Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.1. Макроекономічна теорія Д.М. Кейнса

7.1. Макроекономічна теорія Д.М. Кейнса

Неокласична теорія зображала економіку як саморегулюючу систе­му, у якій порушена рівновага неминуче відновлюється за рахунок раціональної поведінки господарюючих суб'єктів. Ситуації, які вини­кають на окремих ринках, регулюються відносно автономно, незалеж­но одна від одної і у кінцевому рахунку складаються в єдину систему загальної рівноваги, де сукупний попит відповідає сукупній пропозиції за умови повної зайнятості наявних ресурсів. Подібні погляди знайшли концентроване вираження в «законі Сея», визнання якого стало, за сло­вами американського економіста Д.К. Гелбрейта, показником того, «чим економісти відрізняються від дурнів».

Реальна практика, однак, свідчила про те, що багато передумов, на яких будували свої висновки неокласики, — досконала конку­ренція, абсолютна гнучкість цін, автономність ринків товарів, пра­ці та грошей — не відповідали дійсності. Навіть сама раціональна поведінка господарюючих суб'єктів не забезпечувала системі стійкої рівноваги, оскільки на макрорівні діяли інші законо­мірності, що не зводилися до суми рішень, прийнятих на мікро-рівні. Найбільш яскравим проявом цієї розбіжності стала Велика депресія початку 30-х рр., яка супроводжувалася різким спадом ви­робництва, масовим безробіттям, фінансовими потрясіннями.

Стало очевидно, що економічна система ринкового типу не тіль­ки не здатна забезпечити автоматичне відновлення порушеної рівноваги, але і породжує нерівноважні ситуації через внутрішньо властиві їй особливості, а не в результаті впливу зовнішніх для неї факторів.

Все це суперечило основним постулатам неокласичної доктри­ни і вимагало її перегляду. Людиною, яка зробила чергову рево­люцію в економічній науці, став англійський економіст Джон Мей-нард Кейнс (1883-1946).

Д.М. Кейнс, син викладача економіки Невіла Кейнса, закінчив Кембріджський університет, де слухав лекції А. Маршалла, працю­вав у Департаменті із справ Індії та у Міністерстві фінансів. У 1919 році у складі групи радників бере участь у підготовці Вер-сальського мирного договору, який став підсумком Першої світової війни. Його оцінка післявоєнної економічної ситуації, яка багато в чому не збігалася з офіційною точкою зору, була ним пізніше ви­кладена у праці «Економічні наслідки миру».

Повернувшись у Кембридж на викладацьку роботу, він прово­дить дослідження у сфері фінансових проблем, випускає у світ ве­лику працю «Трактат про гроші» (1930). Економічні потрясіння, пов'язані з Великою депресією, змусили його переглянути ряд за­гальноприйнятих в економічній науці тверджень і запропонувати принципово нове трактування механізму функціонування ринкової економічної системи, викладене в книзі «Загальна теорія зайня­тості, відсотка і грошей» (1936).

Центральна ідея, навколо якої будується вся система доказів, полягає в тому, що конкурентна ринкова економіка не може забез­печити автоматичне відновлення рівноваги за умови повного вико­ристання ресурсів. Економічна система в принципі нерівноважна і попит не йде автоматично за пропозицією, як це випливало із «за­кону Сея». Але щоб у цьому переконатися, потрібно розуміти різницю між процесами, які відбуваються на мікрорівні і на мак­рорівні. Раціональна поведінка окремих господарюючих суб'єктів, які прагнуть до оптимізації рішень, виявляється зовсім не­раціональною при переході на макрорівень, призводячи найчастіше до результатів, прямо протилежних очікуваним. Розширюючи ви­робництво продукції за умови підвищення ціни на неї, індивідуаль­ний виробник діє раціонально, але якщо так вчинять всі виробники, пропозиція набагато перевищить попит, ціни впадуть і результатом прийнятих рішень стануть економічні збитки. Отже, об'єкт аналізу потрібно перенести в сферу макроекономіки, щоб привести теоре­тичний інструментарій у відповідність з потребами господарської практики. Кейнс у своєму дослідженні оперує поняттями сукупно­го продукту, сукупного попиту на нього, співвідношеннями спожи­вання, заощаджень та інвестицій, тобто узагальнюючими показни­ками або агрегатами.

Основною причиною, яка порушує рівновагу в економічній си­стемі, є нестача ефективного попиту, величина якого тотожна національному доходу.

