Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.2. Американський маржиналізм. Д. Б. Кларк

Американський маржиналізм. Д. Б. Кларк

Як ми вже з’ясували, США мають відмітні особливості у своєму історичному розвитку. Перші кроки індустріальної технологічної революції відбувались в умовах, коли економічна політика кидалася від протекціонізму до лібералізації, і навпаки. Серед історичних подій, що свідчать про слабкості США, виділяється «доктрина Монро». 2 грудня 1823 р. президент Дж. Монро проголосив: «¼Американські континенти в результаті вільного і незалежного становища, що вони в себе встановили і підтримують, відтепер не повинні вважатися об’єктами дальшої колонізації європейськими державами ¼усіляку спробу з їхнього боку поширити свою політичну систему на яку-небудь частину нашої півкулі ми розглядатимемо як погрозу нашому спокою і безпеці». Утворення Панамериканського союзу 1889 р. закріпило пріоритетне становище США в Латинській Америці.

Час Монро — це роки панування в Європі «Священного союзу», спрямованого проти демократичних процесів у світі, а це значить — проти фритредерства. Воно не могло подобатись Англії, оскільки послужило підставою для того, що вона повин-
на була підтримувати США. І ця підтримка дорого коштувала Англії. США до 80-х років зміцніли настільки, що стали на чолі капіталістичного розвитку світу. Тут капіталізм уже досяг такого етапу, коли нові організаційні форми ринкового господарства виступили в зрілому вигляді. Про це переконливо свідчить антитрестовий закон Шермана. Підкреслена в «доктрині Монро» особливість політичного устрою США полягає насамперед у її демократичній конституції, яка дарувала американському громадянину загальне виборче право. Тут обираються не тільки в законодавчі установи, а й адміністративні чини, судді, включаючи муніципальні. Виборчих турів уже на початку XX століття було 22 щороку. Виборця не цікавив Конгрес, а він обирав конкретних діячів з позиції, яку користь вони могли йому принести як людині, як соціуму.

Однією з особливостей США є засадниче положення про «громадську думку». Обраний повинен не тільки прислухатися, а й керуватися нею. Тому міжособистісні відносини, зокре-
ма відносини найманої праці і власності, тут мають особливу форму.

У США панують дві партії з програмами, які мало чим відрізняються. Республіканська партія виникла в умовах боротьби федерального центру за повноваження, але це було ще в епоху Громадянської війни. Демократична партія, що бореться за додер­жанням Конституції, певною мірою обстоює інтереси фермерів. У країні значну роль відіграють штати, які вирізняються своєю економічною, виробничою, національною й релігійною спрямованістю. Штати, які переважають за виробництвом бавовни, різняться від штатів, де виробляються машини, а отже, вони бідніше і потребують політики, яка б захищала їхні особливі інтереси. З цього випливає, що в країні неабияку роль відіграють політичні, релігійні, національні інститути. Так, наприклад, антиалкогольні закони не можуть бути ухвалені в усіх штатах. Там де серед виборців переважають німці й ірландці, люди питущі, і цей закон не може бути взятий до виконання. У кожного штату свій бюджет.

У Новий світ їхали емігранти з гарячим бажанням заробити. Їх не бентежить важкість праці, тривалість робочого часу, вони — за «акорд». Тому їхнє ставлення до підприємця відрізняється від європейського. Вони пайовики. В. Зомбарт у своїй брошурі
«Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах» пише: «Американський робітник не незадоволений сучасним станом речей. Навпаки, він добре себе почуває, як і всі американці¼ Він оптиміст — живи сам і давай жити іншим¼ Американський робітник ототожнює себе з американською державою. Він патріотично налаштований. Його заробітна плата в кілька разів вища, ніж у Європі. Його житло — не “кімната в бараку”, а 4—6 кімнат у котеджі на дві родини. Він добре харчується, споживає алкоголю менше, ніж німецький робітник».

