6.5. Обґрунтування страхових фондів кормів

6.5. Обґрунтування страхових фондів кормів

Відповідно до «Методичних рекомендацій ...» Міністерства аграрної політики України [86] при складанні річних планів підприємства страховий фонд планують за концентрованими кормами в розмірі 8—10 %, а за грубими і соковитими — 15 % річної їх потреби. Покриваються ці фонди тими видами кормів, які добре зберігаються більше року (концентровані, солома, силос).

Така практика планування страхових фондів має недоліки. По-перше, нормативи не диференційовані залежно від коливання врожайності за роками у конкретному регіоні, у той час як вона дуже значна. Наприклад, середнє квадратичне відхилення врожайності зернових у Черкаській області за 1980—2000 рр. становить 12,1 %, а в Полтавській — 18,5 %. По-друге, існуюча методика не передбачає створення страхових фондів кормів для літнього періоду, хоча коливання врожайності сільськогосподарських культур, що їх вирощують на зелений корм, вищі, ніж інших. Тому страхові фонди кормів доцільно створювати з урахуванням потреби в них не тільки в стійловий період, а й у літній. По-третє, при створенні страхових фондів кормів не враховується спеціалізація господарств. Так, свинарські й птахівничі господарства, у структурі раціонів худоби і птиці яких концентровані кор­ми становлять відповідно 75—85 і 90—93 %, мають значно менші можливості маневрування кормовими ресурсами порівняно з молочними і скотовідгодівельними, де можливості взаємозаміни кормів більші.

Нині під час планування страхових фондів кормів застосовують кілька способів, що різняться передусім ступенем урахування факторів, які впливають на їхній розмір. Найпоширенішим є спосіб, за якого розмір резерву (R, у %) визначають на основі зіставлення середньої багаторічної врожайності кормових культур (y) з мінімальним її рівнем за цей період (ymin):

.

Наприклад, за середньої в 1991—2002 рр. урожайності кукурудзи на силос і зелений корм у господарствах Кагарлицького району 223 ц/га і мінімальної 154 ц/га (1998 р.) резерв кормів має становити 30,9 % річної потреби силосу.

Модифікацією цього способу є визначення розміру резерву кормів за допомогою тренду. У цьому разі динамічний ряд урожайності кормових культур вирівнюють методом найменших квадратів (див. рис. 6.2), визначають щорічні відхилення фактичної врожайності від розрахункової і за рівнем максимального відхилення вниз згідно з наведеною вище формулою розраховують потребу резервних фондів кормів. Порівняно з першим цей спосіб має ту перевагу, що враховує тенденцію зміни врожайності культур.

Перевагами цих способів є простота розрахунків і можливість застосування їх у кожному господарстві на основі використання своїх даних про врожайність, а недоліками — те, що при визначенні розміру резервів ураховують тільки натуральні показники і відсутні економічні критерії. Крім того, недостатньо враховуються ймовірні закономірності у виробництві кормів. Тому вдосконалення методики планування резервів як кормів, так і інших видів резервів у сільському господарстві має бути спрямоване на ширше застосування економічних критеріїв та ймовірнісних факторів.

Рис. 6.4. Визначення раціонального розміру резерву:

1 — витрати від нестачі резерву; 2 — витрати на створення резерву;
3 — загальна сума витрат

В основі теорії визначення резервів лежить принцип зіставлення витрат на їх створення і зберігання з можливими економічними вигодами, що забезпечуються використанням резервів. Ці вигоди можна розглядати і як можливі втрати, пов’язані з нестачею резервів. У цьому разі суть задачі визначення раціонального розміру резервів зводиться до мінімізації загальної суми витрат і втрат, пов’язаних зі створенням та зберіганням резервів, і можливими втратами від нестачі резервів. Втрати, зумовлені нестачею резервів, а також витрати на їх створення і зберігання можна виразити графічно (рис. 6.4). Методики їх розрахунку детально розглянуто в [94, с. 46—48]. Раціональний рівень резервів міститься в точці, яка відповідає мінімальній величині витрат обох видів (крива 3).

