7.1. Валова продукція сільського господарства

7.1. Валова продукція сільського господарства

Ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування і товарах широкого вжитку із сільськогосподарської сировини залежить від кінцевих результатів виробничої діяльності аграрних підприємств. Залежно від економічного змісту і цільового призначення цих результатів розрізняють такі види їх: валова продукція, товарна продукція, кінцева продукція, чиста продукція і прибуток.

Валова продукція сільського господарства — це первісний результат взаємодії факторів виробництва, матеріальна і вартісна основа інших кінцевих результатів, що в натуральній формі представлений всіма виробленими протягом року первинними продуктами рослинництва і тваринництва , а у вартісній — оцінений за порівнянними цінами відповідного року.

Визначення обсягу валової продукції сільського господарства у натуральній формі необхідне для:

оцінки розмірів натуральних фондів з погляду їх достатності для задоволення потреб населення і переробної промисловості в окремих видах сировини;

визначення обсягу перевезень і зберігання продукції, потреби в транспортних засобах і складських приміщеннях;

обґрунтування потреб підприємств у власній сільськогосподарській продукції, що використовується на виробничі цілі (корми, насіння тощо) для наступного циклу відтворення;

планування обсягів виробництва і реалізації продукції, укладання договорів, здійснення експортно-імпортних операцій;

визначення натуральних показників ефективності виробництва окремих видів продукції (трудомісткості і собівартості одиниці продукції, її енерго-, водомісткості тощо).

У вартісній формі валову продукцію сільського господарства розраховують у порівнянних цінах (нині у цінах 1996 р.) з метою визначення:

обсягу її виробництва в цілому по підприємствах, окремих регіонах і на державному рівні;

низки вартісних економічних показників, що характеризують рівень річної, денної і годинної продуктивності праці, фондовіддачі основних і оборотних фондів, фондомісткості виробництва, його капіталомісткості та ін.;

темпів зростання валового виробництва продукції, продуктив­ності праці та інших якісних показників у цілому по сільському господарству, його комплексних галузях (рослинництву і тваринництву), по окремих підприємствах і для досягнення порівнюваності цих показників у часі і просторі.

При визначенні вартості валової продукції сільського господарства до її складу включають вартість основної, побічної і супутньої продукції рослинництва і тваринництва, приріст незавершеного виробництва в цих галузях і вартість вирощування за рік молодих культурних насаджень (до вступу їх у період плодоношення).

На сільськогосподарських підприємствах валова продукція у вартісному виразі визначається і за собівартістю виробництва з наступним використанням цього показника для розрахунку чистої продукції підприємства.

Таблиця 7.1

ДИНАМІКА ВИРОБНИЦТВА ВАЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ
СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ
В ЗІСТАВНИХ ЦІНАХ 1996 р., грн

Показник виробництва валової продукції на гектар сільськогосподарських угідь характеризує рівень ефективності використання землі, а тому його зростання засвідчує поліпшення господарської діяльності підприємства, і навпаки. За роки економічної кризи, як видно з даних табл. 7.1, згаданий показник зменшився майже вдвічі. Це призвело до істотного зниження решти кінцевих результатів господарської діяльності — товарної, кінцевої і чистої продукції та прибутку.

Валова продукція за її окремими видами в натуральному виразі в розрахунку на одиницю земельної площі також характеризує досягнутий рівень ефективності господарювання. На рівень такого виробництва впливає низка факторів, а тому важливо знати, які з них призвели до збільшення даних показників, а які — до зменшення. Так, щоб визначити кількісний вплив факторів на обсяг виробництва окремих видів тваринницької продукції в розрахунку на гектар відповідних земельних угідь, можна скористатися формулою:

де Пр1 і Пр0 — річна продуктивність тварин (надій на 1 корову, ц; річний приріст живої маси на 1 середньорічну голову тварин на вирощуванні і відгодівлі тощо) відповідно у звітному і базовому роках; П1 і П0 — середньорічне поголів’я тварин відповідно у звіт­ному і базовому роках (по молочному стаду — поголів’я на по-
чаток року); S1 і S0 — площа певного виду земельних угідь у звітному і базовому роках.