Для США кінця XIX ст. характерний альянс: монопольний союз робітників і монопольний союз підприємців. Їхня участь у виборах породила форму «Віннетта систем». Зміст її в тім, що профспілкові боси готують претендентам список питань і залежно від відповідей вирішують питання про те, як голосувати. Це відбулось у січні 1902 р., а 15 серпня 1904 р. цю систему впроваджено в усіх виборчих округах.

Ця політична подія, породжена Конституцією, загальним виборчим правом, мала для економічної науки США знакове значення. Саме тут мав з’явитися такий її напрямок, як інституціоналізм, коли вивчення соціального інституту є вивченням еконо­мічної теорії. Для кінця XIX ст. у найманого робітника була реальна можливість стати вільним.

Колонізація Заходу тільки почалася, а значить, одержати умови для власного бізнесу — землю — було реальним. Розмаїтість умов природних, політичних, релігійних, соціальних мала знайти своє віддзеркалення в інших економічних концепціях, в економічній думці.

Найбільш яскравим з економістів XIX ст. був Джон Бейтс Кларк. Д. Б. Кларк — учень К. Г. Кніса, одного з «пророків» історичної школи Німеччини, але учень в методологічному плані. Особливості США полягають у тому, що тут індустріальна технологічна революція здійснилася в особливо сприятливих умовах, і організаційні форми ринкових відносин зрілого індустріалізму, у тому числі і відносини праці, капіталу і підприємця тут утворились раніше, ніж у Європі.

У Сполучених Штатах соціальні проблеми розв’язувались
інакше, ніж у Європі. Як уже зазначалося, праця і капітал — пайовики, тобто найважливішу роль тут відіграє розподіл створеної цими факторами виробництва цінності. Д. Б. Кларк досліджує цю проблему: «Для людей практики, а тим самим і для дослідників, найбільше значення має одна економічна проблема — проблема розподілу багатства між різними претендентами. Чи існує природний закон, відповідно до якого дохід поділяється на заробітну плату, процент і прибуток? Більшість людей живе переважно працею, і для них рівнодійна всіх економічних сил набирає на практиці форми заробітної плати»[1].

Кларк чітко окреслює ситуацію саме в США щодо дослідження взаємин найманої праці і підприємця. Тому спочатку має значення розподіл для практики, а потім для дослідника. Для дослідника — це метод емпіричний і історичний, дедуктивний. Від­повідь дається в такому ключі: «Заробітна плата визначається природним законом, хоч і регулюється індивідуальним договором».

Сутність цього природного закону полягає в тому, що валовий дохід суспільства розпадається на заробітну плату, процент і прибуток. Це доходи праці, капіталу і доходи людей, які використовують функцію координації праці і капіталу, — підприємців.

Для матеріального становища найманих робітників США характерний їх значно вищий як порівняти з європейцями життєвий рівень. Для Європи «залізний закон заробітної плати» — положення, яке не викликало критики, за винятком Маркса і його послідовників. Для Кларка таке твердження неприйнятне. Він добре інформований про матеріальне становище робітників, але він, як і Госсен, Бастіа, Вальрас, Джевонс, стверджує, що важкість праці — економічний феномен, що має важливе значення в дослідженні сучасного йому суспільства і насамперед у теорії цінності. У Кларка її основою є «ефективна корисність». «Ціна речі вимірює її значення не для однієї людини, але для всіх людей у їхніх органічних відносинах один з одним¼, для суспільства як цілого вона постійна¼ Цивілізована людина ¼робить одиницю за одиницею продукт рутинного виду і вручає його суспільству. Тому процес виміру, що визначає величину цінності, має бути простежений у таємницях специфічно соціальної психології¼ Кінцева одиниця цінності є жертва, пов’язана з витратами визначеної кількості специфічно соціальної праці»[2].

