6.3. Реалізація соціального партнерства: форми та моделі

У світовій практиці існує декілька моделей соціального партнерства, які можна класифікувати за різними ознаками:

1.     рівнем ведення колективних переговорів;

2.     місцем та роллю владних структур у системі соціального партнерства;

3.     характером взаємодії професійних спілок з органами законодавчої й виконавчої влади, місцевого самоуправління;

4.     масштабами, формами участі найманих працівників в управлінні підприємствами (організаціями);

5.     характером, специфікою взаємовідносин профспілок та об'єднань роботодавців;

6.     рівнем „соціалізації” відносин між працею і капіталом.

Об'єднуючи потенціал держави, підприємців і профспілок для досягнення соціального миру, система соціального партнерства створює належні умови для економічного розвитку країни, позитивно впливає на формування та використання людських ресурсів. Отже, система соціального партнерства - важлива структурна ланка системи управління працею та соціально-трудовими відносинами. Чим ефективніше співпрацюють соціальні партнери, тим кращі умови вони створюють для всебічного розвитку трудового потенціалу й економічного зростання.

Соціальне партнерство може бути ефективним методом регулювання соціально-трудових відносин, якщо воно здійснюється у формах та функціонує на принципах, що обґрунтовані наукою і дієвість яких підтверджена практикою.

Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їхніми суб'єктами та органами має здійснюватися у формах:

Ø спільних консультацій;

Ø колективних переговорів та укладення договорів і угод;

Ø погодження на вищому (національному) рівні політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії та показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту національного ринку праці в умовах глобалізації економіки;

Ø спільного розв'язання колективних трудових суперечок (конфліктів), запобігання їм, організації примирних та арбітражних процедур;

Ø участі найманих працівників в управлінні виробництвом;

Ø участі представників сторін у роботі органів соціального партнерства;

Ø спільного управління представниками сторін фондами соціального страхування;

Ø участі найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором;

Ø розгляду претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і залагодження конфліктів шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій;

Ø обміну необхідною інформацією;

Ø контролю за виконанням спільних домовленостей.