Перший частковий індекс формули відображає вплив на обсяг виробництва тваринницької продукції в розрахунку на гектар угідь змін поголів’я худоби, другий — річної продуктивності тварин, третій — змін у площі землекористування підприємства. Якщо виявилося, що будь-який з перших двох часткових індексів має значення більше одиниці, то це свідчить про його позитивний вплив на досліджуваний результат, а якщо їх значення менше одиниці — про негативний вплив, тобто ці фактори зумовили зниження виробництва продукції. Характер дії останнього фактора протилежний зазначеному.

Важливим якісним показником, що певною мірою характеризує рівень розвитку сільського господарства в цілому по країні, є укрупнена структура валової продукції, яка показує частку в ній продукції рослинництва і тваринництва. Прогресивні тенденції в розвитку цієї галузі спричиняють поступове підвищення частки тваринницької продукції в загальному обсязі валової продукції. В 1990 р. цей показник у структурі валової продукції сільського господарства по всіх категоріях господарств України становив 50 %, а в 2000 р. — 39,5 %.

При формулюванні висновків по окремих аграрних підприємствах потрібно досить обережно користуватися показником частки тваринницької продукції в структурі валової продукції, оскіль­ки його рівень істотно залежить від спеціалізації підприємств.
У великих тваринницьких комплексах цей показник може сягати 100 %, тоді як у підприємствах рослинницького напряму — лише 40 % і менше.

Характерною ознакою валової продукції сільського господарства як первісного кінцевого результату виробничої діяльності є те, що вона включає повторний рахунок, а тому за економічним змістом являє собою валовий оборот аграрного підприємства. Роз­мір повторного рахунку у валовій продукції прямо пропорційно залежить від обсягу продукції власного виробництва (кормів, насіння, посадкового матеріалу, органічних добрив), що спожитий на виробничі цілі для наступного циклу розширеного відтворення.

Аграрні підприємства, крім сільськогосподарської, можуть виробляти й інші види продукції. Тому по таких підприємствах визначають також обсяг виробленої валової продукції за всіма видами діяльності. До її складу включають валову продукцію сільського господарства, промислову продукцію переробних підприємств (цехів) у порівнянних оптових цінах, промислову продукцію, що не пов’язана із сільськогосподарським виробництвом, продукцію лісівництва, нового капітального будівництва тощо.

Зазначимо, що в даний час (2002 р.) обсяг валової продукції сільського господарства в нашій країні визначається з неповним урахуванням світової статистичної практики. Різна методологічна основа такого визначення призводить до неповної порівнянності наших показників валової продукції з аналогічними показниками, що використовуються в системі національних рахунків країн з розвинутою ринковою економікою, а також міжнародними організаціями, наприклад продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН — ФАО.

Економічні розрахунки в світовій практиці будуються на таких показниках валової продукції, як зібрана продукція, загальний обсяг виробництва валової продукції сільського господарства і валове виробництво сільськогосподарської продукції. Показ­ник загального обсягу виробництва продукції за своїм змістом збігається з нашим показником валової продукції сільського господарства. Його розраховують у поточних і порівнянних цінах.
У поточних цінах загальний обсяг виробництва продукції сільського господарства розглядається як складова частина внутрішнього продукту держави і водночас як оціночний результат поточ­ної діяльності підприємств, який важливо знати кожному з них для ефективної організації виробництва в умовах ринку. В порівнянних цінах його визначають з метою вимірювання й оцінювання змін фізичного обсягу продукції незалежно від зміни її фактич­ної вартості в поточних цінах. Завдяки таким властивостям цей показник широко використовується, крім раніше зазначених випадків, для вимірювання обсягу сільськогосподарського виробництва на душу населення і на одиницю земельної площі.