Багатство, за Кларком, створюється працею і засобами виробництва, капіталом, що є результатом жертви, яку він називає помірністю. Це взаємодія і відділення праці від засобів виробництва породило теорію про трудове мірило цінності. Але завдання полягає у визначенні, яка частина створеного продукту виробництва обумовлена винятково працею? За пропорційної, нормальної взаємодії праці і засобів виробництва, тобто за статичного становища, можна визначити частку кожного з факторів. Для праці як одного з факторів вона встановлюється через додаткову одиницю праці. «Не обладнана знаряддями праця — єдиний вид праці, що може виміряти цінність», пише Кларк. Але праця не подібна одна з одною, як різні предмети, які потрібно нею вимірювати. Особиста жертва властива всім різновидам праці так само, як корисність властива всім товарам.

Це і є підґрунтя теорії корисності, що спирається на важкість праці. Робота стає з кожною годиною дедалі важкішою для людини, яка її виконує. Але в Кларка суто американський варіант учення про жертву, про важкість праці. Якщо робітник працюватиме одну годину, він створить продукт у вигляді їжі. Якщо працюватиме другу годину, то, «застосовуючи більшу кількість часу, він додасть зручностей до свого переліку і може закінчити його позитивною розкішшю»[3].

Кларк у своїй теорії «соціальної ефективності» і «соціальної корисності» відбив специфічне політичне і соціальне становище, характерне для США. Навіть найманий робітник пишається державою, вважаючи себе її частиною, а до Конституції ставиться, як до святині. Тут — органічна єдність «практики і дослідження».

Віддзеркаленням реальності США є теорія ренти Кларка. Раніше ми вже з’ясували, що колонізація Північної Америки йшла зі Сходу на Захід — від узбережжя в середину материка. Саме в середині материка, на Заході, найбільш родючі землі. А Європа, навпаки, йшла від кращих земель до гірших. Це положення в Рікардо стало основою його теорії земельної ренти, що потім відтворив Маркс, додавши до диференціальної ренти Рікардо ще положення про абсолютну земельну ренту. В Європі ця конструк­ція відтворилась, але в США була інша ситуація, і її відобразив Д. Б. Кларк.

Якщо австрійська школа в розробці своєї концепції граничної корисності виходить з аналізу споживання, то Кларк виводить закон цінності з розподілу. Але він підкреслює, що споживання і виробництво являють економічний процес у цілому, що розподіл є частиною суспільного виробництва і включає обмін. Економічне суспільство — єдине ціле, — говорить Кларк. У суспільному господарстві існує три різних види спільно діючих сил.

Є закони універсальні, закони, які залежать від обміну про-
дуктів, чи суспільні закони, закони соціально-економічної динамі­ки, керованої статичними силами. До універсальних законів Кларк відносить закон спадної віддачі від затрат праці, чи закон граничної продуктивності праці; універсальний закон спадної віддачі від вкладень капіталу, чи граничної продуктивності капіталу. Цей принцип дає соціальний ефект, діючи на визначення того, скільки робітників і скільки капіталу перебуватиме в одній
з галузей виробництва. Ця чинність загального закону є належним предметом для теорії соціальної економіки, і тут він стає
базисом теорії розподілу.

Кларк виводить три закони:

1) закон ефективності змінюваного споживчого багатства, що є основою природної цінності;

2) закон ефективності змінюваного продуктивного багатства, що є основою природного процесу;

3) закон ефективності змінюваної праці, що лежить в основі природної заробітної плати[4].

«Потреби змінюються, і разом з ними повинні змінюватися види виробленого багатства. Починають застосовуватися нові механічні процеси. Машини витісняють ручну працю, і більш продуктивні машини замінюють менш продуктивні сили. Використовуються нові рушійні сили і вживається нова сировина»[5]. Відбуваються динамічні зміни; динамічні сили діють у взаємодії з фізичними. Це створює реалістичність економічних досліджень. «Теорія економічної динаміки повинна користуватися дедукцією, як це робили теоретики рікардівськой школи. Вона повинна базуватися на висновках економічної статистики. Проте реалізм динамічної теорії є її найхарактерніша риса»[6]. Коливання цін, рівнів заробітної плати і процента відбувається тільки навколо дії статичних сил і статичних стандартів. Статичні сили встановлюють рівні, а динамічні сили породжують відхилення: універсальні явища, суспільні статичні явища і динамічні суспільні явища являють собою об’єкт вивчення трьох розділів економічної науки — таке методологічне кредо Кларка.