Національний дохід під час використання розпадається на спо­живання і заощадження. Але якщо в класичній моделі джерелом ру­ху системи були заощадження, регульовані величиною ставки відсотка, а споживання визначалося як різниця між доходом і за­ощадженнями, то в Кейнса на перший план висуваються витрати, споживання, а заощадження — це те, що залишається неспожитим. Ощадливість, яка у класиків зводилася в ранг найвищої чесноти, сама по собі не може будувати міста, прокладати дороги й осушу­вати болота. Для цього потрібні витрати, тобто витрата отриманого доходу. Але динаміка споживання, за Кейнсом, підлягає дії деякого загального психологічного закону, відповідно до якого «... люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не тією ж мірою, як зростає дохід». Це означає, що гра­нична схильність до споживання, визначена як відношення прирос­ту споживання до приросту доходу, менша за одиницю:

де С — приріст споживання; Y - приріст доходу.     

Отже, функція споживання (С=С(Y)) має вигляд монотонно зро­стаючої кривої з поступовим спаданням приросту. Якби весь дохід повністю споживався, ця функція становила б бісектрису кута, ут­вореного осями координат, на яких відкладаються значення доходу і споживання. Рівність доходів і витрат забезпечувалася б у кожній точці, розташованій на бісектрисі. Однак реальна ситуація характе­ризується відхиленням від стану рівноваги, яка досягається лише в точці перетину кривої споживання з бісектрисою; це ілюструє графік, що отримав назву «кейнсіанський хрест» (рис. 7.1).

Лівіше точки Е споживання перевищує дохід, тобто проїдають­ся запаси; правіше цієї точки дохід більший за споживання і різни­ця _відрізок аЬ — показує розмір заощаджень. Ця різниця зростає

в міру зростання доходу, що призводить до перманентного відста­вання попиту від пропозиції.

У класичній моделі в такій ситуації, по-перше, знизилися б ціни, тому що має місце надлишкова пропозиція товарів, по-друге, знизила­ся б ставка відсотка, оскільки зростання заощаджень означає збільшен­ня пропозиції на ринку капіталів. У результаті буде збільшуватися спо­живання як особисте внаслідок більш низьких цін, так і продуктивне, оскільки низька ставка відсотка буде стимулювати перетворення за­ощаджень в інвестиції. Економічна система буде прагнути повернути­ся до стану рівноваги попиту та пропозиції.

У теорії Кейнса цей механізм не виглядає настільки безвідмов­но. Якщо класики вважали заощадження й інвестиції прямою і зво­ротною функцією того самого аргументу — норми відсотка, які у стані рівноваги тотожно рівні один одному, то Кейнс розглядає їх як функції різних аргументів. Заощадження є функцією доходу, йо­го неспожитою частиною, а інвестиції дійсно залежать головним чином від величини ставки відсотка.

Ця обставина робить автоматичне перетворення заощаджень в інвестиції дуже проблематичним. Неспожиту частину доходу лю­ди не поспішають вкладати у виробництво, тому що існує явище, називане Кейнсом «перевагою ліквідності». Певні причини спону­кають власників доходів тримати свої кошти в грошовій (ліквідній) формі.

Насамперед, це потреба у готівці для виконання поточних угод — трансакцій («трансакційний мотив»). Потім — очікування можливого підвищення ставки відсотка, що дає можливість отримувати від своїх заощаджень більший дохід («спекулятивний мотив»). Нарешті, ризик втрат від невдалих капіталовкладень також спонукає надати перевагу ліквідній формі заощаджень («мотив ризику»).

Усе це обумовлює високий рівень процентної ставки, оскільки «перевага ліквідності» скорочує пропозицію позичкових капіталів, Що у свою чергу знижує інвестиційну активність.

З іншого боку, розміри інвестицій залежать від фактора, який Кейнс називає «граничною ефективністю капіталу», що вира­жається через відношення очікуваного прибутку від приросту капіталовкладень до самого цього приросту. Ця величина в довго­строковому плані має тенденцію до зниження, оскільки в багатому суспільстві, як вважає Кейнс, «...через більшу величину раніше на­копиченого капіталу перспективи подальших інвестицій менш сприятливі».

Таким чином, має місце тривалий тиск на інвестиції в сторону їхнього зниження як з боку норми відсотка, так і з боку граничної ефективності капіталу. Інвестиції будуть прагнути до точки, де гра­нична ефективність капіталу і норма відсотка зрівнюються, і ця точка буде нижче від рівня, необхідного для поглинання усього не спожитого доходу (заощаджень).

