Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.2. Картографія, художня література та видавання путівників як чинники розвитку туризму в Російській імперії

У 1777 р. було видано в додатку до «Московских новостей» «План предпринимаемого путешествия в чужие края, сочиненного, по требованию некоторых особ, содержателем благородного пансиона Вениамином Геншем». Цю подію ро­сійські історики туризму вважають початком організованого туризму в Російській імперії, але це спірне твердження.

В. Гейш неодноразово здійснював подорожі за кордон до Ні­меччини, Швейцарії, Італії, Франції, Голландії, де налагоджу­вав контакти з метою організації освітніх турів молодих ро­сійських дворян до університетів Лейпціга, Туріна, Страсбурга тощо. Потім планувалось відвідання Швейцарії, Італії та Фран­ції для знайомства з культурою цих країн, кращими зразками мистецтва Європи. «План предпринимаемого путешествия...» Генша вважається однією з перших російських реклам в орга­нізації туристичної діяльності.

У XVIII ст. в Росії подорожували багато людей, але пере­важно не з метою відпочинку, а у справах, у тому числі комер­ційних. Для підприємців видавалися спеціальні довідники з описами заїздів, крамниць, фабрик, установ та інших об'єктів, які цікавили ділових людей.

Почали поширюватися й путівники для тих, хто в подоро­жах прагнув задовольнити свої пізнавальні інтереси та естетич­ні запити. У другій половині XVIII ст. в Росії з'явилися такі путівники по двом головним містам імперії. У 1779 р. — «Ист., геогр. и топографич. описание Санктпетербурга от начала заведення его с 1703 по 1751 год» (цей твір підготував А. Богданов). У 1782 р. В. Г. Рубан видав «Описание императорского, столичного города Москвы, содержащее в себе звание... больших Улиц и Переулков, Монастырей, Церквей, Дворцов, присудственных й других казенных мест... и прочая...».

У наступному столітті туристи могли вже користуватися пу­тівниками, які розповідали не лише про столиці, але й про де­які інші міста та селища імперії. У 1839 р. вийшла друком книжка Н. Рейтлінгера «Путеводитель по Ревелю и его окрестностям». Великої популярності (що свідчило про поширення кількості подорожуючих) набула книжка І. Дмітрієва «Путеводитель от Москвы до С.-Петербурга и обратно...» (1847 р., друге видання).

Основними чинниками розвитку туризму у XIX - на початку XX ст. були:

-       розширення і освоєння географічного простору для туристичних подорожей;

-       науково-технічний прогрес, зокрема розвиток транспор­ту і зв'язку;

-       підвищення освітнього і культурного рівня населення;

-       розвиток туристичної інфраструктури (будівництво готелів, доріг, закладів харчування і розваг, створення музеїв, курортів, розвиток туристичного сервісу);

-       створення та діяльність туристичних організацій, ви­дання спеціалізованої туристичної літератури;

-       мода на туризм.

Що стосується моди на туризм, то її поширенню значно сприяли письменники, багато з яких були завзятими мандрів­никами, вони дотепно і образно описували свої подорожі по різ­них країнах і, таким чином, запроваджували моду на подоро­жі, а згодом і на туризм. Часто описи подорожей відомих письменників могли бути путівниками для туристів.

Одним із перших росіян-письменників, хто багато подоро­жував, був М. М. Карамзін, автор книг «Записки русского путешественника» і «История государства Российского». Карамзін зробив подвійний, як вважають російські історики, внесок в розвиток російського туризму.

По-перше, тим, що на початку XIX ст. в бібліотеці Троїце-Сергієва монастиря знайшов список (копію) рукопису Афанасія Нікітіна «Хождение за три моря», тим самим відкривши для сучасників подорож російського купця до Індії, надихаючи їх на нові мандрівки.

По-друге, Карамзін описав власні подорожі по європей­ських країнах. Маршрут і час здійснення подорожі дозволили Карамзіну побачити Європу в один з бурхливих періодів її іс­торії, він став свідком Великої Французької революції; Карам­зін знайомився з культурою та побутом європейських міст. Він відзначив високий рівень соціально-економічного розвитку Швейцарії, а особливо сфери гостинності, тобто закладів хар­чування, пансіонів, готелів, сфери послуг. Це було своєрідною рекламою і сприяло культурному обміну між Росією і Захо­дом, викликало збільшення потоків подорожуючих до описа­них автором країн.

