7.1.1. Боржник і кредитор (кредитори)

7.1.1. Боржник і кредитор (кредитори)

Боржником визнається суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів)[1], протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Банкрутом є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом.

Боржником суб’єкт підприємницької діяльності стає після відкриття провадження у справі про банкрутство (до визнання його банкрутом). Банкрутом боржник стає після визнання його банкрутом господарським судом.

Визначення боржника тільки як суб’єкта підприємницької діяльності, на наш погляд, є не зовсім виправданим. Оскільки підприємницька діяльність є складником господарської діяльності, то і боржниками (у контексті банкрутства) необхідно визнавати суб’єктів господарської діяльності.

Як зазначає Б. М. Поляков[2], сучасне законодавство містить п’ять ознак неплатоспроможності боржника: 1) характер грошових зобов’язань; 2) базовий розмір грошових вимог; 3) спірність вимог; 4) строк несплати; 5) наявність виконавчого провадження.

Розглянемо ознаки неплатоспроможності більш детально, одночасно характеризуючи правовий стан боржника.

Грошові зобов’язання

Відповідно до ст. 1 Закону грошове зобов’язання — зобов’я­зання боржника заплатити кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання з виплати автор­ської винагороди, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено Законом.

Базовий розмір грошових вимог

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становить не менше від трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Спірність вимог

Справа про банкрутство порушується господарським судом за наявності безспірних вимог кредитора (кредиторів). Безспірність вимог означає, що спору між боржником і кредитором немає чи він вирішений у досудовому або судовому порядку. Б. М. Поляков[3] зазначає, що для ініціювання справи про банкрутство важливим є факт браку спору за грошовим зобов’язанням, оскільки він показує, що боржник не може об’єктивно задовольнити грошові вимоги.

Строк несплати

Закон передбачає, що грошові зобов’язання повинні бути не задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом.

Наявність виконавчого провадження

Спірний характер грошового зобов’язання чи невиконання такого зобов’язання боржником ще не є підставою визнання боржника неплатоспроможним. Справа про неналежне чи не повне виконання грошового зобов’язання вирішується судом у виконавчому провадженні. Після закінчення виконавчого провадження настає процедура банкрутства.

Кредитори

Зі змісту ст. 210 ГК і ст. 1 Закону можна зробити висновок, що кредиторами неплатоспроможних боржників є юридичні та фізичні особи, територіальна громада або держава, які мають підтвер­джені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо грошових зобов’язань, включаючи кредиторів, вимоги яких пов­ністю або частково забезпечені заставою. Правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом органи справляння податків, зборів (обов’язкових платежів).

У процедурі банкрутства, як правило, бере участь не один кредитор. У разі якщо до одного боржника мають грошові вимоги одночасно два або більше кредиторів, вони утворюють збори (комітет) кредиторів відповідно до вимог Закону.

Закон розрізняє тільки два види кредиторів: конкурсні кредитори і поточні кредитори. Між тим у літературі існують різні погляди стосовно підстав для класифікації кредиторів. Найбільш прийнятною видається класифікація кредиторів, запропонована Б. М. Поляковим.

Б. М. Поляков[4] робить висновок про наявність семи видів кредиторів: ініціатори, вимушені, заставні, кредитори поточної заборгованості, привілейовані, реєстрові (конкурсні), кредитори погашеної заборгованості.

1. Кредитори-ініціатори — кредитор або кредитори, за ініціативою яких порушується справа про банкрутство. Право звернення з заявою до суду про порушення справи про банкрутство належить особам, що мають безспірні вимоги до боржника
(у т. ч. і сукупно) у розмірі не менше від трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Справа про банкрутство порушується тільки один раз, і після порушення справи всі інші кредитори-ініціатори не можуть реалізувати своє право на порушення процедури банкрутства.

2. Вимушені кредитори — кредитори, що звертаються до суду після опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство або про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

3. Заставні кредитори — кредитори, що мають вимоги, забезпечені заставою (ст. 1 Закону України «Про заставу»). Вимоги таких кредиторів задовольняються першою чергою.

4. Поточні кредитори (кредитори поточної заборгованості) — кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Тобто кредитори, вимоги яких виникли із зобов’язань уже під час здійснення процеду­ри розпорядження майном або санації.

5. Привілейовані кредитори — погашення вимог привілейованих кредиторів здійснюється незалежно від визнання таких вимог судом. З іншого боку, у разі незвернення до суду вимоги таких кредиторів не вважаються погашеними. Дія мораторію на вимоги привілейованих кредиторів не розповсюджується. Привілейованими кредиторами є, зокрема, громадяни, що мають вимоги з виплати заробітної плати.

6. Конкурсні (реєстрові) кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

7. Кредитори погашеної заборгованості — кредитори, вимоги яких вважаються погашеними з таких підстав: а) вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними; б) вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними; в) у разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги.