Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.2. Максимізація прибутку у короткотерміновому періоді

Оскільки у  короткотерміновому періоді капітал залишається незмінним, то пристосування обсягів ви­робництва фірми до ринкових умов для максимізації прибутку чи (а таке теж буває досить часто) мініміза­ції збитків досягається маневруванням змінними ви­тратами.

Побудова моделі поведінки виробника вимагає з'ясування механізму пошуку відповіді на такі запи­тання:

1. Варто чи не варто виробляти продукт?

2. Якщо варто, то скільки?

3. Які прибутки чи збитки принесе це виробниц­тво?

У мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: на підставі порів­няння валового доходу та сукупних витрат і гранич­ного доходу та граничних витрат. Зупинимося на кож­ному з них окремо.

Фірмі варто виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток або як­що збитки будуть меншими, ніж у разі припинення виробництва. Економічний прибуток фірма отримува­тиме тоді, коли валовий доход виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між вало­вим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має позитивне значення, то фірмі краще виробляти продукцію, ніж припинити виробництво. У цьому випадку вона буде вирішувати завдання максимізації прибутку.

Складніша справа, якщо за будь-яких обсягів ви­робництва сукупні витрати перевищують валовий доход. За цих умов треба шукати таке рішення, яке мі­німізує збитки. Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки будуть дорівнювати постійним витратам. Тому за умови загальної збитковості виробництва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, якщо за­гальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати. Такий результат буде тоді, коли валовий до­ход перевищуватиме змінні витрати:

Таким чином, відповідь на перше запитання така: фірмі доцільно здійснювати виробництво у коротко­терміновому періоді за умови, що вона отримує еко­номічний прибуток, або якщо її збитки менші, ніж постійні витрати. При цьому слід мати на увазі, що збиткове виробництво можна розглядати лише як тимчасове явище, як перепочинок, що бере фірма для прийняття кардинальних рішень, спрямованих на усунення постійних витрат і припинення виробництва взагалі або зниження витрат і отримання прибутку.

Маючи на увазі загальний принцип поведінки ви­робника, досить легко відповісти і на друге запитан­ня: у короткотерміновому періоді фірмі слід вироб­ляти такий обсяг продукції, при якому вона макси-мізуе свої прибутки чи мінімізує збитки.

Для відповіді на третє запитання треба порівняти валовий доход і сукупні витрати при обраному обсязі виробництва: економічний прибуток чи збиток фірми буде дорівнювати різниці між валовим доходом і су купними витратами.

Проаналізуємо дані, наведені у табл. 7.1, та зро­бимо висновки щодо бажаних обсягів виробництва та їхніх результатів.

Якщо на ринку склалася ціна 147 грн. за один стілець (розглядатимемо приклад, про який йшлося у


попередній темі), то валовий доход                при виробниц­тві п'яти — семи стільців даватиме економічний прибу­ток  Отже, фірмі слід розпочинати виробництво.
Максимальний прибуток фірма отримає, якщо виробля­тиме шість стільців. Він буде дорівнювати 36 грн.

При ринковій ціні 130 грн. валовий доход      ні за яких умов не перевищуватиме сукупних витрат, тому виробництво завжди буде збитковим. То чи вар­то взагалі виробляти? Для. відповіді на це запитання порівняємо валовий доход зі змінними витратами. Він перевищує ці витрати уже при виробництві першої одиниці, що призводить до зменшення збитків порів­няно з постійними витратами. Найменшими ці збитки будуть при виробництві п'яти стільців — 65 грн. (по­рівняйте, якщо не виробляти продукцію взагалі, то збитки становитимуть 200 грн.).

Зниження ціни до 90 грн. робить виробництво вза­галі недоцільним: у жодному випадку збитки не ста­ють меншими за постійні витрати.

Моделі вибору виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і валового доходу можна показати графічно (рис. 7.3).

Якщо лінія валового доходу перетинає криву су­купних витрат і існує її ділянка, розташована вище,


ніж крива, то обсяги виробництва, які відповідають цій ділянці, будуть приносити фірмі економічний прибуток. Свого максимального значення він досягне у тій точці, де вертикальний розрив між лінією вало­вого доходу та кривою сукупних витрат найбільший.

Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибут­ку, якщо лінія валового доходу лежатиме нижче від кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву змінних витрат. Мінімальними збитки будуть тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового дохо­ду та кривою сукупних витрат досягатиме найменшо­го значення.

Якщо лінія валового доходу розташована навіть нижче за криву змінних витрат, то найменші збитки фірма матиме, коли припинить виробництво.