Не можна не згадати іншого російського письменника, який теж опублікував опис своєї подорожі, але не за кордоном, а в Росії - це «Путешествие из Петербурга в Москву» О. М. Радищева, який подорожував своєю країною і побачив її знедоле­ною. Опис його подорожі - публіцистика, яка примушувала читачів замислитись над долею Росії, зробити щось для покращення рівня життя її населення.

Знайомлячись з різними творами про подорожі, не треба за­бувати про склад характеру автора, його особисте бачення. Прикладом різного світосприйняття і, зокрема, різного погля­ду на певну країну, можуть стати описи подорожей до Росії двох відомих іноземців.

Один з них маркіз Астольф де Кюстін, відомий французький мандрівник і письменник. У 1839 р. він відвідав Росію і був доб­ре прийнятий при дворі Миколи І. Усі сподівались, що він напи­ше доброзичливу книжку про Росію. Але книга Кюстіна «Миколаївська Росія» стала памфлетом (тобто гострою критикою) на Росію, її життєвий лад, традиції, побут. Гостро критикував Кюстін відсутність в Росії порядку, розвиненої сфери обслуговування, безлад на дорогах і т. д. Прочитавши цю книгу, багато європей­ців були вдячні автору за те, що він попередив їх про жахи, які чекають на них в Росії. Все це аж ніяк не надавало привабливо­сті російським маршрутам в очах західних мандрівників.

А ось інший відомий француз, Олександр Дюма-батько, довгі роки мріяв побувати в Росії і, навіть прочитавши книгу Кюстіна, не полишив цього бажання, і в червні 1858 р. вирушив до Росії. Першим містом на його шляху був Кронштадт. Потім він провів декілька днів у Санкт-Петербурзі. На півночі Росії Дюма відвідав Валаам. Після того відправився в Москву, від­відав Троїце-Сергієву Лавру. Далі маршрут проліг по Волзі: Нижній Новгород, Казань, Астрахань. Від Баку шлях мандрів­ника пройшов через Кавказ до Тифлісу (сучасного Тбілісі). По­бувавши на узбережжі Чорного моря, Дюма в березні 1859 р. відправився на пароплаві до Марселя.

На відміну від Кюстіна, Дюма був у захваті від своєї подо­рожі по Росії, її людей, деякі з них стали прообразами героїв відомого роману «Учитель фехтування». Олександра Дюма не розчарувала Росія, її історія та культура. якщо Кюстін був роздратований «російським побутом і сервісом», то Дюма ставився до недоліків у цій сфері з гумором. Про це в його книзі «Дорожні враження» є розділ «Як вас обслуговують в Росії». Дюма високо оцінив свою подорож до Росії. Мандрувати, вва­жав він, значить насправді жити, насолоджуватись всім тим, що дає оточуюче.

Ось такі дві різні оцінки подорожі по Росії у XIX ст. двох французів. Вочевидь, Кюстін був песимістом, а Дюма — оптимістом.

У Російській імперії в середині XIX ст. була добре налаго­джена справа забезпечення путівниками вітчизняних туристів, які від'їжджали в подорожі до Європи та відвідували євро­пейські столиці, відомі музеї, всесвітні виставки, курорти Швейцарії та Лазурового узбережжя, Тюрінзький ліс та Ісполінові гори у Німеччині, інші цікаві місця.

Серед художньо-картографічних творів краєзнавчо-тури­стичної тематики, що були виготовлені до організаційного об'єднання туристів у кінці XIX ст., відзначимо «Карту-путеводитель по Крыму» (1874 р.).

У цей час формувалися погляди на подорожі як форму від­починку, можливість пізнання своєї землі та зарубіжних кра­їв. Путівники по Європі II. Якубовича сьогодні здаються на­віть переобтяженими інформацією. В них карта кожного регіону супроводжується описом окремих маршрутів. Путівник включає плани як великих, так і малих, але не менш цікавих для приїжджих міст і місцевостей: Веймара, Гота, Каселя. До­кладність путівника вражає: в ньому наводиться навіть каталог Дрезденської картинної галереї з позначенням кращих, на дум­ку його автора, експонатів.

Супутник туриста «Западная Европа» під редакцією С. Філіппова 1906 р. (до речі, рекомендований Міністерством фінансів для бібліотек комерційних навчальних закладів) включає 39 карт, планів і панорам, 98 фотографічних зобра­жень і малюнків, п'ятимовний російсько-французько-англійсько-німецько-італійський дорожній словник. Тематика карто­графічних зображень розширена: є навіть 3 схеми тунелів і па­норама гірського масиву Монблан (з гори Флежер) з позначен­ням назв окремих гірських вершин.