Під дією статичних законів установлюється природний стандарт, до якого тяжіють доходи економічних груп і доходи робітників і капіталістів усередині груп. Динамічні закони водночас пояснюють, по-перше, коливання справжніх доходів навколо цих природних стандартів і, по-друге, повільні і постійні зміни, що відбуваються з часом у самих стандартах.

«Природна заробітна плата в даний час не така, якою вона буде рік по тому. Якщо суспільство еволюціонує нормальним способом, стандарти оплати постійно зростатимуть», — пише В. Зом­барт у брошурі «Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах». Тому не дивні його сумніви щодо дальшого шляху розвитку капіталізму. У країні з найвищим розвитком капіталізму не виявилося місця соціалізму, який вибудовується за моделлю К. Маркса.

Висновки Кларка, як уже зазначалося, мають у підґрунті аналіз розподілу, а не споживання, на відміну від австрійської школи. Хоч обґрунтовується той самий закон — граничної корисності блага. «Закон ¼відзначає останню одиницю запасу як одини­цю найменш важливу. Це один із загальних законів економіки»[7].

Теорію мінового господарства Кларк називає каталактикою. Але закон граничної корисності діє й у міновій економіці, і в примітивній економіці.

Кларк використовує функціональний метод. Прогрес в основному залежить від соціальних відносин. Головною функцією економічного суспільства є зростання. Суспільство стає багатшим, воно використовує всі вдосконалені засоби, й у великій кількості відбуваються функціональні зміни. Зростають потреби та їх задоволення. Це — динаміка. Це — відображення американського способу життя кінця XIX ст., американської економіки, що стрімко набирала сили й динамізму. Він закликає дослідити дію багатьох чинників, що впливають на чисельність населення, трансформують розвиток машин, організації праці і виробництва, організаційних форм промислових груп. Це — предмет економіч­ної історії.

Учення про статику та динаміку — це вчення про злиття двох економічних наук: політекономії та економічної історії.

«Тільки одна теорія економічної динаміки набагато розширить предмет політичної економії. Вона переносить теорію в нову площину. Але найбільш широка і постійна робота в майбутньому має полягати в історичному і статичному дослідженнях, наповнених бездоганним знанням економічних законів»[8]. Тут уже чітко простежується вплив Кніса та історичної школи Німеччини. Зупинімося на цьому й ми.

Про роль і місце машини в розвитку суспільства говорить приклад з бавовноочисною машиною, яку винайшов шкільний учитель з Півночі Елі Уітні 1793 року. А очищення бавовни — операція вкрай трудомістка, яка різко підвищує витрати виробництва. За допомогою машини раб очищував 150 фунтів бавовни в день, а з появою парового двигуна — 1000 фунтів за той самий час. 1792 р. (тобто за рік до винайдення машини) річний збір бавовни в країні становив 6000 кіп (по 500 фунтів у кіпі), 1794 р. — 10 000, а 1859 р. — 4 309 642 кіпи. Негрів-рабів 1772 р. — 462 тис., 1810 р. — 1 195 362, 1840 р. — 2 204 313 осіб.

Бавовництво стало стрімко зростати в південних штатах, витискаючи інші культури. Плантатори потребували нових земельних площ, але їх стримував рух скватерів, тобто фермерів, які захоплювали вільні землі, що суперечило інтересам бавовняних плантаторів. Потрібні були закони, які б захищали їхні інтереси в Конгресі, проте це не відповідало інтересам підприємців промислово розвинутих штатів Півночі. У цьому одна з причин громадянської війни Півночі та Півдня. Так, здавалося б, незначна подія — поява бавовноочисної машини — справила неабиякий вплив на економічний розвиток однієї з найбільших капіталістич­них каїн. Однак, безперечно, це могло відбутися за умови, що Англія, стрімко розвиваючи бавовнопрядіння замість вовнопрядіння, де ще залишались гільдійські обмеження, мала потребу в сировині — бавовні. Але це, дійсно, значення окремого явища, яке сильно вплинуло на національні та інтернаціональні зв’язки. Така функція динамічних сил у прогресі. Цей бік і відобразив поділ економічної науки на статику і динаміку.

