Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.3. Товар і його властивості. Двоїстий характер праці, втіленої в товар

Товарне виробництво, як ми вже визначили, - це виробництво, в якому продукт виробляється не для власного споживання виробника, а для продажу. Продукт, вироб­лений для продажу, отримав назву товару.

Якщо вас запитати: чи знаєте ви, що таке товар? Напевне, бі­льшість відповість, що знає. А чому б ні? Кожен з вас щоденно щось купує. Ці речі називаються товарами. Але чи задумувався хто-небудь з вас над питанням - чому речі, продукти праці стають товарами? Напевно, ні. Кожний, хто знайомий з природою товару, оцінює його лише за зовнішніми ознаками: форма, розміри, колір, смак, запах і т.д. Однак ці властивості не можуть дати відповідь на запитання: чому одна й та ж річ в одних випадках виступає як товар, а в інших товаром не стає?

Приклад. Вирощені для себе квіти - не товар. Ті ж квіти, ви­рощені для продажу, -товар. Людина купує квіти - вони виступа­ють як товар. Дарує ці квіти - вони перестають бути товаром. У чому річ?

Очевидно, Що речі самі собою не є товарами. Вони стають ними лише від дій людини, лише тоді, коли люди вступають в відносини між собою. Але чи будь-які відносини між людьми перетворюють речі в товари? Перетворення речей на товари відбувається лише при певних - мінових відносинах.

Товар - це продукт, призначений для продажу. Отже, він повинен мати властивість за­довольняти певні потреби тих, хто його купує. Причому характер потреб, незалежно від того, чи буде споживання даного продукту праці приносити людині реальну користь (як їжа, одяг і т.д.), чи шкодити (як тютюн, -горілка, наркотики), значення немає. Ця властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається споживною вартістю.

За способом споживання або використання людьми споживні вартості поділяються на три основних види: предмети споживання, засоби виробництва й послуги.

Предмети споживання - це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг, книги і т.д.)

Засоби виробництва - це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі та споруди, машини та обладнання, сировина, матеріали, паливо і т. д.)-

Послуги - це своєрідна споживна властивість, їхня своєрідність полягає, по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє й не продає ніяких речових товарів. По-друге, споживна вартість послуги - це корисний ефект діяльності живої праці. Для транспорту - це переміщення вантажів, людей. По-третє, особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не можна накопичува­ти, включати до складу речового національного багатства країни. Вона може бути спожита в момент її виробництва (надання) тому, що час виробництва та час споживання послуги залишає певний матеріальний слід: вантажі й пасажири виявляються перевезени­ми, хворі - вилікувані, неграмотні - навчені і т.д. Вартість послуг формується так само, як і вартість речових товарів.

Споживну вартість має будь-який продукт. І в цьому плані мо­жна сказати, що вона є категорією вічною, тобто існує на всіх історичних етапах розвитку суспільства як здатність продукту праці задовольняти потреби тих, хто його виробляє. Але в товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її купує.

Категорія споживної вартості дозволяє виявити зв'язок між властивостями товару й потребами людей, їхнім характером, структурою й обсягом. Можливість така зумовлена тим, що спожи­вна вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність властивостей товару, по-друге, це відношення властивостей товару до потреб людини. Див. схему 50.


Наявність цих двох сторін споживної вартості яскраво прояв^ ляється у випадку, kojjh товар не реалізується (залежується на полицях магазинів) через те, що він втратив свою споживну вартість. Чому це може відбуватися? Насамперед тому, що товар може втратити ті корисні властивості, які роблять його споживною вартістю, тобто потрібним людині для задоволення якихось потреб. Тканина може вилиняти, посуд розбитися, хліб зачерствіти, овочі прив'янути і т.д. Відповідно до цього ставлення покупця до таких товарів стає негативним.

По-друге. Товар може виявитися непотрібним, якщо він навіть зберігає свої природні (речові) властивості, але ставлення до нього людей змінюється в результаті зміни моди, структури потреб людей, актуальності даного виду товару і т. д. А це означає, що хоча споживна вартість - категорія вічна, поза ставленням людей до неї вона не існує.

Отже, зміст категорії "споживна вартість" визначається сукупністю природних і суспільних властивостей товару. В зв'язку з цим слід розрізняти такі поняття, як "споживні власти­вості" та "споживна вартість** товару. Споживні властивості - це лише сукупність природних властивостей товару, а споживна вартість - це сукупність природних і суспільних його властивос­тей.

Перше, тобто споживні властивості товару, вивчається техніч­ними науками, зокрема такою наукою, як товарознавство. А споживна вартість виступає об'єктом вивчення політекономії, тому що вона в своїй суспільній властивості виступає як носій виробничих відносин людей і, в першу чергу, мінової вартості. Що це таке?

Вище ми констатували, що споживна вартість у товарі має суспільний характер, тобто, вона повинна задовольнити потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її буде купувати. А це означає, що продукт, ставши товаром, повинен мати й другу властивість (перша « споживна вартість) -спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі.

Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості. Або можна сказати інакше, -мінова вартість - це така кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

Що ж лежить в основі мінової вартості? Як визначається та пропорція, в якій один товар обмінюється на інший? Адже спожи­вна вартість такою основою бути не може, бо як споживні вартості всі товари відрізняються один від одного, й тут практично немож­ливо знайти основу для їх порівняння. Споживні властивості продуктів - смак, форма, колір, розміри, лише різнять, а не об'єднують товари. Для того, щоб одна споживна вартість (товар) обмінювалася на іншу (товар), необхідно, щоб обидві дорівнювали чомусь третьому. Тобто, повинно бути щось спільне, що об'єднує ці різні споживні вартості, які кількісно й якісно є непорівняльними в обміні.