Туристи з Російської імперії, відправляючись за кордон, мали змогу придбати інформативні, добре ілюстровані, забезпе­чені якісними картографічними матеріалами путівники з най­повнішим переліком готелів, курортних закладів, музеїв, пам'яток. У них подавалися відомості про найдрібніші деталі туристичного сервісу, карти окремих країн, плани столичних і курортних міст, їх околиць, найцікавіших архітектурних спо­руд, садово-паркових ансамблів, різного роду панорами.

Одним з кращих є путівник «В Париж на виставку» А. Ненашева (М., 1900). Картографічні матеріали його містять: схеми залізничного та пароплавного сполучення Середньої Євро­пи, карти Швейцарії та околиць Парижа, плани Берліна, Брюс­селя, Лондона, Відня, Парижа (на 3-х аркушах), Версаля, музею Лувр, панораму Всесвітньої виставки у Парижі 1900 р. Плани ви­ставки видавались і окремими додатками до путівників.

З 1888 р. до 1914 р. Г. Москвичем видано 26 видань «Иллюстрированного практического путеводителя по Крыму». На другому місці за популярністю йшли подібні путівники по Кав­казу та Кавказьких Мінеральних Водах. Попитом користува­лись і путівники по Одесі, Санкт-Петербургу, Москві, Варшаві, Чорноморському узбережжю, Волзі, Фінляндії.

Відзначимо, що розвитку картографії туризму значною мірою сприяли організаційні об'єднання туристів: у 1890 р. ви­ник Кримський гірський клуб в Одесі з відділеннями в Ялті та Севастополі, а в 1895 р. — Російський туринг-клуб (згодом Ро­сійське товариство туристів) у Санкт-Петербурзі, одна з філій якого діяла в Києві.

З 1891 р. впродовж 25 років тривало видання «Записок Крымского горного клуба». Виходили з друку й збірники його ялтинського відділення, що супроводжувались екскурсійни­ми картами. (Зокрема, у збірнику 1903 р. вміщено 3 таких карти).

Жоден з планів міст кінця XIX - початку XX ст. не має позначки «туристичний» чи «екскурсійний»; однак, це не озна­чає, що вони не несли в собі корисної для туристично-екскурсійної справи інформації. За ступенем «корисності» для туристич­но-екскурсійної справи плани міст умовно можна поділити на 3 групи.

1.     Плани спеціального призначення; наприклад, землевпо­рядні.

2.     Плани загальнодоступного користування, які містили картографічні адреси до міських довідників. Використо­вувались вони переважно для орієнтування в місті під час повсякденної діяльності, зрідка з екскурсійно-туристич­ною метою. До цієї групи, насамперед слід віднести пла­ни губернських міст Житомира, Чернігова, Києва та його передмість, Харкова.

3.     Плани туристично-екскурсійного змісту. Інформація вказаного напрямку на планах складає левову частку змісту. Використовувались ці плани як для самостійного орієнтування, так і під час туристично-екскурсійних заходів у місцях курортного відпочинку. Наприклад, «План Ялти», виданий Руднєвим, має яскраво виражене туристичне спрямування. В ньому, крім розташування Ялтинського відділення Кримського гірського клубу (яке, до речі, мало свій музей і метеорологічну станцію) та екскурсійної контори Бекеша, користувач плану дізна­ється про знаходження на території Ялти 11 готелів, кількох пансіонів, квартирної контори, об'єктів санатор­но-курортного обслуговування (ванни, купальні). Серед позначених об'єктів — міський театр, релігійні заклади різних віросповідань, транспортні та торгівельні заклади, кафе-шантан.

Використання подорожуючими картографічних дже­рел мало величезне значення при визначенні місця та маршруту подорожі. Картографія туризму в Російській Імперії у XIX ст. розвивалась відповідно до зростаючого попиту на карту як засіб орієнтування на місцевості, па­ралельно з розвитком географічного вивчення території, її господарським освоєнням (в першу чергу, транспортним) та стимулювалась діяльністю добровільних туристичних об'єднань.

Картографічне забезпечення зовнішнього та внутрішньо­го туризму у кінці XIX — на початку XX ст. (до початку Першої світової війни) відповідало світовим стандартам. У деяких аспектах воно залишається неперевершеним і досі.