Валове виробництво сільськогосподарської продукції розраховують відніманням від загального обсягу виробництва тієї її частини, яка була використана на виробниче споживання (насіння, корми, яйця на інкубацію, гній, солома на підстилку худобі, віск). Як бачимо, цей показник очищений від повторного рахунку. При цьому обсяги проміжного виробничого споживання також оцінюються в поточних і порівнянних цінах.

На аграрних підприємствах, особливо великих, може вироблятися багато видів сільськогосподарської продукції, які мають різне цільове призначення і різну економічну ефективність. Наприклад, у деяких підприємствах Кагарлицького району Київської області на продаж виробляється до чотирьох-п’яти видів рослинницької і два-три види тваринницької продукції. В селянських (фермерських) господарствах виробляється менше видів продукції, але це не знімає проблеми, що далі стане предметом нашого розгляду.

В умовах ринку кожне підприємство повинне прийняти рішення типу «продукт-продукт», визначити комбінацію видів продукції, тобто встановити, які її види і в яких обсягах воно буде виробляти за наявних обмежених ресурсів і за відповідної кон’юнктури, що склалася на ринку сільськогосподарських товарів, для одержання при цьому максимального економічного ефекту. Це — досить складна для вирішення господарська проблема, оскільки вона вимагає врахування низки факторів, у тому числі й такого, як технологічна сумісність і взаємозв’язок окремих видів продукції. Залежно від ступеня цієї сумісності і взаємозв’язку всі види сільськогосподарської продукції поділяються на такі, що взаємодопов­нюють одна одну, є не конкуруючими або конкуруючими.

Взаємодоповнюючі (компліментарні) — це такі види продук­ції, коли збільшення виробництва одного з її видів веде до зростання виробництва іншого виду за інших однакових умов. Такий технологічний взаємозв’язок повністю простежується між розширенням посівних площ, збільшенням виробництва продукції бобових культур (гороху, вики, сої та ін.), багаторічних трав і рів­нем урожайності та обсягом виробництва тих сільськогосподарських культур, для яких вони є попередниками. Існує також пряма залежність між обсягом виробництва кормів і виробництвом тваринницької продукції.

Не конкуруючі види продукції є технологічно сумісними в тому розумінні, що технологічні цикли їх виробництва в часі не збігаються або майже не збігаються. Тому зміна обсягу виробництва (звичайно, до певних меж) одного з видів не конкуруючої продукції не зумовлює зміну обсягу виробництва іншого виду. Такі види продукції доповнюють одні одних, оскільки, крім незбігу в часі робочих періодів, для їх виробництва потрібні різ­ні види матеріальних ресурсів (не враховуючи землі). Наприклад, виробництво більшості видів рослинницької продукції і продукції тваринництва до певної міри є автономним, неконкурентним, як і, скажімо, виробництво озимої пшениці та цукрових буряків.

Конкуруючими є такі види продукції, між якими існує технологічна несумісність через збіг у часі робочих циклів, а також зворот­ний зв’язок, коли зменшення виробництва одного з них веде до збільшення обсягу виробництва іншого, і навпаки. В рослинництві, наприклад, конкуруючими є види продукції ярих зернових і кормових культур — ячменю, вівса, ярої пшениці, викосуміші та ін. Для виробництва цих видів продукції потрібні ті самі фактори виробництва —техніка, однакові види ґрунтів і робоча сила майже однакової кваліфікації. Зрозуміло, що залучити більше ресурсів для виробництва одного з названих видів продукції можна лише за рахунок зменшення обсягу використання тих самих ресурсів для виробництва іншого виду конкуруючої продукції.

Важливо також знати, що не конкуруючі види продукції можуть стати і конкуруючими, якщо виробництво одного з них надмірно збільшуватиметься, що вимагатиме перерозподілу на його користь ресурсів, землі й управлінського часу.

Наявність розглянутих видів продукції вимагає добору такої комбінації їх, за якої досягається максимальна економічна ефективність виробництва. Пріоритет надається тим з конкуруючих видів продукції, які є найбільш прибутковими.