Недоліком наведеного способу визначення раціонального рівня резервів є те, що враховуючи економічний критерій (мінімум суми витрат обох видів), не беруть до уваги ймовірнісного характеру створення резервів. Створення резервів кормів тісно пов’я­зане з коливанням урожайності кормових культур. При цьому відхилення фактичної врожайності від вирівняного її рівня (див. рис. 7.2) характеризується нормальним законом розподілу. Залежно від величини цього відхилення і витрат на зберігання резервів, а також втрат від їх дефіцитності доцільно визначати величину потреби в резерві. Очевидно, що закон розподілу величини цієї потреби визначається розподілом величини відхилення.

Середні витрати (математичне очікування витрат) при величині резерву R знаходимо за формулою [75, с. 227]:

,

де С1 — витрати, пов’язані зі створенням і зберіганням у резерві одиниці кормів протягом року; С2 — втрати через дефіцитність одиниці кормів у резерві за рік; х — потреба в резерві; f(x) — щільність розподілу ймовірності потреби в резерві.

Перший доданок у формулі означає, що в разі якщо потреба в резерві дорівнює нулю (імовірність цього 0,5), підприємство зазнає втрат, які дорівнюють С1, помноженому на величину резерву. Якщо х не перевищить величини R, втрати визначають другим доданком. І нарешті, якщо потреба в резерві перевищить R, то втрати, що виникають при цьому, обчислюють третім доданком.

Досліджуючи одержану функцію на екстремум, визначаємо оптимальне значення R, за якого величина середніх витрат досягне мінімуму. На основі багаторічних даних щодо зміни врожайності сільськогосподарських культур у Черкаській області (середнє квадратичне відхилення щодо зернових становить 12,2 %, цукрових буряків — 17,2, кормових коренеплодів — 15,6, кукурудзи на зелений корм і силос — 17,7, багаторічних трав на сіно — 21,2, а валової продукції рослинництва в цілому — 10,3 %), а також розрахованих нами витрат на створення та зберігання резервів (С1 = 1,1 грн з розрахунку на 1 % резерву кормів від річної потреби їх на корову) і втрат від дефіцитності резерву кормів (С2 =
= 4,2 грн на 1 % того самого резерву) було визначено для підприємств цієї області, що спеціалізуються на виробництві молока, оптимальну величину сукупного резерву кормів, яка становить 12,6 % від рівня їх річної потреби. При цьому надійність забезпечення заданою величиною резерву можливої потреби в ньому дорівнює 0,8243, або 82,43 %.

При поточному плануванні у зв’язку з тим, що під час складання плану підприємства вже відома фактична величина резервів на початок планового року, у план слід включити виробництво необхідної для доведення до нормативу їх кількості (12,6 %).

Визначивши оптимальну величину резерву з усієї сукупності кормів, можна розподілити його за групами кормів з урахуванням, по-перше, коливань урожайності окремих культур і їх груп, а по-друге, — структури споживаних кормів і раціональних меж їх взаємозамінності. Слід підкреслити, що у зв’язку зі значними коливаннями врожайності навіть у межах однієї зони нормативи резервних фондів мають диференціюватись як мінімум за областями. Наприклад, середнє квадратичне відхилення врожайності зернових у Черкаській області становить 12,1, а в Полтавській — 18,5 %. Оптимальна величина сукупного резерву кормів у господарствах Полтавської області має бути на 6 пунктів вища, ніж у Черкаській. Крім того, враховуючи різну структуру кормів для окремих видів тварин, доцільно встановлювати нормативи резерв­них фондів кормів за виробничими типами господарств. Слід зазначити також, що в умовах дефіциту білка для його покриття резервні фонди кормів у господарствах треба планувати в дещо більших розмірах.