Головне значення таких факторів полягає в тому, що взаємодія праці людини і машини — постійного господарського матеріального блага — веде до зростання продуктивності суспільної праці і підвищення ефективності речового фактора виробництва. Слід зазначити, що якщо в Європі машина сформувала на основі ринкових зв’язків клас найманих робітників, то в США вона стала причиною поширення рабства. Так національні особливості корегують універсальні принципи економічної історії.

Для фермерів США основне значення мав зовнішній ринок, на якому ціни формувалися з урахуванням європейських реалій. На тій же Ліверпульській біржі, де були присутні Польща та Росія, було наочно видно, наскільки суттєвою була різниця у витратах виробництва. Також і внутрішній ринок завдяки високому життєвому рівню міського населення був містким. Тут не могло бути проблем «хлібних законів» Англії, тому теорії земельної ренти в її європейському тлумаченні у Кларка немає.

В розподілі валового прибутку ренти як особливого прибутку особливого класу немає. Але рента існує, якщо є власність на землю. Але не на всіх ділянках власність на землю дає поселенцеві гомстеда додатковий значний прибуток, окрім прибутку, що створюється його працею як такою. Ферма, можливо, коштує долар за акр, коли людина вступає у свої права. Але через рік, через два вона вже коштуватиме 5 доларів. Відбувається приріст цінності землі.

Зростання прибутку дає зростання заробітної плати, а це впли­ває на заробітну плату в містах. «Протягом 100 років уся американська заробітна плата відчувала більшою або меншою мірою вплив цього елементу. Вона підтримувалася на такому рівні, що приблизно збігалася не з прибутком від обробітку землі, що не дає ренти, а з прибутком від обробітку землі та власності на неї»[9].

Отже, Д. Б. Кларк уважає, що аграрна технологічна революція виступає фактором розвитку динамізму індустріального.

Кінцеве формулювання теорії заробітної плати Кларк дає в такому положенні: оплата праці в кожній галузі виробництва намагається відповідати граничному продукту суспільної праці, що використовується в поєднанні з відповідною кількістю суспільного капіталу як такого.

Кларк вимагає визнати відмінність понять «капітал» та «капітальне благо». Він не вважає, що капітал є якістю самої людини. Капітал складається із засобів виробництва, які завжди конкретні та матеріальні. Відмітною ознакою капіталу є постійність, а капітальні блага мають зношуватись, для того щоб капітал міг існувати. «Земля є єдиним видом капітальних благ, який не потребує знищення, для того щоб втілений в ній фонд багатства міг існувати й далі»[10].

Капітал приносить процент, але конкретні засоби виробництва приносять ренту. Термін «рента» виражає суму, яку приносить кожний конкретний засіб виробництва. Кларк робить висновок: «Рента являє собою сукупність валових сум, що дають капітальні блага, тоді як процент є прибуток, що надається постійним фондом капіталу та виражається як частка цього фонду ¼відсоток керує рентою»[11].

Кларк критикує Мілля з його теорією помірності. Наскільки помірність охоплює споживче благо, а капітал — засоби виробництва, які не можуть бути спожиті людиною, настільки і концеп­ція Мілля примітивна. Помірність, за Кларком, обмежена гене-
зисом нового капіталу, тобто вона — динамічне явище.

Теорія ренти Кларка наводиться в сучасних навчальних посібниках. Наприклад, у підручнику Р. Бара «Політична економія» зазначається: «Історія й економічна теорія змушують включати землю і природні фактори в капітал, який, своєю чергою, ділиться на природний капітал і технічний капітал». Це досить близько до тези Кларка, що додаткова праця і капітал, внесені в землю, підвищують цінність землі.