Аналогічні висновки можна зробити, якщо порів­няти граничний доход з граничними витратами. У табл. 7.2 наведено дані про граничні витрати та гра­ничний доход залежно від рівня ринкових цін. Якщо ціна одного стільця на ринку становитиме 147 грн., то продаж першого з них принесе фірмі додатково 147 грн.


доходу, тоді як додаткові витрати її на виробництво цього стільця склали 100 грн. Тому розширення ви­робництва у цьому випадку буде збільшувати доходи фірми. Подібний висновок можна зробити і щодо дру­гого, третього та інших стільців. Отже, будь-яку оди­ницю продукції, граничний доход від продажу якої пе­ревищує граничні витрати, пов'язані з її виробницт­вом, доцільно виробляти.

Починаючи із сьомого стільця, виробництво кож­ної додаткової одиниці продукції обходитиметься ви­робнику дорожче, ніж додатковий доход, отриманий від її продажу. У цій ситуації виробництво доцільно скорочувати, а не збільшувати. Отже, якщо граничні витрати додаткової одиниці продукції перевищують граничний доход від її реалізації, то виробництва цієї одиниці слід уникати.

Між ситуаціями зацікавленості фірми у розши­ренні виробництва та у його зменшенні лежить точка рівноваги, коли фірма бажала б зберегти досягнуті обсяги виробництва. Не важко дійти висновку, що Цією точкою буде обсяг виробництва, при якому гра­ничні витрати зрівняються з граничним доходом, а фірма отримає максимальний прибуток чи міні­мальний збиток:


Це рівняння називається  правилом визначення обсягів виробництва. Воно має кілька характерних особливостей, які слід враховувати у подальшому аналізі:

— правило можна застосовувати   лише за умови, що фірма віддає перевагу виробництву, а не його за­криттю. У разі закриття виробництва  потрібні додат­кові порівняння середніх змінних  витрат і граничного доходу. Коли граничний доход більший, ніж середні змінні витрати, фірма, приймаючи рішення про вироб­ництво, може максимізувати прибуток чи мінімізува­ти витрати; коли співвідношення зворотне — доцільі ніше припинити виробництво;                                              

— застосування правила не обмежується лиш умовами конкурентного ринку; його можна застосовуй вати також для аналізу інших моделей;                               

— для конкурентного ринку можна застосовувати особливий випадок цього правила:

На рис. 7.4 наведено графічне порівняння границяного доходу,  граничних і середніх витрат. 

Якщо лінія граничного доходу перетинає криву середніх витрат, то фірма вирішує проблему максимі-зації  прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці,  де перетинаються лінія граничного доходу та


крива граничних витрат      Загальний розмір при­бутку при цьому дорівнюватиме площі прямокутника, який утворюють вісь цін, лінія граничного доходу, лінія обсягу виробництва та лінія, що відповідає се­реднім витратам при цьому обсязі виробництва.

Якщо лінія граничного доходу проходить нижче, ніж крива середніх витрат, але перетинає криву серед­ніх змінних витрат, то, обираючи певний обсяг ви­робництва, фірма вирішує проблему мінімізації збит­ків. Вони будуть найменшими у точці перетину кри­вої граничних витрат та лінії граничного доходу, їх­ній розмір також можна визначити через площу від­повідного прямокутника (див. рис. 7.4).

Якщо лінія граничного доходу не перетинає криву середніх змінних витрат, то для фірми доцільніше відмовитися від виробництва та концентрувати увагу на пошуку шляхів усунення постійних витрат, які у цій ситуації будуть дорівнювати збиткам.

Аналіз взаємозв'язку граничних витрат і гранич­ного доходу дає можливість побудувати криву про­позиції фірми у короткотерміновому періоді. Якщо ціна товару встановлюється нижче від мінімального значення середніх змінних витрат, то пропозиція фірми дорівнюватиме нулю. Фірма розпочне вироб­ництво і запропонує продукцію для продажу з того моменту, коли ціна перевищить мінімум середніх змінних витрат. Подальше збільшення ціни буде призводити до виробництва такого обсягу продукції, який відповідатиме координатам точки перетину лінії ціни (граничного доходу) з кривою граничних витрат. Тому відрізок кривої граничних витрат фір­ми, який лежить вище від кривої середніх змінних витрат, є кривою її пропозиції у короткотерміно­вому періоді.

Таким чином, використання як першого, так і другого підходу приводить до однакових висновків. В узагальненому вигляді модель прийняття рішень, які максимізують вигоди підприємства у короткотерміно­вому періоді, наведено у табл. 7.3.