Інвестиції в моделі Кейнса відіграють визначальну роль у до­сягненні рівноваги. Якщо в класиків заощадження через гнучку норму відсотка визначають обсяг інвестицій, то у кейнсіанському варіанті автономно утворений рівень інвестицій визначає обсяги виробництва, національного доходу і зайнятості. Якщо інвестиції будуть меншими від заощаджень, обсяг доходу скоротиться до ве­личини, за якої інвестиції і заощадження зрівняються. За умови збільшення інвестицій буде зростати й обсяг доходу до тих пір, по­ки знову не настане рівновага. Таким чином, існує рівноважний об­сяг доходу для кожного можливого рівня інвестицій. Це означає, що рівновага може досягатися на рівнях, які не забезпечують повну зайнятість. У серії рівноважних значень є тільки один рівень інвес­тицій, який спроможний це забезпечити, але вихід на цей рівень пе­редбачає настільки складну взаємодію численних факторів, що ав­томатичне досягнення повної зайнятості видається малоймовірним. Основною перешкодою для такого автоматизму є те, що найваж­ливіші ринкові регулятори — ціни, відсоток, заробітна плата — у кейнсіанській моделі, на відміну від класичної, є негнучкими.

Відсоткова ставка у Кейнса виступає як плата за відмову від ліквідності й тому слабко реагує на коливання обсягу заощаджень. Тому розрив між заощадженнями й інвестиціями не компенсується падінням відсоткової ставки.

Недостатньо успішно виконують свою регулюючу роль і ціни. Падіння попиту в умовах неповної зайнятості веде не до зниження цін, а до скорочення виробництва і ще більшого загострення про­блеми зайнятості.

Що ж стосується заробітної плати, то і вона не стає ефективним інструментом досягнення повної зайнятості. Діяльність профспі­лок, соціальні програми роблять заробітну плату негнучкою і не дозволяють їй оперативно реагувати на зміни попиту та пропозиції на ринку праці. Недостатня ефективність ринкових регуляторів робить необхід­ним стимулювання інвестицій, зокрема, за рахунок державних вит­рат. Така політика може наблизити економіку до рівня повної зай­нятості, оскільки інвестиційні ін'єкції збільшують національний дохід і зайнятість в обсязі більшому, ніж вони самі завдяки ефекту мультиплікатора.

Механізм мультиплікатора у Кейнса відображає взаємозв'язок між приростом інвестицій і приростом національного доходу. До­даткові інвестиції, будучи витраченими, створюють доходи тих, хто продав інвесторам необхідні фактори виробництва. Отримані дохо­ди у свою чергу будуть витрачені на придбання яких-небудь товарів і послуг і тим самим створять доходи тих, хто їх продав. Останні знову почнуть їх витрачати і створювати доходи наступного ешело­ну продавців і т.д.

Первісні інвестиції багаторазово примножуються, збільшуючи за­гальний розмір доходу. Процес цей був би нескінченним, якби всі отри­мані доходи витрачалися відразу і цілком. Однак частина доходів зберігається, зменшуючи тим самим суму, яка йде на споживання. Та частка приросту доходу, що споживається, отримала у Кейнса назву граничної схильності до споживання (МРС), а та частка, що зберігається, — граничною схильністю до заощаджень (МРS). Кожне наступне примноження доходу буде меншим за попереднє на величину заощаджень, і чим більшою буде частина, яка зберігається, тим швид­ше завершиться процес мультиплікації (множення) доходу. Приріст до­ходу, отже, буде дорівнювати приросту інвестицій, помноженому на де­який коефіцієнт, названий мультиплікатором. Він буде дорівнювати ве­личині, зворотній до граничної схильності до заощаджень, тобто 1/МРS. Оскільки МРS і МРС у сукупності дорівнюють одиниці, муль­типлікатор можна визначити як                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

 

В цілому розглянуту залежність можна подати як

 

 

Де Y - приріст національного доходу;                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

I -  приріст інвестицій;                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

МРС - гранична схильність до споживання.

Концепція мультиплікатора ще раз підкреслювала, що розміри національного доходу, які визначають сукупний попит, задаються функцією інвестицій. Звідси слідувало, що найважливішим спосо­бом забезпечення ефективного попиту є свідоме стимулювання інвестиційної активності, що і визначило основні напрямки кейнсіанської економічної програми.