Теорія динаміки Д. Б. Кларка розглядається в підручнику К. Р. Макконнелла і С. А. Брю в розділі «Економічне зростання та економіка відсталих країн», де наводяться фактори економічного зростання: 1) природні ресурси; 2) трудові ресурси; 3) нагромадження капіталу; 4) технічний прогрес; 5) соціокультурні та інституціональні фактори.

Р. Бор у своєму підручнику «Політична економія» дає той
самий динамічний процес, але формулює інакше: 1) демографічний динамізм; 2) динамізм інновацій; 3) динамізм домінування (панівні економічні одиниці, міста, промислові зони, фінансові центри); 4) динамізм соціальної групи. Але це вже інший час, інша країна.

Д. Б. Кларк — один з авторів поняття «вмінення». Цей термін використовують Менгер, Візер та Джевонс, який вирішує питання про те, як визначити продуктивність фактора виробництва. У Клар­ка це — праця, капітал, підприємець, їхні прибутки, заробітна плата, процент. Як визначити частку кожного? У Менгера її можна встановити, коли якийсь із них вилучається. Візер виміряв співробітництво, що приноситься фактором «продуктивний вклад».

«Д. Б. Кларк прирівнює продуктивність кожної одиниці фактора до того приросту продукції, який досягається завдяки використанню додаткової одиниці даного фактора», — зазначає Р. Бар.

«Вмінення» — це пояснювальний принцип, завдяки якому стає можливим перехід від поняття продукту, отриманого завдяки комбінуванню факторів виробництва, до поняття продукту, отриманого завдяки якому-небудь одному фактору виробництва.

«Вмінення», за Баром, є «реальна подія», яка відображає дію підприємця, що розраховує на основі своїх передбачень використання факторів виробництва або еволюцію ринку, що відбиває реальну мінову вартість факторів виробництва.

Отже, беззаперечна заслуга Д. Б. Кларка полягає в тому, що він привніс у загальну теорію маржиналізму новий підхід до розподілу, довів його єдність з виробництвом. Такий зв’язок установлюється завдяки виявленню відношення між граничною продуктивністю і попитом на фактори.

А тепер коротко зачепимо питання історії маржиналістської економічної теорії, яка майже детективна. У трьох європейських центрах: Відні, Лозанні, Кембриджі, а також у США — народжується теорія граничної корисності. К. Менгер, Л. Вальрас, Д. Дже­вонс, Д. Б. Кларк, не знаючи один про одного, створюють різні варіанти теорії граничної корисності. Імовірно, що підґрунтя для створення цієї теорії існувало в усіх цих територіальних зонах. Існувала причина і породжений нею наслідок. Але в усіх чотирьох варіантах вирішальну роль відіграло дослідження економічних підвалин — масового індустріального виробництва, яке змушено було ставити на перше місце реалізацію масово виробленої продукції у швидко розширюваному асортименті, хоч і під різними кутами. Усі варіанти мали суб’єктивний підхід на підставі раціоналізму. Реалізація продуктів невиробничого призначення без людини (індивіда, групи, суспільства) з її потребами — неможлива. Але потреби — не тільки фізіологічне поняття, у них наявна й роль психіки в її виявах для чотирьох верств (індивід, група, суспільство, нація). Ясна річ, на може бути єдиного погляду, концепції, доктрини, що відбилось у теоріях граничної корисності. Отже, вони є втіленням особливих підходів. Менгер так розв’язує проблему граничної корисності: корисність останнього в ряді продукту (суб’єктивна оцінка з позиції корисності). Джевонс: гранична корисність запасу даного товару; за обміну вона змінюється в різних осіб за різних обставин (соціальна корисність). До речі, він — автор теорії антикорисності, оскільки вводить в аналіз важкість праці. Вальрас: гранична корисність (рідкість) — інтенсивність останньої потреби, що задовольняється будь-якою кількістю даного товару, що споживається (сукупна потреба). Так виникає багатоваріантність у межах індивіда, групи, етносу, суспільства, і при цьому вирішальну роль відіграє психіка.

