Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.3. Середній клас: суть та соціально-економічні критерії його визначення

6.3. Середній клас: суть та соціально-економічні критерії його визначення

Середній клас. Дуже часто стверджують, що саме середній клас в Україні має стати «опорою ринкових реформ, гарантом політичної стабільності та нового демократичного устрою», нарікаючи на те, що цей клас у нас ніяк не сформуються. При цьому часто не пояснюється, що таке «середній клас». А тим часом мож­ливі різні його визначення, від вибору яких залежать сама наявність і конфігурація цього класу. Існує принаймні сім таких визначень середнього класу:

середній клас об’єднує людей, що володіють середнім для даного конкретного суспільства рівнем прибутків, такий найпрос­тіший економічний критерій. Частка середнього класу в такому разі залежить від того, як (по якій кривій) ці прибутки розподіляються. У розвинених західних суспільствах вважається, що основна маса населення (60—70 %) має прибуток, близький до середнього рівня, а кількість бідних та багатих відносно невелика. Для менш розвинутих країн вимальовуються інші схеми: основна маса населення перебуває на межі або за межею бідності, а розрив із невеликою «успішною» верхівкою набагато значніший. Розподіл за прибутком трапляється ще в Арістотеля, котрий писав, що є багаті, є бідні, а між ними — середні прошарки, які най­поміркованіші та найдоброчесніші в політичному відношенні;

розподіл на багатих та бідних пов’язаний не тільки з рівнем прибутку, а й з розподілом нагромадженого багатства (майна, фінансових активів) і рівнем загальної матеріальної забезпеченості. Належність до середнього класу в західних країнах означає володіння «стандартним» майновим набором у вигляді пристойного будинку, упорядкованої квартири, машини, комплексу предметів тривалого користування, наявність низки страхових полісів. Як стверджується, весь цей прошарок охоплює близько двох третин громадян. У Росії відповідні середні прошарки становлять поки що близько 10—15 % населення (усе це, проте, не більш як приблизні експертні оцінки);

середні класи — це дрібні власники, керівники дрібних фірм, більшість яких заснована на особистій праці або передбачає таку працю на рівні з найманою. Це малі підприємці, до яких іноді додають самостійних працівників і називають «старим середнім класом». Прикладом є відомі крамарі Великобританії і фермери США, частка яких на ранньокапіталістичних стадіях наближалася до половини всього самодіяльного населення або навіть перевищувала її. Згодом, зі зростанням великих корпорацій, розміри старих середніх прошарків скорочуються, а їхні представники витісняються в менш привілейовані ринкові ніші. Кількісно сьогодні вони становлять 10—15 %, з невеликими варіаціями в окремих країнах;

ще один критерій — рівень освіти і наявність професійної кваліфікації. Згідно з цим критерієм до «середнього класу» залічують фахівців із вищою освітою (professionals). На противагу традиційній дрібній буржуазії їх вважають «новим середнім класом». Насамперед це ті, хто створює й обслуговує нові технології, пов’язані зі становленням постіндустрійного, інформаційного суспільства. Іноді ці групи об’єднують з менеджерами й адміністративними працівниками і називають «обслуговуючим класом» (service class), використовуючи термін К. Реннера, або «класом менеджерів і фахівців» (professional-managerial class). На рубежі XIX—XX ст. цей клас налічував близько 5—10 % зайнятого населення; зараз у розвинутих країнах він сягає вже 20—25 %;

якщо за основний критерій вибираються умови і характер праці (насамперед поділ її на розумову і фізичну), то до середніх класів починають відносити й так званих білих комірців, що служать без вищої освіти (їх часто означають як «нижній середній клас»). Разом зі «старим» і «новим» ми отримуємо одночасно три різних середніх класи, які в сукупності охоплюють понад половину зайнятих;

можна не рахувати середні прошарки за сукупністю ринкових, трудових і статусних позицій, бо в такому разі серед них виявляться ті, хто протистоїть елітарним і нижнім прошаркам су-
спільства самобутнім стилем життя і соціальними зв’язками, оцінкою власних кар’єрних перспектив і ставленням до майбутнього своїх дітей, ступенем індивідуалізму й автономії в діях (крім названих вище економічних і професійних параметрів);

нарешті, склад середнього класу може визначатися за рівнем престижу — тут виявляться групи, що відносяться до середніх прошарків самим населенням. Так, у процесі класичних американських досліджень У. Уорнера в 40-х рр. XX ст. були виокремлені два таких середніх класи: «вищих середній» (lower middle), в який увійшли солідні буржуа-власники, успішні фахівці (близько 10 % міської общини), і «нижчий середній» (lower middle), до якого люди відносили дрібних торгівців, клерків і кваліфікованих робітників (разом вони становили трохи менше 30 % населення). Іншим варіантом отримання статусних оцінок є саморанжирування. За результатами соціологічних досліджень, оцінюючи своє місце на суспільних сходах на кінець 90-х рр., 43 % наших співгромадян віднесли себе до «середнього класу» (до вищого — 5 %; до нижчого — 49 %).

Таким чином, відповіді на питання про те, чи сформувалися в Україні середні прошарки, майже цілком залежать від вибору критерію оцінки.