час як функціональний стан поступово погіршується. Продуктивність праці починає знижуватися при значному розвитку втоми, оскільки на початкових її стадіях має місце компенсація за рахунок резервних можливостей організму. В зв’язку з цим особливе значення має вивчення динаміки функціонального стану за допомогою фізіологічних методів. При цьому необхідно дослідити не менш як три фізіологічні системи або функції:
● центральну нервову систему, зокрема динаміку коркових процесів;
● ключові фізіологічні функції для даного виду праці;
● функції, які найменш навантажені.
Для оцінки таких властивостей центральної нервової системи, як збудливість, сила і рухливість нервових процесів необхідне вивчення:
● стану аналізаторів методом визначення критичної частоти злиття мерехтінь (КЧЗМ);
● часу сенсомоторної реакції методом рефлексометрії.
Застосування методу визначення критичної частоти злиття мерехтінь грунтується на тому, що зоровий аналізатор характеризується певним рівнем функціональної рухливості. Цей рівень вимірюється тією граничною частотою спалахів світла, за якої вони вже не відрізняються як окремі спалахи, а виникає відчуття неперервного світла. У разі втоми ця гранична частота зменшується і людина сприймає як неперервне світло такі мерехтіння, які раніше вона чітко сприймала як перервне світло. Вимірюється частота злиття мерехтінь в герцах.
Метод рефлексометрії полягає в тому, що працівник натискує на ключ приладу (або відпускає натиснуту кнопку) у відповідь на дію певного подразника (світло, звук). Час від початку дії подразника до відповідної реакції реєструється електросекундоміром і характеризує стан збудження вищих відділів мозку.
Вивчають час простої реакції і час реакції розпізнавання та вибору. Проста реакція — це реакція на один відомий сигнал. Реакція вибору — це реакція на один з двох або декількох сигналів. При цьому на кожний сигнал людина повинна реагувати певною дією.
Час реакції на подразник коливається протягом робочої зміни і є статистичною величиною. Збільшення його свідчить про зниження працездатності, а у стані високої працездатності він зменшується, однак ніколи не може бути меншим за певну фізіологічну межу.
Досить інформативним для оцінки працездатності не тільки при фізичній, а й розумовій та нервово-напруженій роботі є показники м’язової сили і витривалості. Для їх вимірювання використовуються методи динамометрії. Працівник робить кілька максимальних натискувань на ручку динамометра і на основі цих даних визначається середня величина м’язової сили. Час (в секундах) утримання 75% максимального зусилля характеризує м’язову витривалість.
Точність і координація рухів вивчаються методом координометрії. Працівникові пропонують швидко вести щуп приладу по певній траєкторії, не відхиляючись від неї. Кожне відхилення фіксується приладом. При цьому враховуються час виконання завдання, загальна кількість помилок і їх сумарна тривалість.
Аналогічним способом вивчається тремор. У цьому випадку працівникові пропонується протягом 20 с тримати штифт в круглому отворі, не торкаючись стінок. Рука нічим не фіксується. Число дотиків в стані високої працездатності, як правило, не перевищує 15.
Вивчення стану серцево-судинної системи працівників проводиться методом електрокардіографії, пульсометрії і вимірювання артеріального кров’яного тиску.
Під час обробки матеріалу шляхом відповідних розрахунків отримують дані про ударний та хвилинний об’єм крові. При втомі показники артеріального тиску мають тенденцію до зниження (не завжди). Пульсова реакція на одне і те саме навантаження більша при значній втомі. В цьому випадку сповільнюється і відновлення частоти пульсу.
Функціональний стан органів дихання людини в процесі праці оцінюється за ритмом, частотою і глибиною дихальних рухів, а також шляхом визначення життєвої ємкості легень, хвилинного об’єму дихання, максимальної легеневої вентиляції. Із цією метою використовують такі методи, як пневмографія і спірометрія.
Дихальний об’єм, життєву ємкість легень визначають за допомогою спірометра. Розрахунковим методом визначають хвилинний об’єм дихання. За показниками газообміну і споживання кисню можна розрахувати затрати енергії на виконання роботи. Однак ці методи досить складні і на виробництві майже не використовуються.
Найдоступнішими методами вивчення працездатності людини у виробничих умовах є тестові методики. За допомогою спеціальних тестів вивчають властивості нервових процесів (збудження і гальмування) та психічні функції — показники уваги, пам’яті, сприймання, емоційного напруження тощо.
Крім об’єктивних методів оцінки працездатності, методом опитування вивчається суб’єктивний стан працівників, в процесі якого вони дають оцінку величини стомлення в балах: немає стомлення — 0, легка стомленість — 1, середня — 2, сильна — 3, дуже сильна — 4 бали.
Отримані в динаміці робочого дня показники мають різні натуральні виміри і якісні характеристики. Так, в одних випадках збільшення величини показника свідчить про підвищення працездатності людини, в інших — про її зменшення. Тому необхідна стандартизація показників, яка проводиться у такий спосіб.
За кожним показником на основі отриманого динамічного ряду обчислюється його середньозмінне значення:
,
де n – кількість вимірювань.
Після цього натуральні величини показників виражаються в стандартизованих показниках (х). Для цього кожне значення динамічного ряду необхідно поділити на середньозмінну величину і помножити на 100.
.
Отже, отримуємо стандартизований ряд для даного показника:
.
Аналогічно проводяться розрахунки по всіх інших показниках. При цьому, показники функцій, які зростають при зменшенні працездатності, необхідно трансформувати в обернені величини. Для цього від кожного показника необхідно відняти 100; потім поміняти знак на протилежний і знову додати 100.
Отримані динамічні ряди стандартизованих показників характеризують динаміку окремих функцій працівника протягом робочої зміни.
Для оцінки інтегрального показника працездатності в кожний момент спостереження необхідно знайти середнє арифметичне стандартизованих показників всіх функцій на цей момент за формулою
,
де 
— інтегральний показник працездатності в момент спостереження i; 
— стандартизовані показники функцій z, y, ..., n
у момент спостереження і; n — кількість досліджених функцій.
Розраховані аналогічно інтегральні показники працездатності за кожний момент спостереження використовуються для побудови кривої працездатності протягом робочої зміни.
Для оцінки інтегрального показника використовується також метод непараметричної статистики, який дозволяє об’єднувати показники, отримані різними методами (наприклад, показник КЧЗМ, статичну м’язову витривалість, силу кисті рук, час сенсомоторної реакції тощо). Для цього фіксується кількість випадків, при яких не було зрушень порівняно з вихідними показниками α, кількість випадків поліпшення показників β і кількість випадків погіршення показників γ.
Інтегральний показник працездатності в кожний момент спостереження обчислюється за формулою
.
При вивченні працездатності групи працівників за наведеною формулою вираховується показник зміни по кожній функції в кожний момент спостереження Кі. Інтегральний показник зміни функціонального стану працівників в момент кожного спостереження обчислюється за формулою
,
де n — кількість досліджених функцій, за якими обчислювалися окремі коефіцієнти.
Значення коефіцієнтів Кі та Кінт змінюються від +1 до –1. Знак «мінус» свідчить про погіршення функціонального стану організму працівника.