Цим спільним, що дає можливість порівнювати товари в обмі­ні, є праця, затрачена на їх виробництво. Праця, що виробляє товари, створює другу властивість товару - вартість. Отже, мінова вартість - це форма, кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Вартість же як втілена в товарі праця, є основою цієї пропорції, змістом процесу обміну.

Приклад. Товар "А", на виробництво якого затрачено 10 годин робочого часу, обмінюється на товар "Б", виготовлений за 5 робочих годин. В якій пропорції відбудеться обмін? Відповідь: 1 товар "А"= 2 товарам "Б". Чому? Тому що 2 товари "Б" є еквівале­нтом (за кількістю затраченого робочого часу) 1 товару "А". Отже, 1:2 - це форма, тобто те, з чим ми маємо справу в реальній дійсно­сті, обмінюючи товари, або мінова вартість, а 10 годин і 5 годин робочого часу, які затратили товаровиробники, виробляючи товари "А" і "Б", - це зміст, субстанція (основа) даної пропорції або вартість товару.

Таким чином, товар має двоїсту природу: він являє собою єдність споживної вартості та вартості. Мінова ж вартість є форма, в якій вартість проявляється на ринку. Отже, як споживні вартості товари якісно відмінні один від одного, бо задовольняють різні потреби людей, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї й тієї ж загаль­нолюдської праці.

Існує немало корисних речей, які мають споживну вартість, але не мають вартості. До них належать предмети або речовини, які не є продуктами людської праці: повітря, вода в джерелі, необроблена земля, дикоростучі плоди тощо. Вартість же річ може мати лише за умови, якщо вона має споживну'вартість. Непотрібна річ, скільки б не було на неї затрачено праці, ніякої вартості мати не буде, бо праця, затрачена на її виробництво, не визнається суспільством (непотрібний товар не купується).

Вартість - категорія суспільна. Що це означає? Скільки б праці не  було  затрачено  на  виробництво  продукту,   який  іде  на власне  споживання  виробника,   вартість  його  ні   в  чому  не  проявиться. Але без неї не обійтися, коли цей продукт потрапляє на ринок і стає товаром. Тут відразу виникає необхідність встанов­лення пропорції, в якій він зможе обмінюватися на інший товар. Отже, вартість проявляється тільки на ринку, тільки у взаємовід­носинах між суб'єктами ринку з приводу купівлі-продажу товару.

Висновок. Споживна вартість в умовах товарного виробництва виступає носієм вартості. А сама вартість є історичною категорією, властивою лише товарному виробництву. Вона є властивістю лише продуктів, вироблених для обміну, - товарів.

Двоїста природа товару (споживна вартість і вартість) породжена двоїстим характером праці товаровиробника. Як це слід розуміти?

З одного боку, праця - це процес створення певного корисного продукту або послуги, що неминуче пов'язано з конкретною спеціалізацією робітника, конкретними умовами виробництва, засобами й предметами праці. Наприклад, щоб стати кравцем, треба на те вчитися (спеціалізуватися), а щоб пошити одяг, треба мати певні матеріали та кравецькі інструменти. Селянин, щоб виробити продукцію, повинен мати інші знання, умови та знаряд­дя праці. Будівельнику потрібні свої специфічні умови праці. Отже, праця кравця, селянина, будівельника, сталевара - це не одне й те саме. Вони відрізняються умовами виробництва, метою трудової діяльності, знаряддями та предметами праці, що застосо­вуються, характером операцій і, найголовніше, - результатом: кравець шиє одяг, селянин вирощує сільськогосподарську продук­цію, будівельник будує житло, сталевар варить сталь.

Праця, затрачена в певній корисній- формі) результатом якої є певна споживна вартість, називається конкретною працею.

З іншого боку, праця - це процес затрат людської робочої сили: м'язів, мозку, нервів, тобто якісно однорідних природних сил незалежно від того, що працівник виготовляє. Не має значення, хто працює: кравець, селянин, будівельник чи сталевар - затрати ці є обов'язковими, вони не прив'язані до певної спеціальності. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку й не торкаються її конкретної форми. Тобто, ці затрати виступають як праця взагалі, вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії працюючого.

Праця товаровиробників, взята як затрати людської робо­чої сили взагалі, незалежно від Ті конкретної форми, називаєть­ся абстрактною працею.

На відміну від конкретної праці, яка існує при будь-якій суспі­льній формі виробництва й тому є вічною категорією, абстрактна праця - історично визначена форма суспільної праці, властива лише товарному виробництву. В натуральному господарстві, наприклад, немає основи для існування абстрактної праці, оскіль­ки продукти праці в ньому переходять з виробництва в споживан­ня без обміну, отже, немає потреби в особливому суспільному вираженні праці через прирівнювання одного продукту до іншого. Затрати нервової та мускульної енергії людини стають абстрактною працею лише тоді, коли вони виступають як об'єктивна основа для прирівнювання різних продуктів праці в процесі їх обміну. Отже, абстрактна праця являє собою специфічну форму суспільної праці, суспільний характер якої проявляється в обміні, в той час як конкретна праця зовні виступає як індивідуальна, приватна. Див. схему 51.

Схема 51 Властивості товару