7.1. Поняття про диверсифікацію діяльності підприємства

7.1. Поняття про диверсифікацію діяльності підприємства

До початку формування стратегії як економічної науки, що припадає на другу половину XX ст., поведінку на ринку обґрунтовувала мікроекономіка. Згідно її фундаментальних гіпотез єдиним критерієм покупця є ціна, а товари чи послуги не диференційовані. Слід відмітити, що такі уявлення дійсно були вірними для розвинутих країн, особливо у першій поло­вині XX ст. Оптимальна стратегія успіху підприємства була проста: мінімізація витрат, що давала можливість продавати товар по нижчій ціні, ніж продавав конкурент. І оскільки це приводило до оптимізації долі ринку підприємства, таку стра­тегію називали стратегією ринкової долі або ринкової позиції.

Але вжеу другій половині XX ст. чинники ринкового успі­ху помітно змінились. Відбулось насичення ринку і покупців уже не завжди влаштовував стандартний товар навіть по найнижчій ціні. Проявили себе групи покупців зі специфічни­ми потребами: різними смаками, різним соціальним статусом, різними купівельними можливостями тощо. Задоволення знач­но ширшої гами потреб стало критичним фактором успіху. А однією з найважливіших конкурентних стратегій стала стра­тегія диференціації товару. Тобто гіпотеза мікроекономіки про недиференційований товар на цьому етапі уже втратила смисл. Стратегію диференціації товару, на наш погляд, можна сформулювати наступним чином.

Стратегія диференціації товару є конкурентною стратегією, направленою на розширення асортименту товару (послуг), створення нових товарів з метою задо­волення потреб всіх основних груп покупців шляхом вдосконалення технології виробництва.

Аналогічно у другій половині XX ст. втрачає домінуюче значення і друга гіпотеза мікроекономіки, за якою ціна є єди­ним критерієм поведінки покупця. Досвід почав засвідчувати, що покупки здійснюються швидше під впливом іміджу това­ру (послуги). До того ж підприємства помітили, що перевага­ми і смаками споживачів можна управляти, що при допомозі грамотної реклами і умілого просування товару створюються нові потреби. В результаті ще однією важливою конкурент­ною стратегією стала диференціація ринку або диференціація іміджу товару.

Стратегія диференціації ринку, отже, - це конку­рентна стратегія, направлена на формування нових потреб споживачів на нові товари підприємства шляхом ціленаправлених маркетингових заходів, особливо рек­ламних по створенню певного іміджу товару.

Оскільки, починаючи з другої половини XX ст., явища ди­ференціації як товару так і ринку спостерігаються одночасно, їх спільний прояв вимагає проведення нової, уже корпора­тивної стратегії, яка називається диверсифікацією діяльно­сті підприємства. Тобто диверсифікація починає виступати способом зміни напрямку його розвитку. Причому одним із головних способів на сучасному етапі, що характеризується значною турбулентністю середовища діяльності підприємств.

Поняття диверсифікації застосовується при формулюванні портфельної стратегії як один із чотирьох її компонентів, а са­ме  як вектор росту або напрямок майбутньої сфери діяльно­сті підприємства.

Диверсифікація діяльності підприємства – означає обновлення (диференціацію) і товару, і ринку підприєм­
ства одночасно, вихід за межі основного бізнесу, яким підприємство займалось досі, проникнення в нові галузі та сфери економіки.
Якщо вектор росту спрямований на розвиток ринку, то йде­ться про формування попиту на нові товари підприємства і вибирається напрямок діяльності підприємства - розвиток маркетингу. Якщо ж вектор росту вказує на розвиток товару, то йдеться про створення нового товару і вибирається напря­мок - зміна технології. Якщо ж вектор росту спрямований одночасно і на обновлення ринку, і на обновлення товару, тоб­то вибирається стратегія диверсифікації, то загальний напря­мок простежується слабкіше ніж у попередніх двох випадках, оскільки одночасно вдосконалюються і маркетингова діяль­ність і технологія виробництва.

Тобто, як уже зазначалось, диверсифікація означає (пере­важно) вихід за межі основного бізнесу, яким підприємство займалось досі, проникнення в нові галузі та сфери економіки. Здійснюватись вона може як через створення нових підпри­ємств, так і шляхом скуповування з існуючих або злиття з ними. В результаті відбувається перехід від односторонньої виробничої структури (спеціалізації) до багатопрофільного виробництва.

Для прикладу, на початку 90-х років XX ст. серед 500 най­більших корпорацій США 90 % існували у формі багатогалу­зевих концернів, тобто були диверсифікованими. Переважна більшість із них мала у своєму складі підприємства в серед­ньому 11 галузей, а наймогутніші - 30-50 галузей.

За великим рахунком диверсифікація, як порівняно нове явище, покликана до життя науково-технічною революцією, а саме необхідністю пристосування бізнесу до швидких струк­турних змін, посилення конкурентної боротьби внаслідок на­сичення ринку. В цих умовах диверсифікація використовує переваги комбінування, проникнення в нові прибуткові галузі.

І, головне, - стабілізує бізнес, робить його менш вразли­вим до спадів у тих чи інших галузях, оскільки, володіючи підприємствами в різних сферах економіки, диферсифіковане підприємство має змогу компенсувати спад збуту на ринку одних товарів його зростанням на інших. Завдяки цьому ди-версифіковані підприємства більш стійкі та конкурентно-здатні ніж вузькоспеціалізовані. Вони мають можливість пе­реливати капітал у найприбутковіші галузі. Отже диверсифі­кація - це організаційно-економічний фактор підвищення ефективності виробництва.

Таким чином, значення диверсифікації діяльності підпри­ємства в розробці і здійсненні його портфельної стратегії дос­татньо помітне. З одного боку, диверсифікація - один із важ­ливих напрямків діяльності підприємства, тобто вказує, які конкретно стратегічні одиниці бізнесу і в яких стратегічних зонах господарювання будуть працювати в майбутньому. З другого боку, диверсифікація в значній мірі забезпечує стра­тегічну гнучкість портфеля підприємства, оскільки задово­лення широкого кола потреб і застосування кількох техноло­гій не допустить ситуації, коли несподівані зміни в одній із СОБ можуть привести до серйозних руйнівних наслідків в інших.

Отже диверсифікація, визначаючи частково в якими СОБ підприємство збирається працювати і як ці СОБ будуть зв'яза­ні між собою, до певної міри разом з іншими компонентами визначає портфельну стратегію.