Важкість праці, чи антикорисність (явище не тільки фізіологічне, а й психічне), досліджували Д. Б. Кларк, А. Маршалл; у них вона ввійшла до складу витрат виробництва. Вихідним у методології А. Маршалла є два принципи: дедуктивно-індуктивний метод, єдність у множині і множина в єдності. Друге слугує в нього засновком для твердження, що існує повторюваність економічних явищ — множина економічних явищ, а єдність дає право висловлювати принцип (закон). Цей вихідний принцип характерний для переважної частини економістів Англії, Франції, США.
У Німеччині цей принцип (закон) заперечують, визнають націона­льну економіку, але не визнають раціоналізм як метод пізнання.

А. Сміт не міг створити свою теорію, спираючись на східну мораль. «Економічну людину» А. Сміт протиставляє людині добродійній; психології християнства — психологію людини ринкової економіки. Але вже А. Маршалл відмовляється від поглядів А. Сміта. Економісти мають справу «не з якоюсь абстрактною, чи економічною, людиною, а з людиною з плоті та крові»[12]. Однак
і він раціоналіст.

Для етапу панування індустріального суспільства Маршалл досліджує зміни психіки насамперед через категорію «потреба», бо це — докорінна властивість людської натури. Маршалл уводить поняття «принцип насичення потреби, чи принцип спадної корисності». «Загальна корисність речі для людини зростає разом з тією швидкістю, з якою зростає цей запас. Якщо запас зростає рівномірно, то вигода, яка з нього здобувається, зростає спадним темпом»[13]. Також Маршалл запроваджує термін «еластичність потреб».

Випереджаючи Веблена, Маршалл стверджує, що деякі товари особистого споживання, що їх купують багаті, мають реальну мен­шу корисність, ніж грошовий вираз останньої[14]. Маршалл зазначає, що індустріальна революція відбилася на психіці як підприємця, так і найманого робітника, класу, етносу і суспільства. На ринок вийшла гранична корисність, гранична продуктивність праці і капіталу, керування не лише техніко-технологічними рішеннями, а й організація виробництва, організація взаємодії факторів виробництва (створюючи машину, неможливо не враховувати психіку людини), проблеми соціально-політичних відносин праці і капіталу, проблеми реалізації продукції. Людина весь час відчуває дедалі зростаючий вплив на психіку.

Варто наголосити, що закон зростання потреб був сформульований і В. І. Леніним, і А. Маршаллом, так само як поняття граничної продуктивності праці і капіталу формулюють і Маршалл,
і Кларк.

Психологічні фактори в умовах індустріального суспільства стають всеосяжними. Раціоналізм породив матеріалізм і, як наслідок, бездуховність. Ринкові відносини «забруднюють» свідомість, впливають на духовність. Протест проти негуманної політекономії кінця ХІХ ст. — яскраве свідчення цього процесу. Схід відреагував на це спочатку в Японії — «західна техніка — східна мораль».

Принагідно зауважимо, що рішення керівництва компартії Китаю (жовтень 2005 р.) про боротьбу зі шкідливим впливом моралі ринкового Заходу (а в Китаї він породив дику корупцію)
і про культивування національної, заснованої на конфуціанстві, даосизмі та дзен-буддизмі, моралі, свідчить про те, що шлях до інформаційного суспільства потребує вироблених Сходом духовних цінностей.



[1] Кларк Д. Б. Распределение богатства. — М., 1992. — С. 22.

[2] Там само. — С. 365—366.

[3] Зазнач. праця. — С. 370.

[4] Зазнач. праця. — С. 68.

[5] Там само. — С. 49.

[6] Там само. — С. 50.

[7] Зазнач. праця. — С. 59.

[8] Там само. — С. 90.

[9] Зазнач. праця. — С. 100.

[10] Там само. — С. 130.

[11] Там само. — С. 136—137.

[12] Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. — М., 1984. — Т. 1. — С. 83.

[13] Там само. — С. 156.

[14] Там само. — Т. 3. — С. 323.