7.2. Економічний аспект обгрунтування рішення «продукт–ресурс»

Для визначення найефективнішого рівня виробництва ячменю насамперед потрібно розрахувати середні змінні витрати (СЗВ) як частку від ділення загальних змінних витрат по кожному варіанту на загальний фізичний продукт у даному варіанті. Якщо, наприклад, для отримання 333 кг ячменю на добрива треба витратити 40 грн., то витрати добрив на одиницю продукції (середні змінні витрати) становитимуть 0,12 грн. (40 : 333).

Загальні змінні витрати на виробництво 424 кг ячменю становлять 48 грн., або 0,113 грн. на 1 кг ячменю. Якщо виробництво ячменю на рівні 333 кг було прибутковим, тоді рівень 424 кг дасть ще більший прибуток, бо середні змінні витрати в цьому випадку нижчі (0,113 проти 0,120 грн.). Дані про середні змінні витрати наведені в табл.7.3.

Таблиця 7.3

СЕРЕДНІ ЗМІННІ ВИТРАТИ НА ВИРОБНИЦТВО ЯЧМЕНЮ

На рис. 7.3 графічно зображені середні змінні витрати для всіх рівнів виробництва ячменю.

Рис.7.3. Функція середніх змінних витрат на виробництво ячменю

Із наведених в табл. 7.3 і на рис. 7.3 даних видно, що середні змінні витрати зменшуються з 0,195 до 0,103 грн. (на 1 кг ячменю) в міру зростання виходу продукції з 41 до 777 кг. Після досягнення своєї мінімальної величини (0,103 грн.) середні змінні витрати знову починають зростати і при виробництві 974 кг зерна досягають 0,123 грн.

Стадія функції виробництва, за якої середні змінні витрати знижуються, відповідає стадії, де зростає ефективність використання ресурсу (в нашому прикладі добрив). Таку стадію зростання ми уже розглядали, коли аналізували середній фізичний продукт при обгрун­туванні рішення «ресурс—продукт». Із зростанням середнього фізичного продукту (кількість врожаю на одиницю витраченого ресурсу) зростає ефективність витрат. Максимальний її рівень формується тоді, коли досягається найбільша величина середнього фізичного продукту. Оскільки середні змінні витрати — це обернена величина середнього фізичного продукту, то зрозуміло, що їх мінімальна величина відповідає максимальному значенню цього продукту. Отже, поки ціна 1 кг ячменю більша за мінімальні середні змінні витрати, доти буде вигідно отримувати більш як 777 кг ячменю. Якщо ціна менша, ніж 0,103 грн. за 1 кг, вирощувати ячмінь на підприємстві недоцільно.

Знання менеджерами цього положення є важливим, але недостатнім для того, щоб вибрати найбільш прибутковий рівень виробництва продукції. Щоб досягти поставленої мети, потрібно визначити граничні витрати на одиницю продукції і граничний дохід на одиницю продукції.

Граничні витрати на одиницю продукції (ГВОд) — це витрати на вирощування додаткового врожаю. Як видно з даних табл. 7.3, для отримання 168 кг ячменю на добрива витрачено 24 грн. Щоб мати вищий врожай — 247 кг, на добрива треба витратити більше коштів — 32 грн. Це означає, що необхідно збільшити витрати на 8 грн. (32 – 24), щоб збільшити виробництво ячменю зі 168 до 247 кг. Одержаний результат являє собою не що інше, як граничну вартість фактора (ресурсу), а приріст урожаю в розмірі 79 кг (247 – 168 = 79) є граничним продуктом. На кожний кілограм приросту врожаю ячменю додатково витратили на добрива 0,101 грн. (8:79). Це і є граничні витрати на одиницю продукції при переході з рівня виробництва ячменю 168 кг до 247 кг. По решті рівнів виробництва цього виду продукції граничні витрати на одиницю продукції наведені в табл. 7.4.

Як бачимо, спочатку граничні витрати на одиницю продукції зменшуються до мінімуму — 0,087 грн. при рівнях виробництва ячменю 516 і 608 кг. Цей мінімум відповідає максимальному граничному фізичному продукту — 92 кг. Після досягнення такого мінімуму граничні витрати на одиницю продукції починають зростати і в останньому варіанті становлять 0,727 грн.

Рис.7.4. Граничні витрати на 1 кг ячменю за різних рівнів його виробництва

Для того щоб визначити рівень виходу кінцевої продукції, який забезпечує максимальний прибуток, треба не тільки обчислити граничні витрати на одиницю продукції, а й порівняти їх з вартістю додатково отриманого кінцевого продукту.

Припустімо, що 1 кг фуражного ячменю продається за 0,18 грн. Оскільки будь-яке одне підприємство не в змозі виробити таку кількість ячменю, яка б впливала на його ринкову ціну, то ціна 1 кг цього виду продукції залишатиметься на рівні 0,18 грн. Ціна одиниці додаткової кінцевої продукції (у нашому прикладі 1 кг ячменю) називається граничним доходом на одиницю продукції (ГДОд). В табл. 7.5 наведений ГДОд для всіх рівнів виробництва продукції.

Таблиця 7.5

ГРАНИЧНИЙ ДОХІД НА ОДИНИЦЮ ПРОДУКЦІЇ

Аналізуючи дані табл. 7.5, бачимо, що при 777 кг ячменю середні змінні витрати на 1 кг його мінімальні і становлять 0,103. Оскільки ціна ячменю 0,18 грн. за 1 кг, то в цьому випадку підприємство матиме прибуток 0,077 грн. (0,18 – 0,103) з кожного кілограма ячменю. Це означає, що в даних умовах слід мати урожай ячменю не менше ніж 777 кг. Тепер виникає питання: чи може підприємство одержати більший прибуток, якщо підвищить урожайність ячменю? Щоб дати відповідь на це питання, у нас уже є вся необхідна інформація з огляду на ринок продукту. Аналіз і оцінка цієї інформації дадуть змогу визначити, який саме вихід продукції дає максимальний економічний ефект. Насамперед потрібно порівняти граничний дохід на одиницю продукції з граничними витратами на неї, коли виробництво її перевищує 777 кг.

Як видно з табл. 7.5, при зростанні виходу продукції з 777 до 850 кг граничні витрати на одиницю продукції становлять 0,110 грн. Оскільки 1 кг додатково вирощеного ячменю буде продано за 0,18 грн., то очевидно, що з таким збільшенням виробництва зросте і прибуток. Якщо вихід продукції зростає з 850 до 904 кг, граничні витрати на 1 кг ячменю становитимуть 0,148 грн. У зв’язку з тим, що граничний дохід на одиницю продукції (0,18 грн.)  більший за вказані граничні витрати, прибуток зростає ще на 0,032 грн. Щоб знайти найбільший прибутковий рівень виробництва ячменю, таке порівняння потрібно зробити по решті варіантів, що перевищують виробництво 777 кг цього продукту.

Таблиця 7.6

ПОРІВНЯННЯ ГРАНИЧНИХ ВИТРАТ НА ОДИНИЦЮ
ПРОДУКЦІЇ З ГРАНИЧНИМ ДОХОДОМ НА НЕЇ ЗА РІВНІВ
ВИРОБНИЦТВА ЯЧМЕНЮ, ЩО ПЕРЕВИЩУЮТЬ 777 кг

Як бачимо, при зростанні врожайності ячменю з 850 до 904 кг підприємство ще отримує додатковий прибуток. Подальше нарощування виробництва з 904 до 938 кг вимагає збільшення граничних витрат на 1 кг ячменю до 0,235 грн. Оскільки граничний дохід на цю продукцію становить 0,18 грн., то кожний додатковий кілограм ячменю понад 904 кг уже не дає прибутку. Більше того, за такого рівня виробництва на кожному кілограмі додаткової продукції (34 кг) підприємство зазнає збитку в сумі 0,055 грн. (0,18 – 0,235). Зрозуміло, що саме при отриманні 904 кг ячменю підприємство матиме найбільший прибуток від внесення добрив. При цьому менеджери повинні знати, що зона прибуткового виробництва ячменю знаходиться в межах від 98 до 904 кг. Тут граничний дохід на одиницю продукції перевищує граничні витрати на неї. Це добре видно з рис. 7.5.

Така інформація є цінною для менеджерів за умови, що через певні обставини підприємство не може придбати такої кількості добрив, за якої досягається максимальний прибуток. Якщо ж ресурс не обмежений, то, як ми уже переконалися, найбільший прибуток отримують за такого рівня виходу продукції, за якого граничні витрати трохи менші за граничний дохід з розрахунку на одиницю продукції. У деяких випадках приріст прибутку може бути настільки малим, що випускати продукцію на такому рівні невигідно. Це спостерігається тоді, коли граничний дохід на одиницю продукції менший за мінімальні середні змінні витрати.

Процес визначення найбільш прибуткового рівня виробництва продукції можна виразити у вигляді правила прийняття рішення «продукт—ресурс» з огляду на ринок продукту:

Збільшуйте виробництво продукції доти, поки граничні витрати на виробництво додаткової одиниці продукції (ГВОд) менші за граничний дохід від реалізації цієї одиниці продукції (ГДОд) і середні змінні витрати не перевищують цей граничний дохід.

Рис. 7.5. Граничні витрати і граничний дохід з розрахунку на одиницю продукції

                граничні витрати

                граничний дохід